Чи то за іронією долі, чи завдяки залізній політичній логіці голови Центрвиборчкому Сергія Ківалова кандидат на посаду Президента, керівник Організації українських націоналістів в Україні Роман Козак опинився у шерензі найдостойніших – так званих “технічних кандидатів”. Проте, узявши на озброєння цілий арсенал агітзасобів, п.Козак узявся рішуче спростовувати це украй неприємне для нього твердження. І, до речі, виходить це у нього не так уже й погано: його цитати не зникають зі шпальт українських видаь. Щоправда, нав’язлива “технічність” переслідує його, як тінь.
Активно просуваючи національну ідею (яка, як відомо, не спрацювала) Р.Козак спромігся залучити до цієї потрібної мети понад 150 тисяч доларів. Це, звичайно, не дотягує до витрат на кампанію кандидата від влади, але становить третій (!) рядок у рейтингу, який склала коаліція “Свобода вибору” (витрати з 1 серпня до 26 вересня). І як спромігся цей скромний “нацик” переплюнути таких рейтингових кандидатів, як Мороз і Симоненко, котрі, щоправда, знехтували телерекламою, а також „першого легального мільйонера” Черновецького? Хоча на таке нескромне запитання у кандидатів, як правило, відповідь завжди готова: мовляв, члени нашої партії – люди не такі уже й бідні. Скинулись по п’ятірочці – ось і увесь передвиборчий фонд.
Тарас Батенко, речник Львівського обласного щтабу В.Ющенка, вважає, що „те, скільки грошей Роман Козак витрачає на передвиборчу кампанію, яскраво демонструє, чиї замовлення він виконує, які сценарії відпрацьовує”. На думку п.Батенка, ці сценарії зводиться винятково до дискредитації Віктора Ющенка, представлення його як радикального націоналіста.
Найбільше досягнення Козака-кандидата – це, звичайно ж, передвиборчі телеролики, які провладні канали демонструють здебільшого перед рекламою Ющенка. Хоча заяви про радикалізацію відносин із Росією та ярмо Заходу, заклики про підтримку Ющенка, апелювання до його дружини небезпідставно називають політичним цирковим мистецтвом. Чи то пак замовною клоунадою. Позиція самого Козака, як і деяких інших його колег-побратимів з когорти „технічних”, залишається незрозумілою. Щобільше, якщо уважно прослідкувати за його заявами, то одного дня можна зробити висновок про Козака-слов’янофіла, іншого – про його яскраво виражену європейську спрямованість. А націоналізмом тут, виявляється, і не пахне.
Після відомих „яєчних“ подій в Івано-Франківську „ОУН в Україні“ заявила, що це „вияв політичного бандитизму, недопустимого в цивілізованій державі. Згадані події дискредитують галичан в очах як всієї України, так і цілого світу“. Хоча сам постраждалий кандидат Янукович із страдницьким виглядом усім пояснив, що „націоналізм – це хвороба“. Тут вже п.Козак зі зрозумілих причин від коментарів утримався.
Хоча не залишився Р.Козак осторонь, коли виникла потреба захистити честь і гідність чинної влади. Як відомо, він заявив, що агітпродукція складу № 56 Національного виставкового центру Укрїни „Експоцентр“, спрямована проти Ющенка, належить йому. У цьому випадку „єдиний націоналіст“ опинився по один бік разом із заклятим ворогом „нашизму“ О.Базилюком, який також сказав, що ці агітматеріали – його власність.
Існує ще цілий ряд заяв, промов, звернень, які дозволяють робити сміливе припущення, що Р.Козак не є самостійною політичною фігурою. В очі кидається не лише замовність його вибриків, а й позірна відсутність ідеологічної платформи. Тобто сказати, що Козак вигідно продав свій „націоналістичний“ бренд назом із собою – це завелика чесь для п.Романа.
