Перевезти книгосховище з храму Святих апостолів Петра і Павла до нового приміщення спільно вирішили саме до 6 грудня. Основна причина – мер Андрій Садовий запевнив громадськість, що саме в цей час храм відчинить свої двері для парафіян. Цього б хотілося і Церкві. У бібліотеці все розуміють і намагаються сприяти, як можуть. Тому з надзвичайним поспіхом перевозять більше ніж два мільйони книг!
У четвер біля входу до храму стоїть крита вантажівка. Саме сюди, на накритий клейонкою кузов, складають перев`язані книжки. Аби до костелу не потрапили сторонні, навколо вхідних дверей протягли спеціальну стрічку. Хлопці у військовій формі перекидають видання, як цеглу на будівництві. Час від часу книжки падають, але наглядачі мовчать – дрібниці. Це, виявляється, звичний метод, називається “конвеєр”. Найцінніші видання вже перевезли самі бібліотекарі, а книжки-копії тих, які вже зберігаються у фондах, вантажать військові. Зайвим запитанням і зайвим журналістам тут не раді. Мовляв, роботи і без того багато!
Всередині храму більшість стелажів уже демонтували, і книжки лежать просто на застеленій клейонкою підлозі. “Коли хлопці розбирали стелажі, то знайшли багато ключів від шухляд, які роками не могли відчинити, – розповів “Ратуші” отець Степан Сус. – З цікавості підбирали, до якої шухляди вони підходять. А вже там знайшли ліки у старій пляшечці. На нашу думку, їх тримали у храмі на випадок того, що хтось знепритомніє. Тоді давали нюхати, аби людина оговталася. А ще була цікава знахідка – зубна паста 1945 року. Вона – польська, на упаковці написано: “Якщо ви скористаєтесь цією зубною пастою, то ваші зуби будуть білими”.
У новому приміщені книгосховища на вулиці Авіаційній, 1 розташувалися вже більше ніж 20 тисяч книг. Одне приміщення вже готове. Тут встановили стелажі, вони стоять рівними рядами по всій кімнаті. Майстри закінчують проводити світло. До речі, стелажі для книжок привезли ті ж, “рідні”. На тих же полицях книжки лежали і в церкві Петра і Павла. Щоправда стелі в новому приміщенні набагато нижчі, ніж у костелі, тому верхні поверхи стелажів довелося демонтувати. Усі їх, без винятку, обробили спеціальним антисептиком. І тільки після того, як усе добре висохло, розпочали перевозити книжки. Усе поки що страшенно запилюжене. Прибирати, витирати пил з книжок та розставляти все на свої місця будуть пізніше.
За попередніми оцінками бібліотекарів, аби привести фондосховище до ладу, треба витратити ще як мінімум два роки клопіткої праці.
На перших кількох стелажах, у самому кінці кімнати, вже лежать книги. Серед книжок є і фоліанти 1881 року, де можна побачити старослов`янські літери. В перекладі українською на титульній сторінці однієї з книжок написано: “повне зібрання постанов та розпоряджень з відомства “православної сповіді” російської імперії, том 5″. Окрім того, праці відомих філософів у російському перекладі (“Ницше: как говорил Заратустра” і “К генеалогии морали” однією книгою) чи підручники “Вопросы экономики”, “Вопросы философии”, а з періодики можна знайти журнали двадцятирічної давнини “Радянська жінка” чи “Перець” та багато іншого. Головне, що ця кімната – з відповідним опаленням та вологістю. За словами спеціалістів, це дуже важливо, адже книжки обов`язково треба перенести у ті ж умови, в яких вони перебували останні десятиліття. Інакше старі книги можуть “захворіти” – кинеться грибок, пліснява чи почнуть розсихатись. Тому працівники намагаються зробити все, аби книжкам було “комфортно”.
Те, що вже перевезено, поскладали чітко за каталогом. Головні критерії: шрифт і формат книг. Якщо уважно поглянути, то всі книжки мають маленькі закладочки з позначенням формату і шрифту. А на випадок, якщо під час перевезення закладки загубляться, в кожній книжці всередині написані олівцем усі параметри. Так їх легше сортувати.
