Майбутня сесія Львівської обласної ради, яка відбудеться, найбільш імовірно, у вівторок, 1 грудня, зафіксує нову, таємну, але від того не менш дієву коаліцію політичних сил на Львівщині. Іронія полягає в тому, що прагнення монополізувати владу «на трьох» об’єднає непримиренних противників. Непримиренних – лише офіційно, для довірливих виборців та споживачів локшини містечкових теле-токшоу
Але спершу – трохи передісторії. У вівторок, 24 листопада, відбулось перше засідання Львівської міської ради. Напередодні кілька новообраних депутатів від політичної партії «Європейська Солідарність», подали скаргу до міської ТВК, в якій вимагали призначити дату першого засідання на вівторок 24 листопада. Попри гучний протест команди міського голови Андрія Садового, сесія таки відбулась. Депутати трьох фракцій, які прийшли на сесію – представники «ЄС», Свободи та Варти, склали присягу та обрали тимчасову президію ради. Однак жодних суттєвих рішень депутати не приймали. Виникає питання: для чого тоді провокувати конфлікт на старті роботи ради, наражатись на іміджеві ризики, потрапляти під приціл нищівної критики ЗМІ Садового?
Розділяй – і …ще розділяй!
Відповідь дуже проста: таким чином ті, хто координує ці три фракції в міській раді ( а згодом у цій статті ми з’ясуємо, що вони ж контролюють і більшість в майбутній обласній раді), демонструють свій вплив в стінах Ратуші. Показують, що готові наплювати на закон, регламент та етику задля того, щоб продавити потрібне рішення. Фактично це нав’язування власного порядку денного міському голові Львова. Прогнозовано така брутальна гра спровокувала конфлікт із представниками «Самопомочі» та їх сателітом на Львівщині – депутатами від «Голосу». Зроблено це було для того, щоб присікти на старті будь-які спроби домовитись про спільну роботу та посилити конфлікт між цими силами. І не лише в Львівській міській , але й в обласній раді. Адже жорстко контролювати ці фракції можна лише тоді, коли жодна з трьох політичних сил – ані «ЄС», ані Свобода чи Варта не здатні будуть співпрацювати із іншими фракціями. А для цього потрібно, щоб політичне протистояння переросло в особистий конфлікт. Щоб сторони називали один одного зрадниками, рейдерами та узурпаторами, щоб подавали в суд одне на одного, щоб за жодних умов навіть думати не хотіли про примирення та співпрацю. Саме для цього і був обраний такий шлях – максимального загострення стосунків. Фактично – взаємної війни на знищення. Найвищого конфлікту між партіями та політиками. Бо саме такий стан – перманентної війни дає гарантії справжнім керівникам цих фракцій, які особисто не є депутатами і не можуть постійно контролювати процеси в стінах Ратуші, бути впевненими, що міські депутати не почнуть домовлятись між собою і не поламають стрункі плани монополізувати владу в області та місті.
Хто і чому «рулитиме» обласною радою ?
Тепер – до обласної ради. Унаслідок адміністративно-територіальної реформи обласні ради, а точніше, їх керівництво отримає нечуваний дотепер ресурс – можливість формувати виконкоми і одноосібно без оглядки на Київ «рулити» фінансовими потоками в області. Тому той, хто керує обласною радою, фактично перетворюється на найвпливовішого гравця в області. А якщо у нього ще й найбільша фракція в обласному парламенті, а на додаток – «ручна» більшість в міськраді та цілий «спецназ» із нардепів в парламенті, то такий політик стає фактично феодалом із безроздільною владою. Хороший стимул для того, щоб, наприклад, принести в жертву політичні переконання чи перекреслити імідж власної партії. Чи не так? Автори сценарію майбутньої сесії Львівської обласної ради теж вважають, що зрада своїх виборців – прийнятна ціна отримання повного контролю над облрадою.
Задля цього і задумана вся ця «багатоходівочка». Завершальним її актом стане голосування за президію Львівської обласної ради – трійку, яка і керуватиме депутатами наступних 5 років. В умовах дії норми про імперативний мандат – керуватиме жорстко, системно і без «вільнодумства» з боку обранців. Та хто ж стане цими «щасливчиками»? Тут і криється головна сенсація: більшість в майбутній обласній раді сформують партії, які є непримиренними ворогами на всеукраїнському рівні. Але тут, на Львівщині, заради можливості кроїти фінансовий пиріг, вони готові піти навіть на зраду виборців та втрату обличчя на всеукраїнському рівні. Але – до конкретики.
Отже, президію майбутньої Львівської обласної ради сформують представники Європейської солідарності, Батьківщини та .. Слуги Народу. За виключенням Самопомочі, ці три партії матимуть найбільше обранців в майбутній обласній раді. Така чисельність гарантуватиме стабільну більшість та здатність приймати «правильні» рішення.
Найчисельніша фракція «Європейської солідарності» отримала право призначити голову обласної ради. Цю посаду, найбільш імовірно, займе екс-заступниця голови ЛОДА Ірина Гримак. Основна якість, яка дозволила їй претендувати на цю посаду – повна особиста відданість своєму довгорічному керівнику – Олегу Синютці. Який, в свою чергу, повністю контролює Львівський обласний осередок партій ЄС.
