ОСТАННІ НОВИНИ

А той третій празник – Святе Водохреща

Вероніка РОЙ

|

Усі ми знаємо відому та дуже популярну в Україні колядку «Добрий вечір тобі», у якій перелічують три важливі різдвяні свята. Два з них – Різдво та Святого Василя – ми вже відсвяткували. Тож залишилося завершальне свято різдвяного циклу – Водохреща. Традиційно 18 січня ми святкуємо «Голодну кутю» або Другий Святвечір, а 19 січня – саме Водохреща.

Львівський портал дізнався про обряди та традиції другого Святвечора та Водохреща.

Чому «Голодна кутя» голодна, або які страви мають бути на столі у Другий святвечір?

Згідно з давніми традиціями, в Україні святкували три Святвечори. Так, саме три, а не два, як це у нас здебільшого прийнято. Перший відзначали 6 січня – це Різдвяний Святий вечір або «Багата кутя», другий – 13 січня, гуцули його ще називали Василевий Святвечір, а вже 18 січня – надвечір’я Богоявлення або вечір перед Водохрещем.

«У західній Україні невідомо з яких причин склалося так, що ми фактично залишили святкування першого і третього Святвечора, і ми той третій називаємо другим. Сьогодні переважно люди дублюють страви, ті, які були на перший Святвечір. Дуже часто на перший Святий вечір готують більше страв, а на другий – менше. Але знову ж таки, це залежить навіть не від місцевої якоїсь традиції, а від родинної. Наприклад, Львів – це місто, а в середньовіччя тут жили різні національності. Відповідно, кожна національність, яка була у Львові, святкувала свої свята і вони мали свої традиції святкування. Якщо ж говорити про те, що є навколо Львова, то там переважала сільська традиція», – розповіла у коментарі Львівському порталу старший науковий співробітник відділу етнології і сучасності Інституту народознавства НАН України Леся Горошко-Погорецька.

Мабуть, у більшості постає питання: а чому ж «Голодну кутю» називають «голодною». Насправді, все дуже просто. Кутя називається «голодною», бо ще з давнини цілий день, напередодні Водохреща, люди повинні були дотримуватися суворого посту, а на столі в родини було значно менше страв, аніж на перший Святвечір.

Традиційно із сходженням вечірньої зорі сім’я сідає за стіл. Спершу родина молиться, а згодом переходить до прийому їжі. На столі повинні бути лише пісні страви. У святковому меню переважно «голодна кутя», вареники з капусти, рибні страви, пісний борщ з вушками, гречані млинці, пісні голубці, узвар тощо. Під час Святої вечері усіх пригощають кутею, що є основною стравою столу. Опісля усі члени родини кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

Колись на Другий Святий вечір українці готували страви з тих продуктів, які були в господарстві. Але завжди суворо дотримувались традиції та того, що всі страви повинні бути пісними.

«Є традиційні страви, які є характерними для українців загалом. До прикладу, кутя, узвар, борщ, вареники, риба та інші. Це те, до чого ми звикли. Але є і такі страви, які сьогодні на стіл не подають, оскільки їх здебільшого не пам’ятають. Це страви, які робили з борошна, різні затірки та інші. Як і сьогодні, страви мали бути пісними. А там вже, кому як фантазія дозволяла, і в кого які були продукти в господарстві, з того і готували. Тут навіть мова не про регіон. Зараз ми більш-менш зосередились на кількох стравах, бо у нас продукти є доступними, а раніше переважно готували з того, що мали», – розповіла Леся Горошко-Погорецька.

Як розповідав Львівському порталу єпископ УГКЦ, владика Степан Сус, головний мотив Святого вечора – це зустрітись всією родиною за святковим столом, подякувати Богові за його щедрість та дари, і, звичайно, належним чином приготуватись до свята Різдва Христового та Богоявлення. Адже як колись, так і сьогодні, після Святої вечері уся родина збиралась до церкви на Богослужіння та належним чином переживала свято.

«Напередодні свята Богоявлення або Водохреща християни відзначають Святвечір, який знаний у народі як Щедрий вечір, «Голодна кутя» або просто Другий Святий вечір. Під час Святої вечері усіх пригощаються кутею, що є основною стравою столу. В українській традиції є 4 визначення для цієї страви: «Багата кутя», яку готують на Святий вечір перед Різдвом Христовим; «Щедра кутя», яку готували колись перед Старим Новим роком; «Голодна кутя», яку приготовляють на Другий Святий вечір перед Богоявленням та «Чорна кутя», яку готують у деяких регіонах України під час поминання померлих.

