Криза «Карпат» чи криза Димінського?

Перше коло 15-го чемпіонату України з футболу львівські «Карпати» завершили на ганебному для себе передостанньому місці. Попереду львів’ян виявилися такі «гранди» українського футболу, як «Зоря», «Харків» та «Закарпаття» і лише на крок від «карпатівців» відстає «Нафтовик», який попервах виглядав явним аутсайдером першості. Схоже, що й цей крок до прірви «Карпатам» зробити до снаги ще цьогоріч – до Нового року команди проведуть ще по три гри.

До активу львівського клубу у цій першості можна віднести хіба впевнену перемогу над «Кривбасом» з рахунком 3:0. Проте набагато більше «Карпати» у цьому сезоні запам’яталися авантюрною спробою зіграти на зустрічних курсах з київським «Динамо», яка завершилася закономірним розгромом з рахунком 3:7, чи знущанням, яке вчинив над львів’янами одеський «Чорноморець», забивши у наші ворота чотири сухих м’ячі.

Гра з «Чорноморцем», як і гра у Львові з харківським «Металістом», яку «Карпати» програли з рахунком 0:2, показала справжній стан львівського клубу сьогодні. Обидва суперника, яких при всій повазі до них поки що до справжніх грандів українського футболу відносити зарано, виглядали на голову вище «Карпат». Можна звичайно тішити себе думкою, що в окремих зустрічах команда виглядає гідно і практично на рівних змагається, наприклад, з «Дніпром» – але виглядає на те, що це лише виняток, який підтверджує правило. Потрібно поглянути правді у вічі і визнати – нинішні «Карпати» по праву затесалися серед аутсайдерів української «вишки» і їх сьогоднішня доля – це змагатися за місце під сонцем з тими ж «Зорею», «Закарпаттям» чи «Нафтовиком».

Чому таке сталося з командою, яка завжди мала серйозні амбіції і не одне десятиліття славилася неповторним “карпатівським” духом і бійцівськими якостями?

Бракує фінансів? Можливо. Але перед кожним чемпіонатом львівського вболівальника запевняють, що його команда належить до найпотужніших за цим показником клубів української першості і значні гроші витрачені на придбання футболістів, які готові вирішувати найвищі завдання.

Бракує місцевого галицького патріотизму? Знову ж таки, не жодній прес-конференції президент клубу Петро Димінський не пропускає нагоди розповісти про зусилля, які «Карпати» вкладають у підготовку власного резерву. Ось тільки де ці таланти? Як не крути, протягом останніх сезонів на провідних ролях у команді таки легіонери, байдуже, закордонні чи українські – Батіста, Сучков, Худоб ’як, Ковєль, Кобін, Годвін, Налєпа. Кращі вихованці львівського футболу теж на провідних ролях в українському футболі, от тільки не в «Карпатах».

«Карпати» косить епідемія травм? Теж можливо. Справді, впродовж чемпіонату проблеми зі здоров’ям мали Федорів, Іщенко, Налєпа, Петрівський, Пшеничних, Ткачук, Лащенков та інші. Але ситуація в інших клубах нічим не відрізняється від львівської. І нині футбольною аксіомою є те, що команда, яка ставить перед собою серйозні завдання, повинна мати хоча б два рівноцінних склади. Є вони у «Карпат»? Жартуєте…

Суддівський «беспредєл»? Та на нього вам поскаржиться президент чи тренер будь-якої команди вищої ліги з київським «Динамо» включно. І кожен матиме свої аргументи. Говорячи чесно, особливої антипатії суддів до «Карпат», навіть у скандальному матчі з «Чорноморцем», не спостерігалось. Так що давайте не будемо…

Тренерська непрофесійність? Ну вибачте, за останні роки через клуб пройшло стільки «наставників», що можна було б нарешті вибрати когось і серйозного. Тим більше, що деякі з них (про що, зокрема, свідчить робота Мирона Маркевича у «Металісті») щось таки та вміють.

Отож, чому «народна» команда, що має великі традиції та серйозні амбіції (принаймні, якщо вірити президенту клубу Петрові Димінському) плететься у хвості українського футболу і завоювання минулорічного восьмого місця є найбільшим досягненням клубу за останні роки.

Спробуємо висловити свою версію, яка базується на розмовах з людьми, які не з газет знають ситуацію у «Карпатах». Так от, окремі з них стверджують, що Петрові Димінському, як би це пом ’якше висловитись, дещо набридла ця іграшка. Тобто, набрид не сам футбольний клуб, а постійні фінансові ін’ єкції, яких він вимагає. Бізнес-проекту з «Карпат» не вийшло, а Петро Петрович, усе ж таки, насамперед бізнесмен.

Не заперечуватимемо ролі Петра Димінського у порятунку львівської футбольної команди. Справді, свого часу, коли віж «Карпат» відмовилися і львівська влада, і долучені нею спонсори, саме енергія та гроші Димінського допомогли зберегти клуб. Саме за час його президентства «Карпати» вибороли і бронзові медалі першості, і виходили до фіналу кубку.

Однак, все це у далекому минулому. А у недалекому – зовсім інші досягнення. Саме за час президентства Димінського команда вилетіла до першої ліги, і, зрештою, опинилися перед такою загрозою сьогодні. Саме стиль керівництва президента змушував йти з команди далеко не найгірших тренерів, яким не подобалось, коли їм вказували, який склад виводити на поле, чи які заміни потрібно робити під час гри. Саме його стиль спілкування привів до того, що Димінського на дух не переносять у коридорах влади і всі його пропозиції про співпрацю успішно йдуть у кошик. Так, міськрада погодилася віддати стадіон «Україна» в оренду клубові (лише на рік), але про відкриття збудованого Димінським ринку поблизу стадіону і чути не хоче. Про особливості стосунків Петра Димінського зі своїм тезкою, губернатором Львівщини Петром Олійником, взагалі краще помовчимо.

Проте повернемось до справ у «Карпатах». Так от, ті ж обізнані у цих справах люди стверджують, що зневірившись у можливості відбити вкладені у «Карпати» гроші футбольним шляхом, президент клубу вирішив перетворити команду у своєрідний центр підготовки молодих футболістів. Схема проста до банальності: вклав у хлопчину кілька десятків тисяч доларів, продав за сотню – і так до безкінечності. Звичайно, мільйонні оборудки, як у випадку з Богданом Шустом, випадають рідко, але гравців, які коштують на порядок дешевше, підготувати можна достатньо. А те, що вони будуть піднімати престиж не рідного клубу, а інших, для бізнесу справа звична.

Хоча львів ’ ян можна таки трохи втішити. Подібна схема не потребує, щоб команда боролася за медалі та кубки, але вимагає, щоб вона грала у вищій лізі. Так що довгорічна інтрига спостерігати за битвою аутсайдерів вболівальникам забезпечена.

Автор зовсім не наполягає на правдоподібності висловленої версії. Більше того, він страшенно хоче, щоб вона виявилася лише його фантазією. Зрештою, «казав сліпий: побачимо». Уже в найближчих трьох осінніх турах «Карпати» мають усі шанси переконати нас у тому, що всі попередні невдачі були лише прикрим непорозумінням. І хоча б трошки наблизитися до тих вершин, на яких ми усі хочемо їх бачити.