ОСТАННІ НОВИНИ

Фільм, який увійде в історію найгучніших президентських PR-кампаній 

Ольга БАЛЬМЕН

|

Перше десятиліття 21 століття – й італійська партія, очолювана дуетом коміка й підприємця, із важливою характерною рисою: ядро партії – в інтернеті (!), буквально вривається в топ зареєстрованих політсил Італії під гаслом «вільний доступ до Інтернету – фундаментальне право людини».

Друга десятка років – й українська ліга не менш фундаментально вже підготовлена до виборів. Сценарій наймасштабнішої політичної pr-кампанії по деталях розберемо далі.

2015 рік – психоаналітики й психіатри все більш упевнено переповідають прогнози Всесвітньої організації здоров’я, що починаючи з 2020-го року світом прокотиться хвиля, результатом якої стане чергове нівелювання «умовної норми» на «інакшість», а психологічні захворювання надовго посунуть з першого місця серцево-судинні, підкреслюючи, що Україна це відчує в рази швидше й сильніше, чому особливо сприятимуть війна на Сході, соціально-економічне жебракування й тотально-фатальний інфантилізм і нарциссизм у політиці. Останніми двома симптомами, до речі, охрещують і все століття. А тепер ще й джек-пот – корона (комусь за вигадливість усесвітнього масштабу? чи таки мова про справжній вірус?)

2019-й – і коло іноземних спікерів на запрошення організаторів «1+1 digital weekend» виходять на сцену, стверджуючи в унісон, що відтепер фронтальна камера – реально ваше все. Селфі на льоту й сирі, необроблені відео вже знищують індустрію високоякісних фотографій і прилизаного відеоряду телеканалів, кіностудій і продакшнів».

2020-й – і черговий регіональний TEDx виявляє, що перший же спікер на подіумі – актор й ніхто не сказав йому до початку виступу, що на його слайді логічна помилка: «Кто создает кино: мы его или оно нас?», хоча це видно неозброєним оком. Під кінець надривної повісті на сцені спікерові з помилкою чи то в темі, чи то в мисленні вдається сколихнути залу словами: «Кіно впливає на ваше життя… завдяки кіно ви вибрали президента». І слухачі заходяться реготом. Обертаюся з першого ряду, щоб подивитися, хто вони – ці люди, адже тут мені є з чим порівняти. Півроку тому я захистила роботу на тему: «Психологічні особливості змісту іміджу політика в сучасному медіа-середовищі (ЗМІ та Інтернет)», досліджувала портрети акторів Путіна, Порошенка й Зеленського через опитування людей різного віку і життєвого досвіду.

Ось це – тільки крихта того, що виявило моє дослідження.

Наводячи асоціації з політиком В. Зеленським, 13% опитуваних серед спектру інших асоціацій назвали саме серіал політичного жанру «Слуга народу».

Відомо, що задового до прем’єри 16 листопада 2015 року на екранах телевізорів, цей фільм був знятий як перша наймасштабніша в Україні телевізійна рекламна кампанія, промо (із різницею в тому, що звичайний політичний проморолик триває до 2 хвилин хронометражем у динаміці, має за стандартами журналістської етики позначатися спеціальною плашкою «політична реклама» або «агітація» та виходити у час передвиборчої кампанії, а промосеріал – ні, бо він наче розважальний, як зазначено в пошукових сайтах Інтернету – «комедія, сімейний серіал», а задокументований насправді як серіал політичного жанру, розтягнутий у часі, має на відміну від двохвилинного проморолика вже 3 сезони, анонсований і четвертий, а, отже, вже на сьогодні маємо:

1 сезон = 24 серії хронометражем у середньому по 1 годині ефірного часу (від 46 хвилин триває серія + багаторазове повторення «розігріваючих» глядача анонсів упродовж дня та напередодні виходу серії на телеканалі) = 24 години політичного промо

+

2 сезон = 24 серії хронометражем у середньому по 1 годині ефірного часу (від 46 хвилин триває серія + багаторазове повторення «розігріваючих» глядача анонсів упродовж дня та напередодні виходу серії на телеканалі) = 24 години політичного промо

+

3 сезон = 8 серій хронометражем у середньому по 1 годині ефірного часу (від 46 хвилин триває серія + багаторазове повторення «розігріваючих» глядача анонсів упродовж дня та напередодні виходу серії на телеканалі) = 8 годин політичного промо

= 56 годин політичного промо, і це тільки в прямому ефірі на телеканалі «1+1».

