Час жити. Особливі історії про тих, кого врятували львівські трансплантологи

Двадцять шість нирок, шість сердець, дві печінки, одна підшлункова залоза. Разом це 35 врятованих життів. Такий результат першого року роботи львівських трансплантологів у клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Торік 27 лютого заклад отримав ліцензію на проведення органної трансплантації, а вже через два дні тут вперше пересадили нирку. Кілька днів тому до Львова знову з’їхалися майже усі реципієнти, яким медики подарували ще одне народження. Вони не перестають ділитися своїми історіями та вкотре дякувати за можливість жити повноцінно. Детальніше розповідає Львівський портал.

 Я їм довіряю …

29 лютого 2020 року. Першим щасливчиком, який отримав донорську нирку у львівській лікарні, став криворіжанин – 36-річний Дмитро Капущенко. Вісім років він прожив на гемодіалізі, з них останні п’ять – зважувався на трансплантацію. Колись ниркова недостатність забрала у нього брата. Дмитро ж пообіцяв рідним, що боротиметься за життя. На операцію чоловік погодився, бо повірив лікарям зі Львова. Це була родинна трансплантація, донором для Дмитра стала його мама.

«Я дуже задоволений, що вижив. Цей рік дав мені життя, дав можливість дивитися як ростуть мої діти. На жаль, я не міг цього робити, будучи на діалізі. Знаєте, коли діти запитували «Тату, а ти не помреш?», насправді було важко пояснити їм, що трапитися може різне. Тепер я спокійний і можу майже пообіцяти їм, що завжди буду поруч», – ділиться Дмитро емоціями після року життя з новою ниркою.

Не менше радіє дружина Ольга, яка приїхала до Львова разом з Дмитром. Колись вона сиділа у кутку лікарні і тихо плакала, дивлячись на людей, які вижили після трансплантації, і теж мріяла, щоб у її чоловіка з’явився такий же шанс на повноцінне життя.

«Рік тому я отримала надію, що людина, яку я люблю, буде повноцінно жити. Для Дмитра родина – це найголовніше. Бракує слів, щоб передати ті відчуття, які ми тоді пережили. Те, що подарували нам лікарі, це щастя. Так само щастя бачити, що відбувається у нашій країні, мати можливість лікуватися вдома і не їхати за кордон», – додає жінка.

Чужі майже рідні

Листопад 2020 року. Від інсульту помер 28-річний львів’янин. Найдраматичніше те, що медики констатували смерть мозку у першу річницю його весілля. Дружина, будучи на п’ятому місяці вагітності, зібралася з духом та погодилася на донорство. Сьогодні завдяки її рішенню живуть троє людей. Серце молодого чоловіка отримав Сергій Козачок із Костянтинівки, що на Донеччині. Перенесений у дитинстві грип дав ускладнення на серце. Відтоді він жив, очікуючи на ще один шанс. Коли Сергію пересадили здоровий орган, його дружина Валерія написала щемливого листа та виклала у мережу з надією , що його прочитає родина донора.

«Ми знали, що інформація про донора є таємною, але нам було дуже важливо спілкуватися з родиною, завдяки якій ми отримали можливість жити – вони стали для нас рідними. Сьогодні з дозволу сім ‘ї нашого донора я можу сказати, що його звали Дмитро. Я буду вдячна їм до останнього подиху за те, що у мене залишився чоловік, у двох наших діток – батько, а у батьків – син», – розповідає дружина Сергія.

На жаль, щороку в Україні трансплантації потребують близько 5 000 людей, з них майже 3 400 осіб помирають, так і не дочекавшись операції. Сергій, який отримав донорське серце, по-особливому відчуває кожен його удар.

«У нас напередодні зустрічі у Львові була фотосесія з годинником. На запитання, що це для нас, реципієнтів, означає, я скажу – це означає те, що лікарі подарували нам ще один годинник, який веде відлік життя вже з моменту операції. Тому ми повинні берегти те життя, яке отримали»,  – підкреслює чоловік.

Наповни руку і серце

27 грудня 2020 року. Від розриву аневризми головного мозку померла 47-річна львів’янка Наталія Миколишин. Попри величезний біль втрати двоє її синів погодилися на трансплантацію органів матері. Завдяки цьому прояву жертовності медики врятували аж чотири життя, пересадивши серце, печінку та дві нирки.

«Не лише ми з братом отримали життя. Тепер ще чотири людини можуть жити, виховувати своїх дітей, бути підтримкою для інших і творити добро. Я завжди казав, що мамина любов повинна жити і йти у світ, так як це було за її земного життя. Вона жила за принципом – коли ти щось береш, то наповнюєш руку, коли ти щось даєш, то наповнюєш серце. І я можу з впевненістю сказати, що мама упродовж усього свого життя наповняла серце. Я тішуся за пана Віталія, який отримав мамине серце, бо воно сповнене надзвичайної жертовної любові», – ділиться син донорки Любомир.

Прийняти раптову смерть матері хлопцям було непросто. Ще вранці жінка почувала себе добре, а в обід у неї стався крововилив у мозок. Її госпіталізували, та врятувати не вдалося. У лікарні медики запропонували Любомиру підписати згоду на трансплантацію маминих органів. Хлопець – майбутній священник, напевно, саме це допомогло йому з мудрістю зробити важливий вибір.

«Ти десь розумієш по-людськи, що це вже кінець. Чесно кажучи, це такий стан як в тумані, і тут треба прийняти доленосне рішення для інших людей. Але скажу правду – рішення було тверде і однозначне. Я не сумнівався у цьому, бо так би зробила моя мама. Правда, тоді я не знав, що органи віддадуть чотирьом реципієнтам, не думав, що нирки отримають різні люди», – розповідає хлопець про те, як погодився віддати частинку матері іншим.

