21 січня 2007 року у Золочівському замку відбулося урочисте відкриття равеліну (перехідний міст). Ця подія неординарна не тільки для Золочева.
Не секрет, що вічний брак коштів унеможливлює відновлення історичних пам’яток навіть частково, не кажучи про їх цілковиту реставрацію. Золочівській історичній пам’ятці пощастило. Працівники замку під керівництвом героя України, керівника Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького зуміли знайти спонсора і за три останні роки зробили майже неможливе: відновили і наблизили до первозданного вигляду пам’ятку історії.
Замок у Золочеві належить до унікальних пам’яток. Він був збудований у першій третині 17 ст., як оборонна фортеця. В`їздова вежа, Китайський палац, Великий житловий палац творять прекрасну ренесансну гармонію. Впродовж віків будівля встигла побути фортецею, королівською резиденцією, панською садибою, тюрмою, навчальним закладом. Нині Золочівський замок — музей-заповідник, відділення Львівської картинної галереї. Споруда увійшла до одного з найцікавіших туристичних маршрутів Галичини під назвою “Золота підкова”. Однак довший час туристів та гостей Золочева відлякувало те, в якому жалюгідному стані опинилася фортеця.
Про реставрацію не могло й бути мови: з держбюджету коштів не виділялось. На початку 90-х років, завдяки досвіду у реставрації замків та жертовній праці героя України, керівника Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, справу відновлення Золочівського замку частково вдалося зрушити з місця. Разом із працівниками замку розпочали пошуки спонсорів. Науковий працівник замку Надія Гупало добрим словом згадує діаспору з Канади та США, яка на початку допомагала у реставрації. Вона також називає тих українців, які не афішували своє доброчинство передовсім через те, що тодішнє законодавство могло й покарати за таке.
Тільки у 2003 році розпочались дуже потужні роботи з відновлення Китайського палацу та равеліну завдяки народному депутату України Петру Писарчуку і заснованому ним свого часу ТВК «Південний». Його внесок щодо спонсорських проектів у замку перевершив усі сподівання – система водопостачання Великого палацу, відновлення Китайського палацу, додатковий в’їзд-тунель до замку, сучасна газонокосилка, а тепер міст та равелін. “Нам дуже пощастило, що ми змогли знайти Петра Писарчука – людину, яка розуміє необхідність рятувати наше минуле для майбутніх поколінь. Однак, дуже складним виявилося відтворити давню будівлю, що була знищена понад два сторіччя тому. Як саме виглядав равелін у часи , коли замок був фортецею і королівською резиденцією, ніхто не знає, – розповідає Борис Возницький, – бо існували лише фрагменти описів”.
При відновленні равеліну до уваги брали насамперед зручність для туристів, а не стратегію ведення оборони, як у давні часи. Повної довершеності не могло бути з точки зору практичного використання. Для прикладу, замість дерев’яних деталей використано кам’яні, новим є інтер’єр. Колись це суто оборонне укріплення складалось із земляного насипу, а нині тут облаштовано обідній зал для туристів, сувенірну крамницю. З оглядового майданчика, де колись стояли гармати, вимальовується весь замковий комплекс та панорама міста. Врешті зроблено відповідні санвузли для відвідувачів. Саме у равеліні, де була зосереджена вся інфраструктура музею-заповідника, нині створено усе необхідне для відвідувачів. “Обслуговування туристів повинно поліпшитись. Зроблено ще один крок до Європи, але крапку ставити ще скоро. Відкриття равеліну потягне за собою впорядкування паркових територій, під’їзних доріг і, звичайно, продовження реставраційних робіт Золочівського замку”, – зазначає Надія Гупало.
Львівський театр “Воскресіння” перетворив свято на грандіозне видовище, рицарські поєдинки нагадали про життя наших прадідів, історію, яку не маємо права забути, а тим більше втратити. Хотілося б вірити, що такої ж думки і обласна влада, представники якої з поважних причин не зуміли приїхати на свято у Золочів. Натомість місцеве керівництво запевнило, що вітає такі благородні пориви спонсорів і підтримує ідею відновлення Золочівського замку та інших історичних споруд міста, позаяк державного фінансування для цього поки що нема.
Ніна ПЕТРИНЕЦЬ