Депутатка Львівської обласної ради від ВО “Свобода” Ірина Фаріон написала ректорові ЛНУ iм. І. Франка Іванові Вакарчуку відкритого листа. У ньому кандидатка філологічних наук протестує проти вилучення української літератури як вступного іспиту на всі, крім філологічного, факультети. На думку депутатки, це сприятиме суспільно-ментальному застою і деградації.
«Вельмишановний пане ректоре!
Апелюють до тих, хто, слухаючи, – чує. Поза сумнівом, що інтелектуально-культурницький масштаб Вашої особистости та очоленого вишу серед найпотужніших в Україні. Думаю, що Франкова ірраціональна зумовленість цього очевидна. Тому незбагненно, коли цієї сили намагаються позбутися. Йдеться про вилучення української літератури як вступного іспиту на всі, крім філологічного, факультети.
Чи не “гідний” подарунок до Франкового ювілею: після гучного і велеслівного святкування завдати нищівного удару по головному дітищеві письменника-мислителя – українській літературі? Абітурієнта – 2007 звільнено від обтяжливого предмета, як 1958 року постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів звільнено від обов`язкового вивчення української мови…
Виникає запитання – чому має зникнути іспит з української літератури? Адже напрацьовано й опубліковано фундаментальну базу тестів, апробовану чималим досвідом. Комп`ютерна перевірка, відсутність суб`єктивного чинника вирізняють Університет з-посеред інших львівських вишів.
Цілком не викликає довіри так зване “зовнішнє оцінювання з української мови” із його єдиним варіянтом на всю Україну із 60-тьма запитаннями і з химерними псевдолітературними завданнями. Наша корумпована дійсність, контроль освіти зрадливими “коаліціянтами”, непрозорість процедури перевірки завдань, людський чинник закономірно викликають сумніви щодо об`єктивности оцінювання. І навіть більше. Абітурієнтів задля химерного експерименту соціялістичного міністерства освіти по-совєтському добровільно-примусово змушують складати іспит у центрі тестових технологій.
У такий спосіб в духовній столиці України створюють освітні передумови не лише для непрозорого вступу, але й відбирають базовий стимул читання нашої великої літератури. Патрон університету Іван Франко з далекого минулого пояснює злощасні причини: “Де ж лежить причина того дивного застою, тої “мерзости запустения” на полі нашої літератури і науки? Скажемо сміло і одверто: лежить вона в вадливім урядженні і ще вадливішім трактуванні науки руської літератури в наших середніх школах. Молодіж не виносить з них ані знання того, що досі зроблено у нас на ниві літературній, ані – що за тим слідує – замилування до своєї рідної літератури”.
Отже нехтування літератури – це суспільно-ментальний застій і деградація; присутність літератури – це напоєння суспільства національною ідентичністю і патріотизмом. Те, що література одна із базових креативно-національних і державницьких цінностей, підтверджує послідовний терор проти неї щонайменше від Переяславської ради і щонайбільше в час комуно-більшовизму, коли із 223 письменників за найскромнішими підрахунками померли своєю смертю лише 7…, а в Сандармоху 1937 року за п`ять днів розстріляно весь письменницький цвіт: М. Зерова, В. Підмогильного, М. Вороного, М. Куліша та ин. Не стимулювати до пізнання цієї правди через вступний іспит – це закривати національне майбутнє. Тоді стріляли письменників, то невже тепер через цю колгоспну новацію започаткуємо мартиролог української літератури у Франковому виші?
Українська література – це те, що виходить за межі освітнього предмета. Вона одночасно є суттю і засобом націєтворення і державотворення. Це втілення підсвідомого і реального народного життя у художніх образах, і це творення через ці образи української ідентичности. Невипадково у технічних закладах Европи і Японії викладають розгорнуті курси національної літератури. То чи випадково їх вилучають у нас хоч би у формі вступного іспиту до вишу і саме тоді, коли суспільство переживає кризу ідентичности, впровадження безликих проєктів громадянської, а не національної освіти, реванш антиукраїнських проффесорів та табачників? Згадаймо видатного літератора П. Куліша: “Найбільше ж величчє української нації явне з того, що, зоставшись без церковного, політичного, воїнського і наукового передовництва, спромоглась вона видати з себе самобутню літературу… польське повстання єсть ніщо, як порівняти його з повстанням літературної України”.
Дуже сподіваюся, що Ви, вельмишановний пане ректоре, як самодостатня індивідуальність, як відомий учений і вишуканий поціновувач словесного мистецтва і далі через систему вступного іспиту з української літератури на всі без винятку факультети стимулюватимете українську молодь читати нашу велику та державотворчу літературу. У такий спосіб Ви зберігатимете в університеті самобутню інтелектуально-універсальну атмосферу Франкового духу. Не спричиняйтеся до денаціоналізації освіти і книжково-духовного голодомору, що заполонює країну».