Фактично, здійснюється «зомбування» масової свідомості глядацької аудиторії загальнонаціонального телеканалу. До всього, промосеріал політичного жанру одразу викладають у відкритому доступі в мережу Інтернет. Через медіаресурси будь-хто може не просто подивитися серіал і за 56 годин зомбування запрограмувати власну психіку на сприйняття дійсно ефектно й успішно вперше в Україні сконструйованого і трансльованого політичного образу Актора і актОра, несвідомо підпасти під ефект навіювання, співпереживання, асоціювання, уподібнення та уособлення головному героєві сюжету, а й зафіксувати матеріал можливістю натиснути кнопку replay, а отже – використати свій шанс (ніби-то за власним бажанням і контролем) нескінченну кількість разів передивитися будь-який момент серіалу.

Як правило, в українському телеринку «біблії» успішних (і не дуже) проектів та серіалів, кінострічок відпрацьовують по кілька разів на топових каналах, далі спускають їх на нішеві і транслюють там так само по колу в рамках одного медійного холдингу.

Навіть якщо ми зараз відмовимося від спокуси спрогнозувати, яку ж кількість разів насправді прокрутили це промо, особливо, коли кандидат – ставленик і протеже самого бенефіціара найбільшого медіахолдингу країни, зацікавленого помститися опонентові за роки політрозправи і виграти ці перегони (психоаналітики відмітили б – за Фрейдом), а зважимо просто в сухому залишку хоча б вже за хронометражем пілотного проекту політичного рекламного продукту, це буде усього лише 2 хвилини будь-кого проти 3360 хвилин переможця президентських виборів 2019 року. Чи були шанси в цього іншого «будь-кого»? Ні.

До речі, серіал «Слуга народу» має й офіційний слоган, котрий було задекларовано ще від першого дня прем’єри на екрані 2015 року: «Історія наступного президента», досить детально прописаного в сценарії задля ретельно продуманого іміджу актора Володимира Зеленського, котрий мав би виглядати, як чесний та порядний політик із народу. Цікавою психологічною, медійною і політичною технологією стало також і просування влучно обраної наскрізної лінії – так званої «голограми» (виключно зображення досконалої, керуючої та керованої людини/персонажа на екранах, а не вживу) впродовж усієї виборчої президентської кампанії аж до оголошення сенсаційного рейтингу в її результатах – відеозвернення.

Але саме унікальність цього політичного ходу і його феномену полягає в тому, що всі ці відеозвернення заливалися в медіасередовище масам перш за все через соціальні мережі. Для чого? Для того, щоб вже завчасно роками (із 2015 року починаючи) підготовлений і зазомбований глядач не втрачав ефекту споріднення зі своїм героєм, на кшталт, він = я, якщо він так може, то і я так зможу, якщо він це робить – то і мені можна. До речі, за довідкою Google, в 2019 році найбільш затребуваним словом у пошуку стало Hero (герой) у будь-яких його формулюваннях і варіаціях (наприклад: як стати героєм? Герой – це хто? Які риси притаманні героям?) Після перших викидів у соцмережі цих «офіційно неофіційних» роликів політсеріалу «Слуга народу» – відеозвернень від «свого хлопця», соціальні мережі буквально закипіли спочатку спостерігаючи за батлом відеороликів претендентів на найвищу очільну посаду в країні практично «голлівудського» виробництва, а потім і масовим наслідуванням цього прийому: від мера столиці до пересічного виборця, люди почали масово записувати відео будь-чого, селф-відео (побутова непрофесійна зйомка себе самого і власного авторства підручними технічними засобами), а згодом – і частіше ставати ньюзмейкерами.

Масштабна трансформація медіа відбулася й у тому, що якщо ще 5 років тому посилання на фейсбук вважалося непрофесійним з огляду на журналістські стандарти й професійну етику, то сьогодні соцмережі – це вже найперше джерело інформації та пошуку героїв сюжетів у масах. Якщо на продукування новин раніше потрібно було витрачати надзвичайно багато часу, ресурсів, як людських, так і фінансово-матеріальних, то сьогодні будь-хто може увімкнути камеру телефону і натиснути клавішу «прямий ефір» в фейсбуці і стати ведучим новини. Газети вже давно програли телеканалам. Але сьогодні можна констатувати, що і телеканали вже програли соціальним мережам. Програма новин на телеканалі вже не має права називатися «Новини», адже по факту справ і сучасного нестримного потоку інформації – це вже літопис…

