Не встигли львів’яни перевести подих після закінчення мерських виборів, як непомітно пролетіла перша стоденка нового мера Андрія Садового. Здійнявши під час передвиборних перегонів шалену хвилю популізму і саме на ній ейфорично влетівши на своє крісло, колишній лідер “Самопомочі”, без сумніву, поставив перед собою пріоритет і успішно його дотримуєтья: популізм, який привів його до влади, повинен активно допомагати і в наступній діяльності. І він допомагає!
Ви хочете ліквідації ігрових автоматів?! Ми будемо їх нищити поодинці і пустимо “на публіку” трубадурів із камерами, котрі роздуватимуть цю боротьбу до вселенських масштабів, а „піпл схаває”. І звичайно, нікому нема діла до того, що монополісти ігрового бізнесу, скористалися цією потішною війною саме для розвою власного бізнесового успіху. Передвиборні обіцянки винести ВЕСЬ ігровий бізнес за межі Львова – це (кожному розумному зрозуміло) – тільки ще одна піар-технологія. Хто ж дасть винести за межі Львова серйозні казіно, котрі мають багатомільйонні лізензії і проплатить такі переїзди? А ніхто! Бо ніхто нікого нікуди переносити і не збирався. Сказав і сказав… Подумаєш…
Знесення самовільно встановлених МАФів (малих архітектурних форм) може викликати у патріотично настроєних львів’ян сльози розчулення, але, звичайно, який-небудь злосливець сподобиться колись запитати: „А чому ж влада міста забула про десятки (чи сотні?) самовільних МАФів, встановлених на самозахоплених ринком „Південний” землях?!
І незрозуміла публічна позиція щодо земель „Південного” самого мера Садового, адже підприємці нині платять велику орендну плату за САМОВІЛЬНО ЗБУДОВАНІ малі архітектурні форми?! Не словом, а ділом, Андрію Івановичу, як кажуть ваші сподвижники!
Незадоволені ж нищенням Львова можуть звернутись в ЮНЕСКО, представники якого з зачудуванням спостерігали варварську руйнацію площі Ринок, яку „попущенієм Господнім” чомусь назвали „реставрацією”, а потім пішли назустріч нагальній потребі влади міста „зруйнувати аби освоїти”, бо, мовляв, „треба ж гроші освоїти, а то заберуть”. Так само бабця мого знайомого їла всі пігулки з креденца „про запас, бо пропадуть”. Цілком припускаю, що і єгипетські піраміди львівський мер вважав би за доцільне реставрувати звичайним бетоном марки 600, бо це є „в інтересах громади” і у цьому є „виробнича необхідність”. А якщо говорити серйозно, то в жодних офіційних документах не було вмотивовано, чому постала така нагальна з грубими порушеннями діючого (?) законодавства необхідність спішно витрачати державні кошти на алярмові ремонтні роботи. „Бо так треба громаді”, – мотивація на рівні хуторянському і вкрай примітивному. Ще цікаво: а хто видав у повному обсязі документацію для проведення таких руйнівних робіт в історичному центрі Львова? Та все це деталі, порівняно з тим, що „в єдності – сила!”
Треба, звичайно, не мати совісті і об’єктивності, аби стверджувати, що новий мер зумисне чинить місту шкоду, адже врешті-решт не для того ж довгих 12 років Андрій Садовий вибирався на владний пагорб, щоб досягнувши мети, почати чинити диверсії. Лавки фарбують, нові тролейбуси їздять, дороги ремонтують, завдяки цьому реально росте і його рейтинг…Та бездіяльність і дивувала б: адже не для того з держбюджету капнуло 114 мільйонів, щоб ніхто нічого взагалі не робив. Просто „неомер” став заручником старої японської приказки: „У світі є два типи дурнів. Перші – це ті, хто ніколи не вилізав на Фудзіяму, другі – ті, хто лізе на неї вдруге”. На свою Фудзіяму Садовий лазив тричі… Але потрапивши туди, куди прагнув, він фактично залишився поза критикою львівських медіа (згадки про його кумів в ЗМІ, швидше, з царини гумору), по-друге, поза увагою політструктур (ставленик НСНУ при підтримці СДПУ (о)). Андрій Іванович прагне бути хорошим для всіх: церкви, медіа, політиків, чиновників (в новій інтерпретації – „урядників”), міщан, бізнесменів і вчорашніх „сподвижників”. Він не Любомир Буняк – з ним можна домовитись. Про все.
Наразі мер трошки „обламався” з газетою „Ратуша”, котру прагнув негайно реформувати аж до її закриття, і трішки гіперболізував обов’язковість конкурсів, через які повинні пройти обрані на важливі посади. Скільки ж було проведено таких конкурсів? Хто через них пройшов? Може, в.о. начальника юрвідділу п. Гелена Пайонкевич, яка стала ним прямо з радників п.Садового? Декларація – лише декларація. А господар свого слова – той, хто його дав, а згодом захотів – і забрав.
