Фракцію УНП у Львівській міській раді вирізняє вміння знаходити спільну мову з іншими фракціями та малим числом депутатів добиватися значних результатів.
Про це — наша розмова з її головою Юрієм Кужелюком:
— Кожна фракція визначає для себе певні пріоритети. Для нас нині особливо важливим видається святкування 100-річчя з дня народження Романа Шухевича. Тепер багато хто їздить у Білогорщу, покладає вінки до пам’ятника, де донедавна стояли муляжі ліхтарів, бо там, бачите, не було навіть світла! Місцеві мешканці неодноразово нам скаржилися, що не вивозять сміття, а будівля музею геть чисто потріскалася! І ніхто цим особливо не переймався. Хіба що діаспора дала якісь гроші. Ми зорганізували депутатів нашої міськради на те, щоб припинити це неподобство, і нині справу зрушено з мертвої точки — тривають ремонтні роботи. Територія розташування пам’ятника огороджена парканом, а пам’ятник освітлюють два потужні прожектори. На вулиці теж встановлюють освітлення. В музеї, замінюють плитку, капітально укріплюють стіну. На ці роботи у міському бюджету вдалося знайти 130 тис. грн. Це конче треба було зробити, адже сором, коли по місту встановлюють меморіальні дошки, проголошують гучні промови, а Музей генерала Чупринки ледь не розвалився! Ця видатна особа не заслужила такого… Це питання ми вважаємо особливим пріоритетом серед духовних цінностей.
Нас також турбує тюрма на Лонського, де ми ініціюємо відкриття музею жертв сталінського режиму в приміщенні нинішнього СІЗО. Нещодавно, як ви знаєте, СБУ намагалося там розпочати будівництво житла для своїх працівників, але коли там виявили купи людських кісток, то будівництво призупинили. Нині нам вдалося досягнути неформальної домовленості з керівництвом цієї установи про передачу частини будівлі СІЗО під музей. У спілці з „Порою” та „ Свободою” ми зняли документальний фільм, в якому є свідчення тих людей, які сиділи в цій катівні і яким пощастило звідти вирватися живими. Йдеться, зокрема, й про мою добру знайому, Любов Українську та інших достойних людей.
Звичайно, крім проблем духовних, нас оточують й чимало інших, зокрема, екологічних, якими наша фракція особливо переймається. Йдеться про ті зелені території, які хочуть “прихватизувати” різного роду ділки й аферисти, аби, грубо кажучи, вирубати ліс й побудувати собі там котеджі, або ж для інших комерційних цілей. Я маю на увазі 15 гектарів у Брюховичах, сотні гектарів Грибовицьких лісів та ласі земельні ділянки в самому місті, які дехто хоче просто вкрасти в громади міста й побудувати там заправки. Члени нашої фракції вже, як кажуть, собаку з’їли на всіх цих судових справах, адже захищають справедливість не перший рік. Вважаємо великим плюсом уже те, що на цих територіях нині будівництво не ведуть, хоча судові процеси все ще тривають, адже ділки вкладають великі кошти в своїх адвокатів. Їм, за великим рахунком, начхати на пересічних львів’ян, вони в погоні за надприбутками здатні вирізати навкруги всю рослинність і забудувати все і вся довкола. Але постривайте: ані за Австрії, ані за Польщі, ані за радянських часів такого грабіжництва не було! Нам усе-таки вистачить терпіння довести ці справи до логічного кінця, до того ж і самі справи набули широкого розголосу і тишком-нишком уже не вдасться надурити громаду. Якщо спочатку деякі судді приймали, м’яко кажучи, дуже дивні рішення, то нині виносять більш-менш справедливі постанови. Загалом наша фракція вважає, що у всьому треба провадити політику відкрито й публічно, і на цьому полі, образно висловлюючись, легше грати, адже це — поле громади. А от коли вв’язатися в якісь кулуарні домовленості, то починає відігравати надто велику роль так званий ресурс, і там обов’язково програєш.
Дякувати Богові, наша міська рада сконсолідована і разом із іншими фракціями досить успішно рухаємося вперед у вирішенні питань сміттєпереробного заводу та Грибовицького сміттєзвалища. Нарешті прийнято ухвалу оголосити конкурс на інвестора, який би зайнявся цією проблемою у Львові. Це питання нині як удавка тримає за шию міську громаду, а з іншого боку, можна зрозуміти й мешканців Грибович і Малехова, які потерпають від екологічного забруднення. Через два місяці, сподіватимемося, прийде серйозний інвестор.
Вважаю, що наша фракція досить активно займалася питанням генплану міста, адже нині в архітектурі часто-густо кожен робить що де хоче: один якісь вставки в будинки будує, інший — цілі житлові квартали втискає кудись. Наприклад, облрада дає дозвіл на зведення житла на 41 тисячу квартир в районі Лисинич! Можна лише уявити, яким тягарем це ляже на плечі міста. Основний транспортний потік від цього житлового масиву тягнеться через Глинянський тракт, який уже нині захлинається від надмірного руху. Як організують електропостачання, водопостачання та каналізацію можна й не питати. Зрозуміло, що вартість землі за містом дешевша, і будувати житло там не так дорого, що, в принципі, добре, але місто повинно вимагати компенсації за використання міських мереж. Спроба здійснити таку забудову між Сокільниками та вул. Пулюя без належної компенсації була, коли міським головою був п. Буняк. Але тоді нам цю атаку вдалося відбити. Тепер знову маємо те саме. Отже, проблема генплану є надзвичайно важливою, і для її вирішення закладено гроші в бюджет міста. Без ландшафтної карти ми й надалі не знатимемо, де в нас межі парків і наскільки законне там будівництво. Особливої ваги набуває це питання у контексті підготовки нашого міста до „Євро — 2012″, адже багато хто „під шумок” намагатиметься скористатися нагодою десь побудувати, скажімо, готель чи ресторан, який зовсім не вписується в структуру нашого міста. За наявності генплану ми чітко знатимемо, що й де будують і не буде лавини протестів із боку мешканців. Тоді ми бачитимемо, як відводять земельну ділянку й під що, бо тепер на сесії ми вирішуємо ці питання ледь не наосліп.
Нагальним для Львова лишається й питання транспортних потоків, і це особливо актуально з огляду на підготовку до того ж „Євро — 2012″. Основний наголос роблять на зв’язці „вокзал-стадіон-аеропорт”, але не слід забувати й про нашестя туристів до центру міста. Доведеться добре продумати місця автостоянок, транспортних розв’язок, нарешті навести лад із ремонтом вулиць та багато чого іншого.
Наша фракція приділяла велику увагу й іншим болючим земельним питанням, зокрема, наш однопартієць Володимир Гірняк був одним із ініціаторів прийняття положення про правила поводження з земельними ділянками (земельні аукціони та конкурси). Ми повинні не просто продавати землю, а й чітко знати, що на ній збудують той об’єкт, який конче необхідний місту. Наприклад, нині триває боротьба з облрадою за спортивний об’єкт „Спартак”, що на вул. Інструментальній. Чомусь наші чільники твердо переконані, що все в нашому місті має бути комерційним, навіть туалети. Вибачте, але коли ви, скажімо, поїдете до Лондона, то побачите, що ті ж туалети там — безкоштовні. У цивілізованій Європі є соціально-необхідні речі, за які не можна вимагати грошей. Багато там і спортивних об’єктів, доступних усім громадянам.
Не другорядними питаннями для Львова нині є теплопостачання та водопостачання. Навколо цих проблем нині багато спекуляцій. Питання стоїть так: або концесія, або спільне підприємство, або залишити все так, як є. Ми нещодавно побували в Таллінні і бачили там досить непогані результати передачі теплопостачальних підприємств у концесію. Скажімо, за одну гігакалорію споживачі платять на 10 грн менше, аніж у нас, а кубометр води не дорожчий, аніж у нас, причому середня місячна зарплата — 800 євро! До того ж, там теплопостачальники ще й платять податки до місцевого бюджету і не потребують щорічних дотацій у 50 млн, як у нас.
Наші виконавчі органи мали б запропонувати вихід із ситуації, а не казати лишіть все так, як і було. І не треба боятися, адже концесія — передача підприємства в управління з чітко прописаними умовами й жорсткими санкціями за їх невиконання. Про передачу у власність не йдеться. А от коли говоримо про спільне підприємство, то тут вже буде привнесення частки приватного капіталу, і потім розділити майно громади та приватне буде досить проблематичним. Об’єднання ж двох теплових підприємств практично нічого не дасть, бо це ж фактично об’єднання двох жебраків. Скоротять сто осіб персоналу, буде не три тисячі, а дві тисячі дев’ятсот, ну той що? У Таллінні цю ж роботу виконують двісті сорок працівників. Нині не йдеться про те, щоб внести кардинальні зміни в цю сферу вже цього опалювального сезону, але наступного — неодмінно, адже згодом знову почнеться передвиборна кампанія, і заїжджі політики знову почнуть обіцяти людям манну небесну.
Тепер наша фракція ініціюватиме розробку стратегії розвитку міста загалом і затвердження його статуту. Ми повинні знати, хто житиме у Львові завтра і де він працюватиме. Статут має зашкодити кожному новому міському голові перекроювати структуру міськради під себе. Всі ці збурення призводять лише до відтоку кваліфікованих кадрів. Правду кажуть: як не знають, що робити, то змінюють структуру.
Турбує нас і доля газети Львівської міської ради „Ратуша”, і питання роздержавлення комунальної преси. Я знаю, що на Заході комунальні газети існують, і особисто я не є прихильником бути піонером у питанні роздержавлення. На перший погляд, це дуже легко: роздержавлюємо, і йдіть собі, куди хочете. Всі ці речі мають бути закріплені законодавчо на рівні Києва. Не може кожне місто і кожна область вигадувати всі ці правила.
Загалом, на мою думку, комунальна газета має мати свою наглядову раду, яка б визначала її політику, а не так, скажімо, що міський голова чи депутатська більшість поганяє редакцію. У нас, нібито, все добре, але у міського голови, образно висловлюючись, „рука все тягнеться до пістолета”. Хоча б частково, але комунальна газета має бути окупною.
Користуючись нагодою, хотів сказати кілька слів й щодо перевиборів. Нам треба повернутися до мажоритарної системи, аби люди бачили тих, кого вони обирають. Львів’янам усе-таки треба прийти на виборчі дільниці, попри всі розчарування після того, як їх уже не раз „кинули”. Я б хотів, щоб у нашій державі нарешті припинилося оце нескінченне протистояння і нескінченні вибори. Добре було б, коли б більшістю нашого парламенту були не партійні функціонери, а інженери, лікарі, вчителі, юристи, як, наприклад, у Франції.
Записав Юрій РУДЕНКО, "Ратуша"