Сьогодні той найперший етап нової медійної ери в українському медійному середовищі, коли журналістика знівелювалася, кожен може назвати себе журналістом, блогером, влогером чи просто дописувачем і штампувати новини. От тільки наслідки цього масового потоку зірваної свідомості ми зможемо дослідити тільки у ретроспективі згодом. Ми порівнюємо становище сучасної медійної сфери із медичною: на кшталт, якби кожен охочий без прив’язки до освіти, навичок і досвіду, хто просто має доступ до кухонних ножів, як до скальпелів, узявся б оперувати свого ближнього, а то й поголівно проводив би операції людству… Наслідки були б, імовірно, плачевними. Чому слово і камера в руках людей-непрофесіоналів не відштовхує, а навпаки, розпалює, пояснюють дослідники медіа й психології: ефект натовпу, зараження і приналежності.

Як видно з нашого опитування, цей маркетинговий хід був вдалим, адже саме так і сприймає президента значна кількість людей – як героя, порівнюючи з Гектором з міфу про Трою, або навіть з Мойсеєм з біблійних оповідань. Тобто, люди хочуть бачити героя, месію, який прийде та порятує, і вбачають таку постать у політику В. Зеленському. Звертаючись до останньої частини рекламного фільму «Слуга народу», в сюжеті спостерігаємо розпад України на велику кількість країн і саме президент Голобородько рятує країну від розпаду. Отже, можна сказати, що меседж про героя, який прийде та врятує, було закладено в імідж від початку його розробки сценаристами, іміджмейкерами, піарниками, політичними й психологічними технологами. Варто відзначити, що спостерігаються також і відверто негативні асоціації: опудало з казки «Чарівник країни Оз», Паніковський з роману «Золоте теля».

В одному зі своїх звернень на нараді під час прямої трансляції, яку згодом в мережу виклали під назвою в оригіналі «Вот такого Президента ждал народ Украины – Зеленский увольняет коррупционеров в Одессе», В. Зеленський дослівно сказав: «Ми працювали на телебаченні і знаємо, як займатись маркетингом. Але, ви знаєте, коли ми займались маркетингом, у нас завжди був продукт, про який всі говорили, що він дуже якісний… А мені здається, що реальні є проблеми, тому що, якщо немає проблем, ми одразу б запропонували – то ми поїхали?… десь поїхали, ну, ми ж в Одесі, поїхали на сонечко, на море відпочивати… Я хочу, щоб… ми спочатку попрацюємо. А, Олексію? Олексію, ви чуєте? Ми хочемо, і я особисто хочу, зрозуміти реальні проблеми. Я розумію, що все, всі проблеми зараз вирішити буде дуже складно, але я пропоную вирішувати їх тут, прям на місці. Це нормальна стратегія нашої команди. Давайте план, будь ласка, озвучьте, оголосіть».

Цікаво, що двома місяцями раніше, напередодні президентських виборів Володимир Зеленський разом із дружиною дали телеканалові ICTV (запеклий конкурент телеканалу «1+1») інтерв’ю із обов’язковою плашкою згідно стандартів журналістики «Передвиборча агітація», в якому на питання досвідченої авторитетної журналістки Олени Фроляк, чи пам’ятає дружина Володимира як прозвучала новина, що чоловік планує розпочати політичну кар’єру та яка була її перша реакція, відповіла дослівно: «Я помню как сейчас, я сейчас пытаюсь вспомнить, кто первый в соцсетях написал нам – вот нам бы такого президента! Я бы хотела этого человека сейчас найти, который эту идею вообще зародил. Потому что это все … извне пришло, какие-то люди постоянно откуда-то этот месседж бросали – а вот не хотите ли вы, а попробуйте, попробуйте. Когда тебе долго об этом говорят, года три, наверно, это уже продолжается, конечно, начинает кому-то в голову приходить эту идею реализовать. Я была откровенно, агрессивно (ред. посміхається) против начала этого проекта. Потому что это очень тяжелый проект, даже это не проект, это другое направление в жизни (ред. засумнівалася, нахилила голову, заметушилася, опускає очі вниз і відводить в сторону, руками міцно охопила коліна і погойдується на місці)».