На думку Ярослава Сватка, редактора офіційного видання бандерівської ОУН „Шлях перемоги” у 1992-96 роках, „ОУН в Україні” була створена у першій половині 90-х спеціально для дискредитації націоналістичного руху. Та коли у влади виявився брак пропагандивних ресурсів проти кандидата опозиції, Р.Козака як голову цієї „Спец ОУН” кинули на боротьбу проти Ющенка. Цебто „кишенькова” ОУН, як і завжди, стала в пригоді. Хоча його використання проти Ющенка має сумнівну ефективність. Справді, хто скаже, „націоналіст Козак“ є за Ющенка чи проти? До речі, до числа „ручних” організацій можна віднести й КПРС О.Яковенка, який у вищеназваному грошовому рейтингу займає четверту позицію (110 тисяч доларів). Зауважмо, відразу після Р.Козака.
Націоналістичний рух в Україні також висловив свою позицію щодо кандидатства Козака. Зокрема, ще 16 червня була проведена прес-конференція за участю ОУН(р), ОУН(м), КУНу та ВО „Свобода”, де було вказано про провокативний характер кампанії Р.Козака та його псевдонаціоналістичної структури „ОУН в Україні”. Наприкінці серпня з’явилась спільна заява голів ОУН(р) А.Гайдамахи та ОУН(м) М.Плав’юка про те, що „Роман Козак не є кандидатурою від українських націоналістів і не має жодного відношення до ОУН”. „Висунення Р.Козака кандидатом у Президенти – це черговий технологічний хід влади, який, з одного боку, має за мету дискредитувати український націоналістичний рух, а з другого –ввести в оману націоналістичний електорат, який підтримує кандидатуру Ющенка”, – йдеться у заяві. ОУН(р) також вважає неприпустимим вживання слова „бандерівець” до особи Р.Козака, бо це принижує гідність тих, хто загинув за волю України.
Як зазначає п.Сватко, українські націоналісти, зокрема бандерівське крило, ніколи не будуть реєструватись в цілості як політична партія. На це є кілька причин, і одна з них полягає у тому, що чимало членів ОУН мають іноземне громадянство. А згідно з чинним законодавством іноземцям заборонено бути членами українських політичних утворень. Саме цю нішу зайняла „ОУН в Україні”, і тому Р.Козак, як її голова з 2001 року, автоматично став „єдиним кандидатом від націоналістів”. Звичайно ж, не без відома його наставників і спонсорів.
Існування організацій, подібних до Козакової, – явище для України цілком закономірне. Їх мета – не лише створити атмосферу напруження у вітчизняному політикумі, а й затуманити голови досить довірливому українському електоратові. Хоча кампанія Р.Козака має одну суттєву особливість: надто вже вона прозора і пропагандистська. Для львів’янина, який устиг перетравити вчинки братів Чорноволів, заклики п.Романа викличуть якщо не гомеричний сміх, то принаймні іронічну усмішку. Натомість від мешканця Східної України можна чекати зовсім іншої реакції, пов’язаної з бездумним вживанням слова „націоналізм”, яке для нього має негативний відтінок. Риторика Козака у цьому випадку перегукується із низкою антиющенківських телероликів, які активно пропагують поділ України на кілька сортів.
У тому, що Роман Козак сьогодні перебуває серед 24-х претендентів на президентство, його заслуга, можливо, найменша. Згадаймо хоча б його боротьбу з Андрієм Чорноволом за право називатися „єдиним націоналістом”. Незважаючи на запеклість суперечки, кандидатами залишились обоє. Щоправда лаври „єдиного” дістались Козакові. Але чи виграв він від цього? Чи виграв виборець, котрий вирішив віддати за нього свій кровний голос? Питання, без сумніву, риторичні.
Незважаючи на результат виборів, можна з певністю сказати, що політичного майбутнього у Р.Козака немає. Власне, те, що робить п.Роман зараз, має найменше відношення до політики. Швидше це лише спосіб забронювати собі квиток на щасливий потяг. Але не виключено, що навіть за прийнятного для Козака результату, цього-таки місця для нього не знайдеться. Т.Батенко узагалі припускає, що після виборів Козак залишить межі України. Це, звичайно, відгук на тезу самого Р.Козака про політичне емігрантство. Проте такий сценарій виглядав би досить несподівано, бо головне завдання козачка – хлопчика на побігеньках – знайти собі нового господаря.
Андрій Мельник
