Готель «Гетьман» доводять до банкрутства?

Екс-директор профспілкового готелю Володимир Зденянчин не впевнений, що захоче повернутися на свою посаду, однак знає, що далі так жити не можна.

У серпні 2011 року на прохання голови об’єднання профспілок Львівщини Романа Дацька директор готелю «Гетьман» Володимир Зденянчин  (готель належить об’єднанню) узяв на роботу цивільну дружину свого начальника. Через два місяці знову за наполяганнями Р.Дацька вона стала заступником директора готелю і почала займатися його (готелю) завантаженням, як кажуть готельєри. Показники, однак, від того кращими не стали. Понад те: почали відбуватися дивні речі. Так, у червні 2012 року директор спортивної школи висловила В.Зденянчину свою образу: домовлялися, каже, що готель прийме 80 лучників, які приїдуть на змагання, і раптом – відмова, нема, мовляв, місць. Довелося шукати спортсменам інше житло. Як нема, обурився тоді В.Зденянчин, готель же постійно недовантажений!

У серпні В.Зденянчин домовився про поселення акторів київського театру імені І.Франка, який мав приїхати на гастролі, і доручив своїй заступниці узгодити технічні деталі. У вересні вона повідомила, що переговори закінчилися нічим, оскільки театр на гастролі не приїде. Яким же було здивування директора, коли він побачив у місті гастрольні афіші і дізнався, що трупа з 115 чоловік оселилася в іншому готелі! Через тиждень він вже особисто пильнував, щоб 85 делегатів з’їзду медпрацівників поселили у “Гетьмані». Делегатів поселили, однак за сніданки з них грошей не взяли, а це майже 18 тисяч гривень…Висловлювати претензії було нікому, оскільки заступниця пішла на лікарняний. А 18 вересня юрист об’єднання профспілок приніс у готель догану, яку Р.Дацько оголосив …В.Зденянчину. Кілька тижнів тому суд догану скасував, та справа в тому, що після догани, перебуваючи в лікарні, В.Зденянчин дізнався, що його звільнено з роботи: співпрацівники по телефону розповіли, що працівники об’єднання зламали в готелі сейф, забрали документи і повідомили, що В.Зденянчин більше не директор. Оскільки звільнення відбулося з численними порушеннями законодавства, тому Володимир Мирославович звернувся до суду. Та все-таки, що стоїть за такими дивними подіями? Про це ми запитали у тепер вже екс-директора готелю.  

– Я спочатку сам дивувався, –  каже В.Зденянчин. – А потім дійшов до єдино можливого висновку: готель намагаються довести до банкрутства і потім його за безцінь продати. І робить це ніхто інший, як Р.М.Дацько.

– Вибачте, пане Володимире, але можна припустити й інше: до банкрутства готель доводили Ви і Ви ж його маєте намір приватизувати…

– Це неможливо з двох причин. По-перше, падіння завантаження готелю не я «забезпечував», а моя заступниця, і про це знають усі працівники готелю. По-друге, щоб купити такий, навіть збанкрутілий готель, потрібні мільйони, а їх у мене нема.

– Ви вважаєте, що вони є у Р.М.Дацька?

– Стверджувати не можу. Але дивіться: у 1999 році, через рік після того, як Роман Михайлович став головою правління ЗАТ «Львівтурист» (а це профспілкова структура), він продав автобазу, а це 1,8 гектара землі, триповерховий будинок, 78 боксів для автобусів, інші споруди. Потім був продаж ще кількох туристичних баз, інших приміщень, які належали «Львівтуристу». Свою роботу на посаді голови об’єднання профспілок розпочав з того, що залишив за собою керівництво «Львівтуристом» і  продав адмінбудинок по вулиці Стрийській, 12 – за 820 тисяч гривень. Через деякий час це приміщення вже перепродали за 3 мільйони 30 тисяч гривень. Були продані також туристична база в передмісті Трускавця, готель «Дрогобич»,  автотранспортна база на 25 автобусів, туристичний комплекс «Кемпінґ» на сьомому кілометрі Київської траси, автобазу по вулиці Бескидській, турбазу в Розлучі, кінно-спортивну базу у Львові. Де виручені кошти – не знає ніхто, відомо лише про 1,5 мільйона гривень, виручених за кінно-спортивну базу – вони лежать на депозитному рахунку. Однак і це є порушенням, оскільки згідно з положенням Федерації профспілок України  половину виручених коштів не на депозит треба класти, а скеровувати на ремонт діючих чи капітальне будівництво нових об’єктів.

– Усе, про що Ви говорите, можна назвати невдалим менеджментом, може, навіть зловживаннями. Але ж на готель потрібні мільйони!?

