Двадцять років тому частина вірних УГКЦ заявила про свій вихід з підпілля. 4 серпня 1987 року священики, монахи та миряни катакомбної Церкви на чолі з єпископами Павлом Василиком та Іваном Семеді оприлюднили заяву до Папи Римського Івана Павла ІІ.
У заяві було прохання посприяти легалізації Української греко-католицької церкви та стати посередником між ними та радянським урядом.
“У зв`язку з перебудовою в СРСР і сприятливішими умовами, що склалися, а також у зв`язку з ювілеєм 1000-ліття хрещення України уважаємо за недоцільне продовжувати перебувати у підпіллі, а тому просимо Вашої Святості сприяти всіма можливими способами правній легалізації Української Католицької Церкви в СССР”, — йшлося у зверненні.
Як інформує прес-служба УГКЦ, ініціативу представників підпільної Церкви підтримали українські дисиденти, які повернулися з місць позбавлення волі, та зарубіжні релігійні центри, що розгорнули широку пропагандистську кампанію у ЗМІ західних держав.
На думку Олега Турія, директора Інституту історії Церкви УКУ, вихід з підпілля частини духовенства засвідчив перед світом про життя УГКЦ, яку дехто вважав такою, що не існує. Крім того, ця заява стала нагодою для творення позитивного сприйняття катакомбної Церкви серед тих, хто через незнання не належав до неї у часи підпілля.
Юрій ОЛЕНЕЦЬ, «Україна і час»