Генеральний директор Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика про роботу Філармонії під час війни, яка під час повномаштабного вторгення рашистів в Україну набрала обертів:
«Українські культурні інституції за рік повномаштабної війни як ніколи рішуче спростували тезу «коли гармати стріляють, то музи мовчать». Від початку повномасштабного вторгнення музичне життя Львова набрало обертів.
Вже другого дня після вторгнення на рівні департаменту і також різних громадських ініціатив ми зрозуміли, що активізовується волонтерський рух. Він існував із 2014 року, а тепер став ще більш затребуваним. На приватні та громадські прохання ми організовувались на чергування: у першу чергу, «Арена Львів», Залізничний вокзал, зрештою, і філармонія. Вже на той час відродився і наш гуманітарний хаб. Штабом опікувалась громадська організація оркестру ІNSO-Львів на чолі з Іолантою Пришляк, працювали фахівці, які приймали допомогу і розподіляли її. Практично за два дні партер і нижній поверх філармонії було заповнено. Враховуючи, що концертний зал в час пандемії було частково розібрано, то його теж заповнили речима мілітарного і медичного призначення. Ця система досі існує.
Зараз у філармонії ведеться робота з посилення міжнародного партнерства, налагодження інтернаціональних зв’язків. Крім того, її вагому частку займає архівування маловідомих партитур української музики та їхня популяризація.
На електронну пошту досі приходить багато запитів щодо виконань української музики – від гімну України та «Мелодії» Скорика до інших творів, доступу до яких немає. І це було перше, чим ми почали активно займатись: сканували, опрацьовували, вибрали не один десяток творів і почали їх передавати до зацікавлених. Переважно це були концерти на підтримку України. Ця робота нас також привела до тями, тільки під час війни ми зрозуміли важливість розширення нашого нотного архіву. Зараз вже впродовж року ми багато оцифрували, нашу бібліотеку вдалось осучаснити, цю роботу ми ведемо постійно, адже це вимога часу…
Два роки пандемії дали нам досвід спілкування з публікою, до якої ми раніше «не мали доступу». В перші тижні ковідних часів ми грали наживо у відкриті вікна і під філармонією збирали слухачів. Потім розширили нашу технічну базу, робили живі концерти у формі відеотрансляцій. Отже, розуміли, що повинні доносити нашу творчість ширшому загалу і ці відеотрансляції себе виправдали. Після перших успішних виступів, наступні концерти спеціально створювались під проєкт «Муз», або ж навпаки, він поєднувався із запланованим на рік.
Трішки статистики: проведено понад 70 трансляцій, охоплена аудиторія складає близько 100-120 тисяч слухачів з цілого світу. Ми ведемо чат, спілкуємось зі слухачами під час концерту. Це вже наша постійна публіка, і коло підписників на Ютубі збільшується кожен тиждень.
У творчому професійному сенсі ми зберегли себе, своє реноме і в цьому бачимо майбутнє продовження. Але ми усвідомили себе нарешті, своє місце на мапі рідної держави, зрозуміли десь тепер повніше яке є значення національної культури в контексті держави, яку місію ми можемо нести в межах держави. Війна відкрила справжню ціну цінностей, свободи, ціну мати улюблену роботу і займатись нею – адже багато людей втратили це».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Андрій Котенський