Кажуть, що різниця між «Багатою кутею» та «Голодною кутею» полягає у тому, які страви є на столі. На перший Святвечір на столі було 12 пісних страв, а вже на другий ця кількість страв була значно меншою, від того й пішла назва самої куті «голодна кутя». Важливо пам’ятати, що саме святкування чи відзначення цих Святих вечорів відноситься до християнських та культурних традицій українського народу. І часто в кожному регіоні України, ба навіть серед українців, що проживають в діаспорі, воно має різне забарвлення та особливі традиції», – каже він.

Які традиції Другого Святвечора?

Спалювання Дідуха. Раніше, у Другий Святвечір, коли на вулиці вже панувала темрява, із дому виносили Дідуха та спалювали його. Таким чином прощалися із зимою та закликали весну.

Проте дослідниця Леся Горошко-Погорецька розповіла Львівському порталу, що спалювати Дідуха могли і після перших різдвяних свят. За її словами, спалюванням Дідуха колись також відпроваджували померлих родичів.

«Проганяли кутю». Згідно з давніми традиціями, опівночі усі члени сім’ї виходили з хати на двір та били макогонами, ложками, вигукуючи: «Тікай кутя з покутя, а узвар — іди на базар,а ви, кури, – на яйця, паляниці лишайтесь на полиці, а Дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух!».

За словами дослідниці, в основі цієї традиції також лежить поминальний звичай. Тобто, відпровадження покійних предків, які за віруваннями, певний час перебувають у нашому світі.

Освячення води. У Другий Святвечір є традиція ходити по свячену воду у церкву. Згодом нею ж господар кропить усіх членів сім’ї та житло. Цей обряд існує і до сьогодні.

Щедрування. У Надвечір’я Богоявлення до осель українців приходять щедрувати дівчата. Тоді як з 13 на 14 січня щедрівниками були хлопці.

«Через те, що на Василя або на Старий Новий рік була досить поширена традиція «полазник», коли до хати могли заходити лише чоловіки, то дівчата в принципі не могли ходити щедрувати. Також у нас на заході України випав цей Святий вечір на Старий Новий рік, то відповідно змістилися усі щедрівки на Водохреща. А оскільки там немає звичаю «полазника», то дівчата можуть приходити щедрувати», – розповіла Львівському порталу Леся Горошко-Погорецька.

Раніше на Водохреща обов’язково купались колядники та маланкарі…

У давнину Водохреща мало досить цікавий обрядовий момент. За словами Лесі Горошко-Погорецької, 19 січня обов’язково купались колядники та маланкарі, які брали участь у святкових обходах та переодягалися в раніше померлих предків – чортів, жидів та інших персонажів. Таким чином люди могли очиститися.

«Раніше була традиція обмивання в ріці. Напевно, традиція самого купання не була аж така поширена. Бо основне було помитися, зачерпнути води та попити. Але були категорії людей, які наприклад, обов’язково купалися. І це був обрядовий момент, бо купалися ті, які брали участь святкових обходах – колядники, маланкарі, тобто ті, хто вдягалися за чортів, жидів та інших персонажів. Тому що вони, відповідно до традицій, переодягались в осіб раніше померлих предків. Тому, якщо людина брала участь у тому обході та доторкнулась до потойбічного світу, то їй це треба з себе змити. Сьогодні ж, на жаль, цього моменту люди не згадують і не пам’ятають», – пояснила Леся Горошко-Погорецька.

Також дослідниця каже, що загалом по всій Україні цей обрядовий момент купання масок затратився і зберігся тільки момент купання людей у водоймах.

«Мені здається, що останніми роками пірнання в ополонку стало більше так би мовити модним. Бо почали пірнати політики та відомі люди. Це можна порівняти з Обливаним понеділком. Але на жаль, люди забувають основу цього свята. Сьогодні більшість людей пірнають, аби бути здоровими, але справа в тому, що люди, якби хотіли бути здоровими, то могли купатися щодня», – додала вона.

Зазначимо, у Православній церкві України зазначили, що пірнання в ополонку на Водохреще – російська, а не українська традиція і воно не «змиває» гріхи.

«Останніми роками в час святкування Хрещення Господнього активізується мода на масові пірнання в ополонку. Мотивація у кожного різна: хтось «змиває гріхи», хтось випробовує можливості свого тіла, а хтось аргументує це дотриманням «давньої української традиції». Останнє твердження – цілком помилкове! У нашого народу такої традиції, пов’язаної зі святом Богоявлення, не було. Ані етнографи, ані історики ще до середини ХХ століття не фіксували нібито «традиційних» масових пірнань українців у крижану воду з нагоди свята Хрещення Господнього. Немає описів такого дійства ані у давніх джерелах, ані у дослідження про традиції козацької України, ані у спогадах людей старшого віку. Деякі історики пов’язують такий звичай з нашими північними сусідами, росіянами, у яких було прийнято пірнати в холодну воду після лазні, а також із поширенням ідей загартування організму, як частини здорового способу життя», – ідеться у повідомленні ПЦУ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *