Львівську „Батьківщину” лихоманить. Лихоманить ось уже кілька місяців. Навколо ЛОО партії „Батьківщина” перманентно виникають скандали, що закінчуються гучними відставками. Фігуранти цих скандалів та відставок різні. Подляшецька, Гайдучок, Канівець – це далеко не повний список. Незмінним залишається лише один персонаж –лідер львівських бютівців останніх років Іван Денькович.
Остання історія, якої Денькович потішив Львів – ліквідація фракції „Батьківщини” у Львівській обласній раді та виключення з партії лідерів фракції Олега Канівця та Романа Гайдучка. „У них вже просто гарячка якась настала”, – прокоментував це рішення Олег Канівець додавши, що розповість особисто Юлії Тимошенко про те, що „обласна „Батьківщина” сьогодні повністю есдепізується”.
Втім, причини постійних конфліктів навряд чи варто шукати лише в неспокійній особі Деньковича. Чинники цього значно глибші. Коли ми говоримо про політику – мова насправді йде про гроші. Якщо про велику політику – про дуже великі гроші.
БОРОТЬБА ЗА БРЕНД
Бренд „Батьківщини” після перемоги тандему Ющенко-Тимошенко на президентських виборах став надзвичайно привабливим для українських товстосумів, у тому числі й львівських. Звісно, „Батьківщина” не єдиний перспективний партійний бренд в регіоні. Але з точки зору великого бізнесу, чи не єдиний, який залишився непідконтрольним якомусь з політико-бізнесових таборів Львівщини.
Електорат на Львівщині за усіма прогнозами ділитиметься між трьома політичними силами: НСНУ – БЮТ – правиця. Правиця менш цікава грошовим мішкам хоча б тому, що немає реальних перспектив на загальноукраїнському рівні. Провладна НСНУ в області реально приватизована губернатором Петром Олійником та його оточенням, серед яких не останню роль відіграють такі колоритні персонажі, як Степан Сенчук та Олег Мандюк. Тож конкурентам не залишилося нічого іншого, як звернути увагу на „Батьківщину”.
Реальних опонентів у групи Олійника-Сенчука сьогодні не так уже й багато. Насамперед – Петро Димінський, який свого часу так і не пригрів собі теплого місця ні в „Нашій Україні”, ні в „Регіонах”. Тож не дивно, що погляди Димінського спрямувалися на „Батьківщину”, над якою він спробував встановити реальний контроль.
У квітні до „Батьківщини” вступив відомий підприємець Богдан Федоришин, людина Димінського, якому зразу ж стали пророкувати посаду голови міської організації партії. З цими планами (якщо вони існували) не вийшло. Можливо тому, що місце уже було зайнято представником іншого впливового угрупування. Емілію Подляшецьку, яка донедавна керувала ЛМО партії „Батьківщина”, вважають людиною братів Дубневичів. Чи підігрівав Димінський конфлікт між керівництвом міської та обласної організацій, сказати важко. Денькович врешті війну з Подляшецькою виграв, але Федоришин від того не здобув нічого.
Трохи раніше, 7 березня, до „Батьківщини вступили депутати обласної ради Олег Канівець, Роман Гайдучок та Іван Куп’як. Цікаво, що Канівець, який до цього очолював депутатську фракцію „Нашої України”, став керівником фракції „Батьківщини”.
Прихід групи депутатів обласної ради до „Батьківщини” навряд чи був випадковим. Канівця пов’язують близькі стосунки з головою обласної ради Михайлом Сендаком, а того вперто називають протеже Димінського.
Втім, Деньковича, якого на той час найбільше цікавила розбудова партійного осередку тоді це, мабуть, не лякало. До того часу, поки він не зрозумів, що потенційного нового патрона все менше влаштовує його фігура. Денькович навіть на львівському рівні вважається надто слабким політиком і менш серйозною фігурою, аніж ті ж Канівець чи Федоришин.