Уважно аналізуючи висловлювання подружжя, маючи понад десятирічний досвід роботи на телебаченні, спостерігаючи водночас як глядач, і як колега, за розвитком і професійною діяльністю команди проекту «95 Квартал», а також їх перехід від одного медійного холдингу «Інтер медіа групп» до іншого, не менш впливового «1+1 медіа» в якості відокремленого структурного підрозділу – медіапродакшн, в основі створення якого завжди полягає виключно мета зробити якісний продукт, щоб потім задорого продати, ми можемо стверджувати, що в контексті двох зазначених цитат професійна лексика була не просто притаманною способу мислення, напрацьованому роками, а й символічними обмовками за Фрейдом, де слова недосвідченої в політиці жінки-актора «проект», «соцсети», «подал идею», «три года», як і слова недосвідченого в політиці чоловіка-актора «план… озвучьте» – є символами ще не витісненого з психіки обох підходу до роботи, як до бізнес-проекту, де маркетинг дійсно відіграє одну з ключових ролей, а сам проект (в даному контексті – специфічний, телевізійний) – кінцевий, адже має як чітко й наперед визначений і обумовлений початок, розвиток, так і логічно продуманий і підготовлений кінець. З одного боку, актори умовно трансформують знайому бізнес-модель з мікромасштабу (телепродукт) на макромасштаб (Україна, управління державою), проте з іншого – свідомо й відкрито одразу транслюють граничність своїх вкладень, ресурсів, сил і персональної щоденної роботи, що у свою чергу викликає занепокоєння, адже опісля президентського строку в 5 років Держава Україна не зникне, то що ж буде опісля і чи мають актори такий самий ефектний план виходу з «проекту», яким був «вхід», і чи розписано вже за їх сценарним планом, хто наступний візьме управління на себе; хто автор цього нового сценарію, чи не нового (?), хто режисер-виконавець, і хто замовник проекту «Україна»?

Характерні риси іміджу сучасного публічного політика – маргінальність, котра в свою чергу зумовлює до певної міри непередбачуваність для цільової аудиторії, шоу-демонстративність, театралізованість, епатажність поряд із кардинальністю реальних дій, кроків, рішень акторів. Їй властива певна циклічна стереотипність у вимірі особистісного психологічного кітчу, яка мігрувала від сприйняття іміджу, як суто стилістичної ознаки образу, до нового розуміння і трактовки іміджу, як вже суто психологічна стилізована і стратегічно запрограмована свідомість актора.

Можна зробити спробу спрогнозувати, що за блискавичним емоційним сплеском сприйняття такого образу публічного політика логічно йтиме послідовне його відторгнення, агресивна реакція, спровокована емоційним виснаженням, психічною втомою цільової аудиторії, перевантаженням навіюванням, а відтак – і запереченням, послідовним витісненням із п’єдесталу, здавалось би ще на початку феєрично створеного та реалізованого образу, якщо не повним його знищенням. Такий імідж актора – як декорація в драматичній виставі, нехай і вміло сконструйована політична технологія, однак так само підвладна часу, історичним і психологічним законам, коли при зміні умов і факторів впливу в екстрених ситуаціях декор опадає, нагадуючи собою сумнозвісну й повчальну казку Андерсена «Нове плаття короля», залишаючи по собі неприємне усвідомлення людиною моралі: «А народ-то голий».

То як прописати оскароносний сценарій героя за таких умов і обставин? Бути послідовним у суцільній непослідовності. Змінити жанр в рамках однієї лінійки фільмів/сезонів. Ви подумали, що ви вже подивилися український серіал і на тому крапка? О ні, друзі, антракт… Усе тільки починається. Фільм, який насправді увійде в історію президентських кампаній, ще попереду. І найімовірніше – ми побачимо його вже 2024 року, адже нарциси й інфанти мають безліч сильних якостей, проте, як і всі смертні, вони мають і свої слабкості… Піти непоміченим, забутим у тіні найвизначніших постатей початку 21-го століття, коли зі світової політичної арени сходитимуть актори Трамп, Путін і Меркель, це не по-українськи.

По-українськи – це скласти повноваження Президента наприкінці «проекту» і з урочистої зали Верховної ради України запростити вас все у тій же якості – глядачів – у залу кінотеатру, де вам тепер покажуть, що було знято й змонтовано в форматі реаліті за 5 років. Зроби це при іншому Президентові – ні резонансу, ні правового дозволу. Такий трюк можна викинути тільки раз. Саме час…

Діагноз: фільм про нас таки увійде в історію найуспішніших президентських кампаній світу і головна оскароносна серія «Слуги народу» монтується просто зараз.

Не перемикайте…

Текст передруковано зі сторінки психоаналітика, медіа-психолога Ольги Бальмен.

Фото із соцмереж

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *