– На початку літа 2014 року я побачив на телебаченні сюжет журналістки Оксани Маруняк, яка вирішувала певне питання у своєму відділенні ДМС. У сюжеті вона зауважила, що друга сторінка її українського паспорта заповнена іноземною мовою. Як відомо, така ситуація не лише у неї, а у всіх власників українських паспортів, яких про це ніхто не запитував. Тож я звернув свою увагу на цей момент, адже ніколи на цим питанням не замилювався. Перечитавши законодавство, з'ясував, що заповнення другої сторінки українського паспорта має відбуватися мовою на вибір. Але усім громадянам України за замовчуванням і без права вибору дублювали паспортні дані російською мовою.

За збігом обставин мій паспорт виявився пошкоджений, і я звернувся у Державну міграційну службу аби провести заміну, щоб вони заповнити другу сторінку мого паспорта лише українською мовою. Але вони відмовилися це робити, не зважаючи на чітку норму закону. У відомстві керувалися підзаконним актом – наказом МВС, який не передбачав мови на вибір, а лише заповнення російською. Також цікаво, що останні зміни до цього наказу були підписані міністром-утікачем Віталієм Захарченком.

– Фактично ні. Після того, як ми здобули перемогу у суді, Кабмін затвердив новий зразок паспорта – пластикова картка, у якій передбачене дублювання інформації українською мовою й латинською абеткою.

– Все почалося з мого батька, який розповідав, що їм викладали українську мову та літературу таким чином, що він, якби міг зустріти Тараса Шевченка, то ладен би був його вбити. Але потім його ставлення безумовно змінилося. Він став геодезистом, кандидатом технічних наук і викладає у Львівській політехніці, а також займається мовними питаннями, під його головуванням видано геодезичний-енциклопедичний словник.

Мабуть таке ж підвищене почуття несправедливості до української мови мене привело до мовного питання.

А потім виразилося із індивідуального протесту за часів Помаранчової революції, коли з'явилися перші заклики «не купувати російських товарів» тобто тих, які були виготовлені в Російській Федерації. Заходячи в магазин, я брав товар до рук і починав вчитувався у дрібноподану інформацію, де він був виготовлений. Так я перестав купувати товари виготовлені в Росії, а також ті, які не містили маркування українською мовою.

Згодом хтось долучив мене у групу «И так поймут!», і я побачив, що не мене одного хвилює питання української мови в Україні.

У 2012 році із протестами був проштовхнутий крізь Верховну Раду мовний закон «Ківалова-Колесніченка», який був фактично спрямований на повний демонтаж державності і української мови. Після цього я усвідомив, що маю активніше діяти, бо індивідуальний протест – це звісно добре, але цю ідею потрібно поширювати у ширші кола. У цей час я замовив додому через Інтернет нову пральну машину. Коли її привезли, я побачив, що вона маркована іноземною мовою не зважаючи на те, що закон передбачає, що виробник має здійснювати маркування товару українською мовою та іншими мовами на вибір виробника. Це й стало моєю першою судовою справою, складність якої полягало у тому, що складно було визначити відповідача.

Виявилося, що «Samsung Electronics Україна» не відповідає за компанію Samsung, а відповідальним представником є Samsung Electronics Україна Компані. Судова тяганина тривала півтора року, і зважаючи на те, що я повернув пральну машину і мені повернули кошти, то суд вважав, що мої права було відновлено і не порушено. Попри те, суд також зауважив, що відсутність українського маркування на пральних машинах Samsung є порушенням чинного законодавства. Відтак компанія дослухалася до зауважень суду і з літа 2014 року почала ввозити свої пральки із маркуванням українською.

Після цього ми провели успішні переговори із компанією LG, які за два роки також почали ввозити пральні машини та мікрохвильові печі з українською мовою. Компанія Zanussi, яка має своє виробництво в Івано-Франківську, також відреагувала на судові прецеденти через порушення норм закону і без судової тяганини почала випускати частину продукції із маркуванням українською мовою. Так само вчинила компанія BEKO та ряд інших.

Подібний результат є й по ноутбуках. У 2014 році в Україні не було жодної моделі ноутбука із українською мовою. Ми подали позов до продавця ноутбуків Hewlett-Packard і суд встановив, що товар без українського маркування не відповідає законодавству. І після цього випадку багато виробників ноутбуків почали продавати продукцію з українською мовою. Таким чином у людей з'явився вибір.

Що цікаво, до 2010 року в Україні були ноутбуки із українською мовою. Після приходу до влади Януковича не лише на державному рівні, а й на побутовому, йшло тотальне зросійщення. Так, ніби імпортерам було віддано на це спеціальний наказ. Якби ми у 2012 році не почали цих судових процесів, то й надалі входили до своєї ванни, дивилися б на пралку, і розуміли, що живемо у колонії.

– Не реагують на звернення й не хочуть вводити в опції панелі керування українську мову компанії BMW та Audi. Не зважаючи на те, що в аналогічній ситуації компанія Volkswagen, Seat це зробили. Далі дослухалися Mercedes, Citroën та Renault, а Toyota взагалі зробила це самостійно.

У сфері обслуговування противниками української мови виступає компанія VARUS у Києві. Вони програли суд першої інстанції за те, що відмовляються обслуговувати у своїй мережі супермаркетів клієнтів українською мовою. Зараз у суді розглядається касація. Так само мережа фітнес-клубів Sport Life. Позов у Києві не був успішним, бо у позивача завершився договір із ними. Суд вирішив, що якщо немає договору, то й права замовникане будуть порушені.

Резонансний випадок у сфері обслуговування цієї мережі також стався й у Львові. Так близько двох тижнів тому ми подали позов проти одного з клубів Sport Life на Сихові. Батьки записали дитину на сквош, придбали річний абонемент преміум класу, а тренер відмовився обслуговувати дитину українською мовою. За рік ми отримали від них чотири відписки, що будуть обслуговувати мовою, якою їм захочеться, що суттєво порушує законодавство України.

Мережа магазинів техніки «АЛЛО» також програла суд, який зобов'язав їх надавати інформацію про товари й українською мовою. Але замість того, щоб дотримуватися чинного законодавства, вони подали апеляцію і намагаються скасувати попереднє рішення суду. Це абсолютно не логічно, бо ця компанія навмисно не реагує на потреби споживачів. Відомо, що згідно із опитуванням, українцям отримувати інформацію про товар українською мовою є втричі приємнішим. Яким рішенням керується їх маркетолог – невідомо.

На жаль, багато української економічної еліти вийшло із Радянського Союзу. А економічна еліта того часу 100% була російськомовною, і навіть із плином часу і здобуттям Незалежності вони не розуміють потреб сьогодення.

– Їх дуже багато. Із останніх випадків варто виділити інтернет-магазин «Антошка», який підписав мирову угоду і зобов'язався до червня 2018 року видати й українську версію свого сайту.

За Януковича ми подавали позов проти інтернет-магазину Rozetka, які довго обіцяли, що буде українська версія сайту, але абсолютно нічого для цього не робили. І цей позов у суді ми програли. Аналогічний позов – один в один – і без зміни законодавства щодо «АЛЛО», «Модна каста», «Бомонд» та інших ми виграли вже після Революції гідності. Це свідчить про те, що судова система за режиму Януковича була залежною від виконавчої влади. Зараз є зрушення, судова система стає незалежнішою, і це помітно по конкретних рішеннях суду.

– Надзвичайно позитивно. Нас лякали, що не буде що транслювати по радіо, але стався величезний ренесанс української музики! Це приємно. І тут варто відмітити не лише культурний прогрес, а й економічний, бо кожна пісня, яка лунає по радіо, несе кошти відреклами та роялті виконавцям. До введення квот біля 98% роялті перераховували закордон. На даний момент мінімум 35% залишаться в Україні.

– Він перебуває на стадії касаційного розгляду вже два роки. Свого часу ми виявили, що телеканал «Інтер» та «Україна» не дотримувалися квот виробника. Як відомо, програм національного виробництва має бути у ефірі більше 50%. Тижневий моніторинг засвідчив, що ТРК «Україна» у своєму ефірі мала лише 15% українського виробництва, а телеканал «Інтер» близько 30%. Нацрада промоніторила ці канали у інші дні і засвідчила, що порушень не було. На жаль, суд спершу став на їхній бік зазначивши, що вони єдині мають право робити моніторинг…

– Так, але це як фільтрувати воду трьома ситами. Мова продукту є грубим ситом, якщо вона українська – то відпадає більшість пропагандистських матеріалів. Іншим ситом є виробник, і ми маємо піклуватися, щоб якомога більше продукції виготовляли в Україні. Найдрібнішим ситом є аналіз контенту на пропаганду, і цим займаються окремі комісії.

– Цей закон – абсолютно коректний до всіх нацменшин. Корінному народу дозволено навчання власною мовою. Меншинам, які не відносяться до корінних народів, дозволено навчання рідною мовою до 5-го класу, а потім перехід навчання має бути на українську мову, що є логічним. За статистикою більшість школярів, які не вивчали української мови в Україні, виїжджають у виші за кордон. Виходить, що Україна за свої гроші готує фахівців для іноземних держав. Очевидно, що це – неправильно. Цікаво, чому Угорщина підняла це питання, якщо права угорських меншин є застережено? Вочевидь, це нагнітання та збурення ситуації є штучним. Водночас існують також і радикали, які говорять, що нацменшинам дають забагато прав…

Чи історично справедливо віддавати землі людей, які були за часів Сталіна вивезені у Сибір, а тепер їх розстрілюють і саджають? Якщо на це погодитися, то ми маємо змиритися з тим, що будь-яка сильна держава може винищити і вивезти населення іншої держави, і заявити, що це їхня територія. Бо туди завезено «корінний» народ. Це – дуже неправильно.

Тому українцям варто використовувати будь-які фронти для встановлення справедливості... Якщо приймається закон чи законопроект, який хоча б на 50% може покращити ту чи іншу ситуацію, його не потрібно лаяти, а підтримати із запропонованими змінами на ще краще. Це – конструктивна позиція. Якщо ж є люди, які заявляють, що закон поганий, не підтримують його, бо позитивний ефект міг би бути не 50, а 300%, то це зветься деструктивною позицією. Це так само, як декларувати про потребу синіх парканів, а щодня малювати їх червоним. Це очевидна брехня.

– Мене підтримують і рідні і друзі. Вони теж дивуються, чому в Україні українців відмовляються обслуговувати українською мовою.

– Я б дуже хотів керувати автомобілем українського бренду та виробництва. У нашої сім'ї декілька автомобілів. Я особисто по місту керую електрокаром Smart Fortwo. Мені подобається ідея електричних автомобілів, і я переконаний, що за ними майбутнє.

Ці автомобілі технічно є суттєво простішими за автомобілі із двигунами внутрішнього згоряння. Та й не варто забувати, що першими автомобілями у світі були – електричні. Двигуни внутрішнього згорання – це величезний механізм із тисячами рухомих деталей. На відміну від електрокару, де є лише батарея та електромотор, у якому майже одна рухома деталь. Електрокари простіші і надійніші. Але є й мінус, бо це наразі виключно міське авто. До прикладу, резерв ходу мого Smartа близько 100 км за один заряд батареї, і за років 5-10 її доведеться замінити. А за мінусової погоди – взагалі 50 км.

– Моє хобі – це викладання в університеті та юридична практика. Окрім цього я час-від-часу займаюся спортом, ходжу на плавання. Також задоволення приносить майстрування, бо люблю щось відкрутити та прикрутити.

Ще цьогоріч я склав іспит на категорію «А» – право водіння мотоциклом. Цікаво, що мій інструктор сказав, що я перша людина, яку він бачить, котра складала екзамен на практичне водіння мотоциклом (сміється – ред.), решту платять хабарі.

– За допомогою кафедри трудового права нашого університету (Пилип Пилипенко) нам вдалося виграти суд проти Кабінету Міністрів, який зобов'язував їх підняти заробітну плату. До нині Кабмін цього рішення не виконав, і їх оштрафовано за невиконання рішення суду. За півроку після цього рішення Кабмін змінив законодавство, на яке ми посилалися, як підставу підняття зарплати. Проте рішення суду залишається чинним і не виконаним. Як виходити із цієї ситуації у правове поле без «волі» Кабміну – невідомо.

– Я досі продовжую волонтерити, але вже не так активно. Свого часу нам вдалося зібрати 700 тисяч гривень. На них ми купили близько 10 тепловізорів, бензопили та генератори, багато мішків для укріплення, білизну та інші побутові речі. Коли ми переживали активну фазу агресії Росії і в нас не було сформованої армії, така робота була надзвичайно потрібною. Сьогодні набагато актуальніше є організувати внутрішні процеси у армії, щоби вони своїми силами за наші податки це самостійно робили. Знаю, що багато тямущих людей пішло у Міноборони, тож сподіваюся, що процеси будуть налагоджені.

– До мене дуже часто звертаються люди, які хочуть скласти іспит на отримання посвідченняводія і розповідають, що із 30 осіб лише двоє дійсно складає, а решта платить за це дві-три тисячі гривень. На іспиті із теорії вони проклацують завдання на комп'ютері, завалюють тест, та все одно у протоколі отримують відмітку про те, що іспит успішно складено. І більшість взагалі не складають практичну частину.

У вересні я доздавав на категорію «А». А коли здобуваєш нижчу категорію, то теорії складати не потрібно, а лише практику. Та частина хлопців, які отримували права вперше, обмежувалися лише теорією і не ходили на практичний іспит із водіння.

На мою думку, працівники СЦ МВС вчиняють корупційні дії, які є суспільно-небезпечні. Бо потім ці люди виїжджають на дороги, і багато із них не мають належних навичок кермування та теоретичних знань ПДР. Саме тому у нас стаються ДТП. Цю проблему можна спробувати вирішувати публічністю. До прикладу, у класах, де складаються іспити, необхідно поставити одну центральну відеокамеру, яка в режимі онлайн фіксуватиме монітори комп'ютерів під час складання тестів претендентами. Тоді будь-яка зацікавлена особа зможе прослідкувати: скільки моніторів засвітилося зеленим кольором через успішно складений тест, а скільки червоним, бо «учні» провалилися. Якщо результат розбігатиметься із офіційною відповіддю на запит, це свідчитиме про підтасування результатів і кримінальний злочин.