Місце першого заступника голови належить представнику «Батьківщини» Євгенію Гірнику. Після того, як нардеп Цимбалюк та голова міської Батьківщини Тимчій написали заяви про відмову від мандату депутата облради, Гірник – це єдина людина серед представників партії у цьому скликанні, яка здатна чітко і без підказок формулювати свої думки, і до того ж, може пожертвувати своїм місцем праці для посади заступника. А Батьківщина у списку бенефіціарів цього дерибану присутня лише тому, що ані Самопоміч ані Голос не погодилися б на такий “міжсобойчик”. Свобода в обласній раді цього скликання представлена просто недоговороздатними політиками, з якими ніхто просто не ризикне домовлятись з огляду на їх неконструктивність, хоча свої голоси, одноразово, і вони можуть віддати за таку «святу трійцю».
І другим заступником голови, відповідно до домовленостей, стане заступник ЛОДА Юрій Холод. Насправді, у цьому випадку прізвище має другорядне значення. З боку «Слуги народу» перемовини вів пан Козицький (батько голови ЛОДА), для якого важлива особиста відданість і повна підконтрольність. З усіх представників цієї політичної сили в обласній раді лише Холод відповідає цьому критерію. Адже із зрозумілих причин, молодший Козицький не може бути заступником представниці ЄС. Холод не був помічений в співпраці з будь-якою іншою партією, а за час роботи заступником Мальського, а потім і Козицького, набув необхідного досвіду та представницького лоску.
Політична математика
Безперечно, до першої сесії всі зацікавлені особи готуються із калькуляторами. Облік «штиків», тобто депутатів, які точно правильно проголосують, проводиться із ювелірною точністю. Ось і зараз – названі фракції – ЄС, Батьківщина та Слуга Народу сумарно розпоряджаються 44-ма голосами з 84 депутатів (а якщо ще й Свободу порахувати, то й усіма п’ятдесятьма). А для прийняття рішення, в тому числі і щодо керівництва, необхідно 42 голоси. Здавалося б, більшість є, і рішення гарантоване. Однак сплутати карти режисерам майбутнього дійства може (принаймні – спробує ) один з представників тієї ж «Європейської солідарності». Чинний (поки що) голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин не полишає сподівань вдруге зайняти цю посаду. Тому швидше за все спробує зіпсувати струнку математику першої сесії. В його розпорядженні є до 5 голосів в рядах «Європейської солідарності», людей, які гарантували йому підтримку разі, якщо він виставлятиме свою кандидатуру як альтернативну на виборах голови обласної ради. Тут слід нагадати, що голосування за кандидатуру голови обласної ради є таємним. Тому проконтролювати особисте голосування кожного депутата буде проблемою. Таким чином, у формулі 28 (голоси ЄС) плюс 9 (голоси Слуги Народу) плюс 7 (голоси Батьківщини) = 44 першу цифру слід змінити на 23. Це дає в сумі лише 39 голосів і, скоріш за все, не дозволяє розраховувати на успішне голосування. Але як уже згадувалось Свобода таки може допомогти. Докуповувати голоси за рахунок інших фракцій для ЄС також проблемно. Самопоміч, Голос та УГП не підтримають представника цієї партії з наведених в першій частині причин. А от представники Народного Руху та «За майбутнє» швидше знайдуть спільну мову саме із Ганущиним, аніж із Синюткою. Та й Свобода в обласній раді різко негативно налаштована саме до Ганущина. Таким чином чинний голова облради навряд чи зможе набрати достатньо голосів, але може заблокувати позитивне рішення по керівництву обласної ради. Навіть не заявляючи про це публічно. Наскільки відомо, на час публікації цієї статті, сторони всередині ЄС не прийшли до згоди.
Відкладені болючі наслідки
Але ганьба з провалом ретельно вибудуваної комбінації виведення в керівництво обласної ради представників «Європейської солідарності» та Слуги Народу – не найгірший наслідок майбутньої сесії. Репутаційні наслідки для всіх учасників цього сценарію – просто катастрофічні. І справді – як Петро Порошенко і Олег Синютка зможуть пояснити своїм виборцям, яким вони два роки розповідають про «зелену чуму» та «зрадника Зеленського» співпрацю із «Слугами Народу» у Львівській області ? Що ж це виходить – із зрадниками та ворогами народу треба воювати тільки в Києві, а у Львові можна тихенько пиляти гроші обласного бюджету ? А як пояснити наприклад, Софії Федині чи Марусі Звіробій, що з тією ж владою, яка хоче запроторити їх до в’язниці, потрібно працювати, щоб не втратити контролю за обласною радою ? А як тепер обласна рада буде протестувати проти диких ідей українофоба Бужанського, коли його однопартійці на пару з партією Порошенка керують цією радою ? І як відреагує на таку новину наприклад Андрій Садовий з своїми родинними ЗМІ та пулом лідерів громадської думки, якого всю виборчу кампанію називали «Агентом Кремля» ті, хто самі пішли на союз із ворогами ?
Чи розуміють загрози від такого рішення в керівництві Європейської солідарності ? Очевидно, розуміють. Але тут треба розрізняти. Цілі в керівництва партії на всеукраїнському рівні – Порошенка та його команди є стратегічними – втримати рейтинг ЄС та наростити представництво в ВРУ на перевиборах. Які з великою імовірністю відбудуться наступної осені а то й весни. В конкретних нардепів від Львівщини цілі прозаїчніші – забезпечити собі ( і відповідно політичній силі) стартові майданчики на округах. І в першому і в другому випадку кришталево чистий імідж партії – справа вирішальна.
Таке маніакальне прагнення будь-якою ціною отримати всі можливі «пряники» від результатів цих виборів може обернутись катастрофою для партії в перспективі. Але коли у нас політики, на відміну від бізнесменів, уміли думати стратегічно ?
Петро АТАМАНЕНКО