– У нинішній час передвиборчих баталій думка цієї людини, бізнесмена і народного депутата, як для самих політиків, так і пересічних львів’ян, є вельми цікавою. Отже, погляд головного регіонала Львівщини Петра Писарчука на нинішні події на сторінках «Ратуші».
– Пане Писарчук, виборча кампанія добігає фінішу. То як Вам спиться? Адже багато поважних кандидатів у народні депутати закликають виборців не давати Вашій партії жодного голосу…
– Сплю як і всі в моєму віці, а щодо закликів, то, як на мене, вони є чистої води фарисейськими.
Я вірю, що багато людей незадоволених своїм становищем хочуть змінити владу, сподіваючись таким чином щось змінити на краще у своєму житті.
Але я не розумію, для чого міняти владу, наприклад, Тарасові Батенку. Як на мене, далеко не найкращий журналіст – нічого цікавого за його авторства мені не попадалося, судячи по роботі його штабу і політолог посередній, а сидить на нафтовій трубі, з якої, судячи за даними правоохоронних органів «тирять нафту аж гай гуде», тому і немалі гроші у нього водяться, а каже, що він хоче змінити владу. Не вірю сам та й іншим кажу: сумнівайтесь. У відповідь чую – регіонали мене дискредитують, бо я опозиціонер. А при чому тут одне до іншого?
Хоче чоловік за будь-яку ціну сховатись до Верховної ради і дурить той нарід як може.
Каже, що то я борюся за якісь впливи в Золочеві чи на Перемишлянщині. Так, я дійсно повпливав, щоб усунути від влади цих «патріотів-руйнівників», котрих знову позбирав біля себе Батенко.
Вперше влада Золочева почала не говорити, а щось робити, щоб місто мало пристойний вигляд. Інших впливів не шукаю.
Така сама ситуація з Дубневичами. Якби вони хотіли щиро, щоб за Партію регіонів тут не голосували, то не довели би свою колишню шефиню, маю на увазі Юлію Володимирівну Тимошенко, до в’язниці, до розколу партії «Батьківщина» і до того, що тепер навіть з «Фронтом змін» ця партія не може повернути собі колишньої довіри виборців.
– Усе це досить дивно. Адже Дубневичі не буду казати бізнес-партнери, але близькі до голови Львівської ОДА Михайла Костюка…
– А що тут дивного? Це типово для багатьох галицьких «політиків». Людям говорити одне – а у владних кабінетах зовсім інше. Цю нашу слабинку ще Іван Франко бичував. Я вже казав і хочу ще раз повторити, що ні губернатор, ні Дубневичі в Партії регіонів ніколи не були, а тому за їхні діяння ми жодної відповідальності не несемо.
Бачите як гордиться губернатор тим, що увійшов до трійки губернаторів, які не агітували за Партію регіонів. Хоча, як на мене, будучи представником Президента на Львівщині міг би хоч іноді добре слово за нього мовити, а заодно і за партію, почесним головою якої залишається Віктор Федорович Янукович.
– Петре Івановичу, але галичани здебільшого не розуміють, що Ви робите в Партії регіонів. Виглядає так, що ця партія просто вас «злила» поставивши 105 у своєму списку… То навіщо Вам це все потрібно?
– За прожитий мною вік, я бачив багато людського нерозуміння, відвертої зневаги, осуду, але проходив час, я рухався вперед, а посоромлені були ті, хто принижував мене.
Тому я завжди кажу своїм землякам, що потрібно змінити вектори своєї поведінки, зрозуміти, що Партія регіонів є політичним довгожителем, вона є лідером симпатій виборців на сході, тому не потрібно сліпо вірити тим, хто творить з неї пугало. Треба вступати в Партію регіонів і разом робити її кращою.
Не біда, що мене ще сьогодні не чують. Почують завтра. Іншого шляху для держави як творення партій, що не будуть спекулювати на нашому минулому, а будуть об’єднувати народ і розбудовувати державу – я не бачу.
Щодо останнього, то неупередженій людині не потрібно доводити, що Партії регіонів поки що це вдається найкраще.
Бо ті, хто позбирав в Галичині майнові приватизаційні сертифікати на початку 90-х років, мали більше шансів стати українськими олігархами, ніж будь-хто. Але щоб галичани все забули і простили, вони накинулися на Партію регіонів.
Не Партія регіонів мене опустила в моєму списку, а відсутність підтримки з боку моїх земляків. Розумію тих, хто мене не розуміє, але дякую тим, хто мене підтримує.