Цікаво, що у тому ж самому сервісному центрі, якщо складати практику, існує вимога, що спершу водія готують на спеціально облаштованому майданчику, а потім вже на дорозі. Бо якщо ти на навчальному майданчику губишся чи боїшся, то на дорозі ти точно можеш спровокувати ДТП. Коли ж ми запитали, де ці майданчики, то ствердної відповіді ніхто не давав, а все тому, щоб ми із камерою не могли зафіксувати, скільки конкретно людей складають практичну частину іспиту насправді. За перевіркою маршруту, де практичну частину, за документами, склало 99 осіб, на відео потрапило лише 6 осіб. Таким чином щодня без проблем відмивається близько 5 тисяч доларів на одному сервісному центрі МВС.

– Ні. Я – публічна особа, і за погрози передбачена серйозна відповідальність.

– Не можна так казати, бо з'явилося чимало позитивних змін. Зокрема переоформити авто п'ять чи 10 років тому було суттєво складніше, а сьогодні переоформити авто можливо за три годити і без «бульдозерів». Проте система отримання прав залишається корумпованою вже понад 50 років.

– Так. Усі, хто до мене звернулися, отримали детальні роз'яснювальні інструкції. Зокрема, що перший етап практичних навичок має відбуватися на спеціальному майданчику, а не в місті. І коли учні про це кажуть, то інструктори відразу ставляться до них по-іншому.

Цікаво, що півроку тому цей майданчик фактично був відсутній. На сьогоднішній день основи майданчика створено у них на території: там є розмітка, два знаки, стоп-лінія і намальоване кільце.

– Сьогодні все залежить від бажання людини. Хоча систему підготовки водіїв пасує вдосконалити, бо вона зашвидка. До прикладу, я водій із 20-річним стажем, а для отримання прав категорії «А» мені довелося попрактикуватися їздити на мотоциклі 20 годин. Для перекваліфікації категорії цього є цілком достатньо. Проте для тих, хто отримує посвідчення водія вперше, практичне водіння займає всього 36 годин – це дуже мало. На мою думку, практикуватися потрібно не менше 72 годин. За 36 годин неможливо навчитися добре їздити заднім ходом, запаркуватися поміж фішок. Коли ти знаєш, що ти цього не можеш, а екзаменатор МВС зобов'язаний це вимагати, то й з'являється передумова для корупції. Переконаний, що за 100 годин практикування, мабуть, кожна людина освоїть усю специфіку їзди і не погодиться давати хабар за те, що вміє керувати автомобілем.

– Ні. Повністю здолати – неможливо, але зменшити її до прийнятного рівня можна.

– Я можу сказати ствердно, що я ніколи не брав хабарів. А дачі хабарів в моєму житті були. Наприклад, це трапилося десь 10 років тому, коли мене зупинив тодішній працівник ДАІ за перевищення швидкості. Він сказав заплатити за порушення 60 гривень, які я йому й передав. Але потім стався кумедний випадок, бо він дізнався, що я маю справу із комп'ютерами, і повернув мені мої 60 гривень за надану мною консультацію по налаштовуванню принтера (сміється – ред.).

– Будь-яка боротьба має розпочинатися зі самого себе. І як засвідчує історичний досвід – будь-які ініціативні групи, які щось змінювали у суспільстві, були невеликими.

Загалом мені допомагає багато людей. Юридичну допомогу надає Олександр Золотухін, Андрій та Іван Яцишини, Андрій Кавчук. Також велику вагу має те, що я є офіційним помічником народного депутата України, без цієї посвідки я б не зміг бути присутнім на комісії із складання іспитів ПДР у стінах МВС. Бо вони проігнорували інструкцію про те, що можуть надавати дозвіл представникам громадськості бути присутніми чи ставати членами комісій.

– Я підтримую проєвропейську коаліцію у парламенті. Сам балотувався до міської ради Львова, та громадяни округу вирішили не довіряти мені бути їхнім представником. Забракло всього 60 голосів. Я з цього приводу не засмутився, бо зумів зосередитися на власному навчанні і захистив науковий ступінь. Але по суті я вже працюю із різними партіями та людьми, які орієнтовані на результат. Так, я член Блоку Петра Порошенка, юридичну підтримку отримую від Української Галицької Партії, і є помічником народного депутата Ігоря Васюника від політичної партії «Народний Фронт». Я не цураюся такої співпраці, коли зусилля трьох різних партій можна залучити для здобуття користі для нашої держави.