15 травня минуло 150 років від дня народження Андрія Чайковського.
Андрію Чайковському, за словами професора Дмитра Николишина, “судилася доля стояти на сторожі цінностей, переказаних давніми поколіннями, та, дослухаючись до живчика нації, творити нові цінності для передачі новому поколінню”. Сьогодні, вшановуючи письменника з нагоди 150-річчя, кажемо: його твори тепер, як і колись, покликані готувати молоде покоління до державності, подаючи спраглому читачеві історичну повість. Козацьким батьком назвали автора популярних серед уже багатьох поколінь творів “За сестрою”, “Козацька помста”, “Віддячився”, “Побратими”, “До слави”, “Корнієнко”, “На уходах”, “Кричевський”, “Одарка”, “З татарської неволі”, “Блудний син”, “Оповідання”, “Воєнні оповідання”. Вони мали значний вплив на пробудження національної свідомості й виховання юного покоління.
Понад чотири десятиліття Андрій Чайковський пропрацював у літературі. Відгуки про його творчість давали Іван Франко, Осип Маковей, Михайло Коцюбинський, Андрей Шептицький. Книги письменника виходили у Коломиї, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Львові, Тернополі, Києві, Харкові, Катеринославі, Кракові, Берліні, Відні, Празі, у США, Канаді.
Народився Андрій Якович Чайковський 15 травня 1857 року у місті Самборі на Львівщині в родині урядовця. Хлопець рано втратив батька (цей період свого життя він згодом опише у повістях “Олюнька” та “В чужім гнізді”). Після церковної школи вступив до Самбірської гімназії. Уже тут пробує писати невеличкі етюди, оповідання, навіть драматичні сценки. 1877 року вступає до Львівського університету на філософський факультет. Але, не маючи змоги платити за навчання, покидає його і йде до війська. Через рік повертається до університету, але уже на юридичний факультет. Тут очолює молодіжний гурток “Дружний лихвар”, стає одним із засновників “Кружка правників”. Після закінчення 1883 року Львівського університету Андрій Чайковський працює адвокатом — у Бережанах на Тернопільщині, у Самборі, Сколе на Львівщині, в Рогатині, Коломиї на Станіславщині. Тут же, в Коломиї, 2 червня 1935 року помер, всього на якийсь десяток днів переживши своє 78-ліття.
У статті “Улюблений автор молоді”, що вийшла після смерті Андрія Чайковського в часописі “Назустріч” 15 червня 1935 року, український письменник і журналіст Микола Матіїв-Мельник (1890-1947) писав, що бажання автора було зрозуміле: “вирвати з рук молоді чужу книжку і дати свою, рідну, щоби молодь виховувалась і гартувалась”. Він підкреслив, що до Першої світової війни історичної повісті — цієї найважливішої виховної ділянки у національній літературі — майже не було. Молодь не мала книжки, яка “перелляла б у її кров міць лицарської давнини […] Коли вдарив бойовий алярм — велика хвилина застала малих розгублених людей. Коли інші під`ярмлені народи йшли на бій з історичною програмою, ми робили експерименти, що скінчилися радянофільством і втратою здобутої державности. Аж нині кажемо, що треба було підготовити молоде покоління до державности. В масах це могла зробити тільки бадьора історична повість, надихана глибокою любов`ю до героїв минулого”.
Історичні твори письменника були справжніми бестселерами. А природність мови, легкість, розкутість письма, вміння вибудувати цікавий, захопливий сюжет сприяли популярності творів Чайковського серед різних верств галичан та особливо величезний вплив мали на юнацтво. Важливу морально-етичну роль відіграють ці твори і нині — вони особливо корисні для виховання нашої молоді.
Марія ТИМОЧКО, Олександр ДЗЬОБАН, “Україна і час”