– Продаючи будинок на Стрийській, профспілки недоодержали, як бачимо, майже 2 мільйони. Це невдалий менеджмент чи зловживання? До того ж зверніть увагу: продавши автобазу, Роман Михайлович купив собі чотирикімнатну квартиру на вулиці Кониського, після «невдалого» продажу адмінбудинку на Стрийській він купив дві квартири на проспекти Свободи загальною площею 124 кв.м і земельну ділянку в Сокільниках0.3 гадля дочки. Після продажу кінно-спортивної бази він купив ще одну трикімнатну квартиру в елітному будинку на вул.Олеся. Для дочки, однак проживає там сам із співмешканкою.

– Однак об’єднання профспілок – це громадська організація, якою керує рада, і приховати гроші від людей не так просто.

– Рада давала дозвіл на продаж лише кінно-спортивної бази. Щодо усіх інших об’єктів то в ліпшому випадку раду лише ставили до відома. А щодо того, чи можна приховати гроші… Р.М.Дацько ліквідував господарське управління об’єднання і тепер сам укладає договори – і на продаж, і на оренду приміщень, на рекламу тощо.

До речі, про оренду. У бюджеті Об’єднання на 2012 рік записано, що оренда приміщень разом з відсотками з депозиту дасть 515 тисяч гривень. Тим часом лише навчальні приміщення «Гетьмана» (а Р.М. Дацько іх здав в оренду) дають 240 тисяч. А Соцстрах за оренду взагалі платить понад 800 тисяч гривень. А є ж іще сотні квадратних метрів інших зданих в оренду приміщень Не думаю, що у звіті буде показано таке 2-3-разове перевиконання бюджету.

– Однак, чому Ви думаєте, що готель «Гетьман» приречений на продаж?

– По-перше, хотів би зробити уточнення. «Гетьман» – це не готель, а готельно-навчальний комплекс для профспілкових активістів. Та оскільки Р.М.Дацько власне навчальні приміщення здав в оренду, то «Гетьман» зараз справді не більше, як готель. По-друге: перед Євро-2012 «Гетьман» був визначений як базовий готель для вболівальників. Для розширення ресторану тоді було взято кредит на один мільйон гривень під заставу самого готелю, вартість якого Р.М.Дацько визначив у 2,5 мільйона гривень. Кредит треба повернути до липня цього року. До жовтня платежі проходили нормально. А як зараз – я, чесно кажучи, не знаю. У зв’язку із ситуацією стосовно завантаження, думаю, що виникли проблеми. За останні два місяці з готелю звільнили (до речі, незаконно) третину працівників. Тобто все йде до того, що банк відбере готель і продасть його для повернення суми кредиту. А найбільше мене насторожує те, що Р.М.Дацько уже давно нічого не продавав.

– Володимире Мирославовичу! Ви немолода, пенсійного віку людина. Не надто бідна. Чому ж тоді Ви так агресивно настроєні проти свого роботодавця – голови об’єднання профспілок Львівщини?

– Я за характером людина дуже мирна. Агресія – це не моє. Однак у мене є діти, внуки, друзі, сусіди. І коли їм скажуть, що я на роботі робив негідні вчинки, що я не вмію робити свою роботу, то мені це зовсім не сподобається. Тому що це буде неправдою.

Зрештою, я – менеджер. І як менеджер, я розумію, що тут щось робиться не так, недобре у профспілках зараз робиться. Я не хочу, щоб Ви мені відповідали, однак згадайте: перше, Ви член профспілки? Друге, яка у Вас зарплата? Я це до того, що згідно з бюджетом Об’єднання профспілок Львівщини заробітна платня, премія з нарахуваннями, соцпобутові витрати на працівників апарату Ради ОПЛ складають 816 тисяч гривень. Поділіть на 17 працівників апарату та ще на 12 місяців, і Ви одержите чотири тисячі гривень. Правда, немало? На цільові програми і надання фінансової допомоги членським організаціям у 2012 році заплановано  5 тисяч гривень, на навчання профспілкового активу – 10 тисяч,  а на «послуги міської телефонної станції, канцелярські, друкарські, поштово-телетайпні витрати» – 57 тисяч гривень. Каюся, раніше я не звертав на це увагу. Однак тепер, коли мене змусили думати і над цим, я  над цим і думаю. Якщо суд мене поновить на посаді, я не впевнений, що повернуся. Та я точно знаю: дуже хочу, щоб члени профспілок Львівщини добре подумали: за що вони платять внески, і кого вони хотіли б бачити своїм очільником.