У сусідній кімнаті також стоятимуть стелажі. Але тут наразі закінчують підлогу. Буде тут і стіна, яка ховатиме стелажі з книгами, але до неї ще не дійшло. Опалення, кажуть, є, але наразі його теж не вмикають. За ще однією стіною – вже побілена кімната. Тут працюють столярі, встановлюють стелажі. До кабінетів співробітників руки в майстрів також іще не доходили. При вході почали робити кабінет для охорони. До слова, безпека в такій справі дуже важлива. Тому за книжками спостерігають вдень і вночі. При завантаженні і розвантаженні обов`язково присутні бібліотекарі. В авто, яке перевозить книги, як супровідна особа, їде працівник бібліотеки. Навіть за розвантаженням книжок стежать двоє людей. Один – біля авто, інший – біля стелажів. Заради безпеки перевозити першими почали менш цінні книги. А вже цінніші екземпляри, які побачили світ ще в позаминулому столітті, почнуть перевозити тоді, коли робітників у приміщенні поменшає. За збереження колекції працівники бібліотеки відповідають особисто.
Аби навіть уночі бути певним, що з книжками нічого не трапиться, близько шостої вечора на варту приїздять міліціонери. Всі входи до складів з книгами, опечатують, а вранці, лише після перевірки, книгосховище знову “віддають” під пильне спостереження бібліотекарів.
Отець Степан Сус, настоятель храму Святих апостолів Петра і Павла:
– Наскільки мені відомо, головною проблемою, з якою зіткнулись працівники Львівської національної наукової бібліотеки ім. Стефаника, звільняючи наш храм від книг, – це відсутність стелажів у новому книгосховищі, що у Львові на вул. Авіаційній, 1. Зайвих коштів на придбання нових ні у бібліотеки, ні у Церкви не було. І тому першочерговим завданням для всіх нас перед тим, як розпочати звільнення храму від книг, був пошук стелажів. Зважаючи на таку ситуацію ми, представники бібліотеки та Церкви, прийняли рішення перш за все вивезти з храму частину книг у відділення бібліотеки на вул. Ковжуна, 8, тим самим частково звільнивши стелажі у храмі. Після цього, за сприяння військовослужбовців (оскільки храм гарнізонний) ми розпочали розбирати стелажі у храмі і вивозити їх на вул. Авіаційну і там їх монтувати у новому приміщенні. До речі, коли ми думали придбати нові стелажі, то хотіли, аби вони були залізними, бо здавалося, що такі речі довше прослужать. А потім з`ясувалося, що книжки краще зберігати на дерев`яних полицях, тому залишили ті, що вже були”.
– До речі, про гроші. Скільки вже витрачено?
– Розроблена програма збереження історичних цінностей Львівської національної бібліотеки ім. Стефаника, зокрема щодо проведення ремонту у новому фондосховищі на вул. Авіаційній, 1 та транспортування книг. Проте реальних грошей поки що нема. Я не вважаю це недоглядом влади місцевої чи обласної, адже на все в державі треба формувати бюджет. Але навіть тих півтора мільйона гривень, які повинні дати, замало для збереження книг і національного надбання. На сьогодні у Львові навіть нема путнього фондосховища, яке би мало належний вигляд і де науковці могли б користуватися всією наявною літературою. Тому і Церква, і Львівська національна бібліотека ім. Стефаника, і меценати та громадськість хочемо звернути увагу на цю проблему. І насамперед Церква виділила певну суму грошей на ремонт майбутнього фондосховища. Це близько 120 тисяч гривень. Ми зробили на пошанування слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, який був великим книголюбом. Не залишились осторонь і меценати, які також доклалися до ремонту приміщення на Авіаційній. Одна з будівельних фірм Львова за власний кошт зробила перший етап ремонту в приміщенні колишнього кінотеатру ім. І. Миколайчука, де також буде розташоване фондосховище. Тільки туди потраплятимуть найзатребуваніші книжки, з якими працюватимуть відвідувачі. Там буде читальний зал для науковців та студентів. Тому поки що книжки до цього фонду не завозять, ведуться ремонтні роботи.
– Тобто спочатку все перевезуть у резервний фонд на вулицю Авіаційну, потім формуватимуть фонд на вулиці Миколайчука?
