Львівський мовознавець написала відкритого листа до Ющенка

Відомий львівський мовознавець Ірина Фаріон звернулася із відкритим листом до Президента України Віктора Ющенка з приводу останніх ініціатив чільних політиків та урядовців україни щодо статусу російської мови. Подаємо текст цього листа:

“Суспільство не перестають збурювати і приголомшувати антиукраїнські та непрофесійні мовні ініціятиви з боку провладних сил, що брутально порушують 10 ст. Конституції України про державність української мови. Передусім ідеться про зареєстрований у Верховній Раді законопроєкт О.Мороза (і ще з десяток до нього подібних) про надання російській мові статусу офіційної, а також про тези секретаря РНБОУ П.Порошенка про відкриття російськомовних груп навчання у вищих навчальних закладах (так ніби на Сході й Півдні задоволене Конституційне право студентів-українців) та спеціяльного телеканалу для російськомовних (так ніби таким не є кожен наш телеканал) і, нарешті, проєкт Вашого, пане Президенте, Указу “Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей в Україні”. Його суть очевидна: зелене світло російській мові у всіх державних структурах. Бо як ще тлумачити одне з положень проєкту про застосування російської мови або мов инших національностей у місцевих органах виконавчої влади, а також положення про обов’язок службовців володіти цими мовами (зрозуміло, що найперше російською). Про обов’язок держслужбовців від Львова до Луганська володіти державною мовою окремого Указу не потрібно: “І всі мови /Слов’янського люду – / Всі знаєте. А своєї / Дастьбі… Колись будем / І по-своєму глаголать…” Цього колись за таких указів нам не видáти.

Безперешкодне й узаконене проникнення російської мови у державні структури і у вищу школу – це і є останній цвях у домовину українства. Бо, нагадаю азбучну істину: мова – духовна основа нації. Тож вибиваймо її з-під ніг власними ногами: не так тії вороги, як обрані народом президенти – від Кравчука до Ющенка включно.

Ви, шановний пане Президенте, присягали на Пересопницькій Євангелії – найціннішій духовній скарбниці нашого народу тому, що це пам’ятка живої народної української мови не тільки як найприроднішого засобу комунікації наших предків, але і як першорядної умови їхнього і нашого розвитку та запоруки творення вільної і незалежної держави. Саме ця мова століттями заступала собою відсутність української держави через поневолення її загарбниками. Чи не наступає тепер час, коли антиукраїнська держава з назвою Україна, заступить собою мову, яка колись цю державу врятувала і збудувала? Саме ця мова, на яку антиконституційно щоденно посягає не хто инший як держава (так мова і держава вступили у фазу загрозливого для двох антагонізму) зберігає в собі найпевніший потенціял для творення. І саме на цю мову загарбники усіх мастей спрямовували і спрямовують свої надзусилля. Вона є силою для нас і небезпекою для них. Бо містить у собі дух народу, його мислення, світогляд і моделі поведінки. Зрозуміймо слова Папи Римського Івана-Павла ІІ: “Народ, який живе в серці своєї мови, залишається назавжди таємницею непроглядною”.

Мова безцінної Пересопниці і високорозвинена та конкурентнопотужна українська мова третього тисячоліття гнівно повстають проти Ваших новітніх намагань усунути її з абсолютного панування в державницькій і освітній сферах. У цієї мови, а отже, в цієї нації досить національної і людської гідности, аби не поступатися своїми повноправними позиціями і повносúло розпросторювати своє функціонування на кожній п’яді української землі – від Львова до Луганська. Бо це її, мови, природна й аксіоматична потреба.

Отож у світлі Вашого Указу Вашу присягу на Пересопницькому Євангелії про вірність українському народові инакше як відступництво трактувати не вмію. Це відступництво на користь постімперських антиукраїнських сил. Це брутальні утиски мовного права, а отже, права матеріялізації власних духовних потреб корінної нації – українців.

Серед російськомовного населення є мільйони стужілих за Україною українців, що через злочинне зросійщення Сходу і Півдня України почувають себе покинутими “на нашій, не своїй” землі і не мають якнайменших можливостей для реалізації своїх духових потреб рідною мовою.

Ви і Ваш уряд мали б законодавчо і виконавчо подбати про ці мимовільні жертви комуністичного режиму і віднайти у них помножену силу незнищенного українства.

Ви ж натомість стаєте на бік тих російськомовних, що з ненависти до цієї землі принципово не вивчають державної мови. Ви у такий спосіб торуєте Україні постколоніяльний, а не самодостатній демократичний шлях розвитку. Жодна країна, що надала мові загарбника привілейованого статусу, не є шанованим гравцем на політичній арені світу. Ви, шановний Президенте, обираєте так звану, як учив великий Папа Павло-Іван ІІ, зручну дорогу розвитку, яка хибна й облудна. Бо тільки на складній вузькій дорозі (Ви ж бо це маєте розуміти!) навернення мільйонів українців до себе можна помножити нашу національну потугу і нейтралізовувати зло тоталітарного антиукраїнського минулого. Свобода, яку ми здобули на Майдані, вимоглива. Вона потребує розбудови жорсткого мовного законодавства із винятковим пріоритетом державної мови – бо у цьому духовна сила нашої країни. Ваш проєкт – це дорога у минуле, це демонстрування амбівалентного світогляду, тривання якого обов’язково призведе до духовного розтерзання нашої країни.

Здавалося, що дух Пересопницької Євангелії мав би увійти у Ваше серце і керувати Вашим розумом. Безплідно захищати те, що не потребує захисту і залишати поза державним пріоритетом кричущі проблеми функціонування української мови.

Вам, на превеликий жаль, довелось “запити з московської чаші московську отруту”, тож не допроваджуйте своїм Указом до взаконеного проникнення цієї духовної отрути у всі ланки нашої багатостраждальної країни. Ця отрута сильніша за все: вона роз’їдає хребет нації. Єдина мова задля єдиної неповторної України – це не більше ніж потреба повітря.”