Серце Наталії врятувало Віталія Бабака з Одеси. Рік тому чоловік дізнався, що потрібна трансплантація. Відтоді кожен день минав на медикаментах, та разом з тим не гасла надія на появу донора.

«Поки чекав на донора, то просто надіявся, що прийде мій час і я отримаю серце. Хоча готувався до операції, все одно був страх за себе, за рідних, бо могло трапитися всяке. Коли прокинувся, був дуже радий, що знову побачив світ», – ділиться Віталій.

Раніше чоловік не скаржився на проблеми із серцем. Та перенесена пневмонія дала ускладнення. Коли повідомили про появу донора, каже дружинна Жанна, вони зібралися за кілька годин і вранці наступного дня вже були у Львові. Цього разу вони у місті вдруге, та ця поїздка значно радісніша.

«27 грудня нам подзвонили, і ми буквально протягом 3 годин зібралися. О 6 годині ранку вже були у Львові. Тоді емоції, хвилювання настільки переповнювали, що зараз важко говорити. Це все відбувалося так швидко і водночас страшно»,  – навіть тепер жінка згадує з легким переживанням.

При втраті близької людини не кожен здатен погодитися на те, щоб віддати її органи іншим людям. Та не менш важко і розпачливо почути слова «вас врятує тільки трансплантація».

Саме в такій ситуації опинилася 40-річна Олена Штрой з Житомира, якій пощастило отримати від львів’янки Наталії донорську печінку. Два роки тому у жінки діагностували гепатит, який спровокував цироз. Спершу медикаментозне лікування ніби допомагало, проте восени торік стався рецидив.

«У мене почалися внутрішні кровотечі. Після чергового разу мені сказали – вас врятує тільки трансплантація, тому що вже ліки не діють. Слава богу, мені довелося чекати не довго – близько двох з половиною місяців. Поки я на реабілітації. Чесно кажучи, порівняно з тим як було раніше, почуваюся дуже добре. Щодня дякую богу і завжди молюся за свою донорку Наталю», – розповідає Олена.

До слова, житомирянка стала першою пацієнткою, якій львівські трансплантологи пересадили печінку.

Львів і трансплантаційна незалежність в Україні

Донедавна трансплантація в Україні вважалася унікальним явищем. Щоб врятувати життя, одні  їхали за кордон, а ті, в кого не було такої можливості – помирали. Все змінилося  з початку 2020-го, коли в країні запрацював закон про трансплантологію. МОЗ запустило пілотний проєкт, до участі в якому долучилися 34 медичні заклади. Одним з таких стала клінічна лікарня швидкої медичної допомоги у Львові. 29 лютого 2020 року тут провели першу трансплантацію, що стало успішним стартом для подальшої роботи. За підсумками першого року трансплантології у лікарні врятовано 35 життів.

«Це ще дуже мало прооперованих пацієнтів. Але це вже багато порівняно з минулими роками, коли в Україні нічого не робилося. За останній рік у нас сформувалося 34 центри, тоді як раніше їх було 7, у яких надто мало оперували. Тепер, думаю, кожна лікарня буде показувати результати в геометричній прогресії. Трансплантація має бути  при кожному відділенні – хірургії, урології, судинній хірургії, торакальній хірургії», – зазначив гендиректор клінічної лікарні швидкої медичної допомоги у Львові Олег Самчук.

За словами лікаря, значну кількість операцій сповільнює коронавірус. Практично зупинилася планова медицина. Дуже багато онкологічних і трансплантаційних пацієнтів не дочікуються операцій. Та попри пандемію медики намагаються допомгти якомога більшій кількості пацієнтів. За рік встигли звикнути і до самих трансплантацій.

«Це вже стало звичайною роботою. Дивитися за операціями приходить набагато менше людей. Те, що раніше вважалося унікальністю, зараз вже є звичайною операцією. Відточилися рухи, техніки. Це дуже класно, це те, до чого ми прагнули», – відзначає Самчук.

На сьогодні у львівській лікарні триває ремонт відділення трансплантології. Його відкриття дозволить у два-три рази збільшити кількість операцій.

«За цей рік вдалося закласти дуже міцний фундамент в плані кваліфікованого персоналу, в плані обладнання і взагалі відділення, яке має обслуговувати даних пацієнтів. Зараз проводиться його ремонт. Це відділення буде за останніми тенденціями техніки і якості. Плануємо максимально збільшити кількість трансплантованих пацієнтів. І тільки примножувати те, що вже заклали», – підкреслює керівник Центру трансплантології КЛШМД.

На жаль, операції з пересадки органів не завжди є вдалими, інколи відбувається відторгнення. На сьогодні статистика свідчить, що однорічна виживаність пацієнтів становить 90%. Та львівські лікарі кажуть, нижче цього показника не опускаються, навіть показують кращий результат.

Слід зазначити, що вагомий прогрес у розвитку української трансплантології відбувся саме минулого року. Завдяки прийнятому Верховною Радою у 2019 році закону пересаджувати органи почали значно більше медзакладів, ніж це було раніше. Так, за минулий рік українські лікарі провели 118 пересадок, і майже третина з них – у львівській лікарні. У МОЗ кажуть, що цьогоріч їх планують зробити не менше 250. До слова, вперше у нас збираються трансплантувати легені.

Разом з тим, з державної казни на трансплантацію цього року виділять 502 млн грн, що у п’ять разів перевищує минулорічне фінансування. Є надія, що ця галузь медицини таки розвиватиметься в Україні. Як запевнив очільник МОЗ Максим Степанов, через три роки Україна отримає трансплантаційну незалежність. Що ж, тримаємо кулаки.

Фото КЛШМД та Олега Самчука

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.