ОСТАННІ НОВИНИ

Божена Мартиненко: «Непросто говорити про смерть, і при цьому не відбирати в людей надію»

Соломія Григор'єва

|

Психологиня Шпиталю імені Митрополита Андрея Шептицького та виїзної бригади паліативної допомоги Божена Мартиненко про роботу з невиліковними хворими:

«Кожна людина по різному переживає свою хворобу, в різному темпі, в різному руслі. Хтось заперечує, хтось депресує, а хтось приймає. Ми іноді бачимо багато агресії до нас, бо люди не згідні зі своїм діагнозом, і часто ми є тими, хто приносить новину про наближення смерті. Агресія, злість, неприйняття, заперечення є природніми реакціями. Тоді в силу вступає священик і психолог, які допомагають пройти цей момент. Але є й інші випадки, коли сім’ї дуже смиренно і вдячно нас приймають. Не як вісників смерті, а як помічників переходу від одного стану до іншого. Ті, хто поряд з хворим, також по-різному переживають страждання близької людини. Пригадую випадок, коли помирала жінка, не старшого віку з онкозахворюванням. Її родина була настільки ресурсною, що нам там навіть не було що робити. Вони переживали це всі разом, усвідомлюючи, проговорюючи, відчуваючи, плачучи разом. Вони допомагали одне одному пройти цей стан, це була потрібна сітка взаємодії.

Звичайно, непросто говорити про смерть, вмирання, і при цьому не відбирати в людей надію. Завжди має бути надія, що буде покращення, буде прийняття, буде усвідомлення. З моєї професійної точки зору, мені потрібно допомогти людям налагодити контакт. Часто про теми, які є непростими, табуйованими (такі як смерть, страждання) люди бояться говорити, бояться когось ранити, бояться показати свої емоції, бояться зробити ще гірше. Тому виникає пустка, вакуум, і містки комунікації рвуться. Моїм завданням є якраз налагодити їх. Люди, які помирають, часто готові говорити про ці теми, називають речі своїми іменами, і вони радіють, коли мають з ким про це поговорити. Найкраща терапія – це стосунок. Стосунок з родиною, медиком, священиком чи Богом, який власне й формується завдяки словам. Так, це не просто, але в нас є команда і, ми маємо можливість проговорити складні моменти в окремих випадках.

Але додам, що в паліативі не панує суцільний морок, смуток. Ми з пацієнтами сміємося, радіємо, жартуємо. В паліативному відділенні провідною рисою є щирість, правдивість, тут важко бути фальшивим. Це місце, як і життя – багате на різні події. Тут теж відбуваються дні народження, святкування, приходять родичі, друзі. Це щось на зразок життя, але з такими мінімізованими соціальними нормами і вимогами».

Дізнатися більше про паліативну допомогу можна у  статті Львівського порталу за посиланням.

Фото: facebook

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...