Кадровий підбір – загалом окрема тема. „Зі мною прийде команда професіоналів”. І – що? Де вона? Мер змінив структуру управління для „збільшення ефективності її роботи”, однак поза обговоренням залишилося те, що, власне, сама ця структура творилася під певні персоналії, а персоніфікація посад відбувалася без жодної публічності в обговоренні. Може, львів’янам пояснили, за які саме заслуги став першим заступником Микола Одуха? Знаючі люди стверджують, що ця людина є прекрасним спеціалістом і чудовим радником, але вона все життя пропрацювала саме в старій системі, яку Андрій Іванович прагне поламати. А чому у виконком ввели директора „БМ Банку” (філія московського АКБ „Банк Москви”), що асоціюється з іменем Лужкова, мешканця Києва Віталія Ломаковича? І де поділась передвиборна „публічність у призначеннях”? Чиновники ж в основному залишились ті самі, що й при попередній владі. От де могла б розвернутися „Самопоміч”! (А де, до речі, вона? Реформується як вірний „Поступ”? І чому цей бренд не підхопила, як обіцяла, „Пора”?) Які видатні досягнення в діяльності і які аргументи наведено на доцільність призначення добродіїв Башука, Шморгая і Квурта? До слова, непросте питання до секретаря міської ради Володимира Квурта: ви неодноразово заявляли, що передали в управління процвітаюче підприємство – Львівську тютюнову фабрику, а злосливці стверджують, що львівська „тютюнка” є фактично банкрутом, її працівників звільнено, а виробництво припинено? То де „сєрмяжна правда”?
Не ясно і з інвестиціями. У передвиборній гонитві Андрій Іванович заявив, що готовий залучити до Львова 1 мільярд (!) доларів США інвестицій. А потім навіть не прийшов на засідання Європейської бізнес-асоціації, члени якої вже інвестували в економіку Львівщини десятки мільйонів доларів. Володимир Квурт, котрий прибув замість мера, пояснив бізнесменам, що пан Садовий не прийде, бо за два тижні свого правління „не встиг ознайомитися з проблемами інвесторів”. А звідки ж тоді взялася цифра в 1 мільярд доларів США?!
Галасу традиційно багато. Мер зустрівся з пенсіонерами, піонерами, археологами, обуреною громадськістю, вдячними львів’янами, дипломатами, диверсантами (потрібне підкреслити). Мер не допустить корупції, “кумівства”, приватизації львівського іподрому „нехорошими людьми”, базових станцій операторів мобільного зв’язку, продовження демонстрації фільму „Код да Вінчі” („Не бачив, але наполягаю на обмеженні показу”).
Мер покарає ледарів, хабарників, політструктури, що орендують свої офіси за копійки (список – у редакції), тих, хто руйнує історичну спадщину ЮНЕСКО (фотографії понівеченої спадщини теж у редакції), і ліквідує систему ЖЕКів (і скільки жеків уже ліквідовано як неефективних?) Донині нема ясності й у трактуванні позиції мера щодо Галицького ринку. Хто, власне, є власником майна? Чи правду кажуть допитливі, мовляв, власник – ТзОВ „Сонячне сяйво”, а основним засновником „Сонячного сяйва” є офшорна компанія з далеких островів? То коли ринок врешті працюватиме?
Що буде далі? Як стверджує оглядач сайту „Вголос”, з 1 жовтня міський голова Львова втратить основні важелі впливу на міську політику на користь депутатського корпусу, бо 6 липня Львівська міська рада затвердила ухвалу „Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання”. Нова структура розпочне роботу 1 жовтня. Відповідно до ухвали, заступників міського голови затверджують і знімають зі їхніх посад прямим голосуванням депутатів, а керівників департаментів призначають і знімають за погодженням міського голови зі всіма фракціями міськради. Отож, міський голова Львова, будучи керівником виконавчої структури, не матиме реальних безпосередніх впливів на неї, бо позбавлений можливості призначати чи звільняти з ключових посад осіб, які, на його думку, не відповідають займаній посаді.
На практиці це означатиме, що на посади керівників департаментів потраплять люди наближені до депутатського середовища, які не зможуть не рахуватися з його (середовища) думкою та інтересами. А враховуючи те, що саме через керівників департаментів із 1 жовтня проходитимуть основні бюджетні потоки, то, зрозуміло, що вони у своїй діяльності будуть постійно озиратися не на п. Садового, а на депутатський корпус. І хто знає, чи не принесуть вже в листопаді на одній з сесій „джентльмени удачі”, котрі будуть незадоволені несправедливим поділом здобичі, „чорну мітку” саме новому капітану, який уже мало що вирішує…
Микола САВЕЛЬЄВ, “Ратуша”