Схоже, що після цього Денькович запанікував. У конфліктному трикутнику Денькович-Димінський-Дубневичі він виявився найслабшою фігурою. І розраховувати наразі може лише на підтримку „есдеківського” крила, члени якого масово влились до фракцій „Батьківщини” з контрольованих СДПУ(о) фракцій „Соціальна справедливість” (в обласній раді) та „Наш Львів” (у раді міській). Прикметно, що намагаючись повалити Канівця, Денькович спішно висунув на нового лідера фракції Ігоря Держка. Саме Держка свого часу медведчуківська „Соціальна справедливість” сватала на голову облради у боротьбі з Сендаком.
Втім, „есдеки” нині реальної сили не представляють. Останнім аргументом Деньковича залишається його героїчна діяльність в опозиційні часи. Кажуть, Юлія Тимошенко вміє шанувати відданих людей. Схоже, лише завдяки цьому, Іван Денькович поки що виграє війни у супротивників і втримується на чолі партійного осередку „Батьківшини”.
ВІЙНА ЗА ФРАКЦІЮ
Підписання Олегом Канівцем від імені фракції „Батьківщини” декларації про створення пропрезидентської більшості в обласній раді стало лише формальним приводом до його виключення з партії. Лють Деньковича швидше була викликана потенційними кадровими перестановками. Канівця давно називали найвірогіднішим кандидатом на посаду нового голови ЛОО „Батьківщина”. Саме це, а не „змова із губернатором” чи невідомі фінансові махінації, до яких ніби-то причетний лідер фракції і стали справжньою причиною поспішного виключення Канівця та його найближчих соратників із партії.
Подейкують, що частина членів партії зібрала інше засідання, на якому обговорювала доцільність перебування в „Батьківщині” Деньковича. Котре із двох засідань є легітимним, дізнаємося із підручників історії.
Навряд чи Олег Канівець та його товариші так просто змиряться із своїм виключенням з партії. Як уже згадувалося, Канівець добився аудиєнції у Тимошенко, і яке рішення прийме Юлія Володимирівна – це ще питання. Формально Канівця важко звинувачувати у розкольницькій діяльності. Зокрема, він відкидає звинувачення Деньковича про якійсь кулуарні домовленості з губернатором і твердить, що ініціатива пристати до більшості виникла у партійців спонтанно, оскільки у раді була спроба розділити депутатів на пропрезидентську більшість і антипрезидентську меншість.
За спиною у Канівця – більша частина фракції „Батьківщина” в облраді, яку він не вважає розпущеною. Спроба Деньковича змінити керівництво фракції провалилися, а його ставлеників, Ігора Держка та Зеновія Шептицького, рішенням більшості з фракції виключено.
З іншого боку, Денькович вважає, що фракції „Батьківщина” де-факто уже не існує і доручив Шептицькому та Держку сформувати нову фракцію.
Момент істини може настати 15 жовтня, під час партійної конференції обласної організації партії «Батьківщина», яка запланована на цей день. На думку опального Романа Гайдучка, останні гарячкові рішення голови ЛОО партії „Батьківщина” пов’язане з бажанням самого Деньковича та так званого есдеківського крила партії вберегти себе від справедливої критики. Денькович, очевидно, вважає, що львівська „Батьківщина” звільнилася від баласту і монолітна як ніколи.
Не варто при цьому забувати і про братів Дубневичів. На початку жовтня з’явилася інформація, що сили, пов’язані з організацією підприємців «Крок», на партійній конференції лобіюватимуть кандидатуру Ярослава Дубневича на голову ЛОО партії «Батьківщина». „Крок” миттєво відхрестився від цієї інформації, але, як мовиться, диму без вогню не буває. Можливо Денькович з Дубневичем просто домовилися перед загрозою спільного ворога. Той же Олег Канівець неодноразово виступав з різкими заявами у бік Дубневича та „Кроку”, який пов’язують з СДПУ(о) і навряд чи „антиесдеківським” силам в „Батьківщині” посміхається підсилення Дубневичів. Навряд чи це сподобалося б і Петрові Димінському, у якому кардинально інші плани стосовно майбутнього львівської „Батьківщини”.
Що ж, за тиждень ми довідаємося, чиї аргументи виявилися сильнішими. Великі гроші довго чекати не люблять.
Галина ТАРАБАНЬ