– Саме так. Але, хочу сказати, що частину найцінніших книг уже було вивезено на вулицю Ковжуна, 8. Роботи проводили самі бібліотекарі, аби сторонні руки навіть не чіпали найцінніші фоліанти. Решту ж книжок, понад два мільйони, нам допомагають вивозити військові курсанти. За це їм, зокрема Академії сухопутних військ на чолі з генерал-лейтенантом Павлом Ткачуком, особлива подяка, адже вони з радістю відгукнулися на наше прохання. Для них це все-таки благородна місія, зважаючи на те, що наш храм буде гарнізонним.
– Якими ж будуть завдання гарнізонного храму?
– У всьому світі існують та діють гарнізонні храми. Це храми, де моляться військовослужбовці і – з нагоди тих чи інших урочистостей, до прикладу, державних свят чи якихось річниць – збираються політики, армія, щоб із представниками різних конфесій помолитись та подякувати Богу. В нашій державі такого храму досьогодні не було, тож ми станемо першими і поки що єдиними. В приміщенні гарнізонного храму будуть прапори всіх військових та силових структур. Ми їх поставимо поруч із вівтарями. Окрім цього, випуск офіцерів наших військових академій буде супроводжуватися тут Молитвою та Благословенням. Тут же будуть проводжати миротворців на місії. А на 6 грудня, коли заплановано відкрити храм, ми запросили представників усіх конфесій Львова для спільної Молитви. Адже армію не можна ділити, навіть на конфесії, вона повинна бути єдиною, щоби бути сильною.
– Під час перевезення знаходили цікаві сюрпризи?
– Так, приємною несподіванкою стала ікона Божої Матері, яку ми вважали давно втраченою. Її не було у каталогах. А три тижні тому, коли розібрали один зі стелажів у храмі, то під вівтарем знайшли ікону XVII століття. Зараз ми її надійно зберігаємо і, сподіваюсь, 6 грудня її всі побачать на вівтарі. Певна річ, вона збереглася краще, ніж усі інші ікони, але реставрувати її також треба буде, як, зрештою, і весь храм.
– І дорого це коштуватиме?
– Так. Але нині першочерговим завданням стоїть навіть не реставрація, а консервування того, що вже є. Треба як мінімум зупинити процес нищення розписів, адже церкву 65 років не реставрували. Якщо казати про суми, які треба буде витратити на реставрацію, то за підрахунками, на нинішні ціни, вийде близько 45 мільйонів гривень.
Христина ІНЖУВАТОВА, «Ратуша»
P.S. 19 листопада, близько 15.00 журналіст ЗІКу став випадковим свідком, як із храму Святих Петра і Павла (Костел єзуїтів), що у центрі Львова, вивозять книги із фондів бібліотеки ім. Стефаника. Кілька людей у військовій формі перекидали стоси книг із рук в руки, і вантажили в автомобіль. Книги XVIII-XIX ст. буквально “літали” по вулиці, з них випадали сторінки, які абияк вкладали назад. Не завжди хлопцям вдається зловити “подачу”, і книги просто падають на землю, – це чітко видно на відео журналіста ЗІКу. Її здивувало таке необережне ставлення до національного надбання, відтак вона взяла свій iPod і почала знімати на відео, як поводяться з історичною спадщиною. Тоді до неї підійшло двоє охоронців, намагаючись заборонити зйомку і відібрати камеру. Але коли жінка пояснила чоловікам свої права, вони відійшли й покликали настоятеля храму – отця Степана Суса.
За словами журналістки, отець попросив представитися і назвати ЗМІ, коли вона це зробила, почав комусь телефонувати, а жінка продовжувала знімати на камеру.
Це неабияк розсердило духівника, він перестрибнув через загороджувальну стрічку і запевнив, що через свою впертість, вона позбудеться камери. Після чого почав викручувати руки і відбирати iPod. Коли йому це не вдалося, він покликав на допомогу одного з охоронців. Двоє дужих чоловіків тримали жінку за руки і відбирали камеру, яка була міцно затиснута у руці. Журналістка зчинила галас на цілу вулицю, почали збиратися перехожі, тоді отець зупинився, спробував домовитися, попросив стерти відео. В цей момент вона й вирвалася від них, інформує ЗІК. Після цього скандалу отець Степан Сус, не витримавши тиску, подав у відставку, і керівництво церкви її прийняло.
Львівський портал