Бо хоча ми сьогодні на рідних теренах і в меншості, але це не означає, що майбутнє за тими, хто сьогодні в більшості. Так вже було не раз, навіть в нашій короткій історії державності.
Я не претендую на істину, але не хотів би опинитись на місці тих, хто вісім років тому мені дуже агресивно дорікав тим, що я не з Віктором Андрійовичем Ющенком. Сьогодні ці люди критикують Ющенка більше за мене.
Державу будувати як і творити державницькі партії – це справа не користолюбивих політичних флюгерів, крикунів та критикантів. Вона потребує злагоди, терпимості і важкої повсякденної праці.
Напередодні чергових виборів важливо зрозуміти, що сьогодні фронт боротьби за виживання нашої держави лежить не в політичній, а економічній площині.
Без зайвого галасу саме Уряд Миколи Азарова домігся того, що ми вже у цьому році вдвічі скорочуємо споживання російського газу. А це дуже вагомий аргумент в розбудови фактичної незалежності нашої держави.
– Петре Івановичу, економіка це добре, але реалії такі, що Україну ділить мовний закон Партії регіонів.
– Шкода, бо за мовною ознакою Україна поділена вже давно і не Партією регіонів. Ще коли я був маленьким і мій тато комбайнер їздив на жнива в Кіровоградську область, то в селі говорили, що Іван поїхав в Росію на заробітки.
Отаку спадщину ми отримали від того, що багато століть не мали своєї держави, а були територіями великих імперій.
Так що цю проблему, коли значна частина громадян України вважає своєю рідною російську мову, одним махом не вирішити. Нам не потрібно уподоблюватись Кутеповим і забороняти інші мови, як це колись робили з українською. Потрібно не просто кричати, що я захищаю рідну мову, бо для багатьох громадян України рідною є не українська мова, а пам’ятаючи, що українці є титульною нацією і несуть відповідальність за те, щоб розвивалися рідні мови всіх громадян української держави, але в першу чергу її державна українська мова.
Усе це Закон «Про засади державної мовної політики» під сумніви не ставить, але виписаний він так, що є до нього застереження щодо надання преференцій російській мові. І це викликало збурення. Тому Президент держави дав доручення доопрацювати його.
Але протестую, що це закон Партії регіонів, бо наша партія не має в українському парламенті 226 голосів, щоб приймати закони. То чого ті, хто дав ці недостаючі голоси обзивають мене зрадником?
Особисто я як когось зрадив, так це виборців Партії регіонів, по списках якої я пройшов у парламент, адже я порушив фракційну дисципліну і критикував цей закон, не голосуючи за нього.
Галичан зрадила не Партія регіонів. Візьміть перелік тих депутатів, які голосували за цей закон і подивляться, за списками яких політичних сил вони потрапили до парламенту.
А то виходить – без вини винуваті. Ті, хто дійсно зрадив своїх виборців ходять знову в героях, а винувата як завжди Партія регіонів.
От з цим погодитись ніяк не можу, бо Партія регіонів відкрито декларувала перед перед своїми виборцями шляхи вирішення мовного питання в Україні, а тому галичани за неї не голосували, але все одно обпеклися. Робіть висновки, може краще голосувати за Партію регіонів, щоб мати від неї не одного депутата-галичанина, і тоді закони в такій редакції точно не прийматимуть.
Все буде добре. Вже сьогодні Уряд розробляє заходи, які дадуть потужний поштовх розвитку української мови і культури.
Аби був спокій.
– Не можу не задати такого питання: як би Ви прокоментували те, що за даними деяких соціологічних опитувань партія «Удар» вже обганяє об’єднану опозицію?
– Давайте порадіємо за Віталія Кличка, а одночасно і йому поспівчуваємо. Довіра людей – це велика відповідальність перед ними і нелегка ноша.
Без сумніву молодому поколінню сьогодні хочеться від влади нових облич, швидких радикальних кроків, щоб жити за європейськими стандартами.
Віддаючи шану Віталію за ті фантастичні досягнення у спорті, вони сподіваються від нього того ж в політиці і розбудові держави. Але це трохи різні речі.
Я не бачу сьогодні в списках кандидатів до Верховної ради від його партії тих людей, тієї команди, яка б давала підстави стверджувати, що вони є носіями нової європейської філософії побудови влади і держави.
І це проблема не тільки Кличка, а наша спільна. Бо коли об’єднана опозиція підштовхує Кличка як колись Віктора Ющенка на боротьбу з Віктором Януковичем чи Партією регіонів, то і політична доля його може стати аналогічною. Завищені сподівання як правило породжують без зворотні розчарування.
Пам’ятати це я би порадив сьогодні всім прихильникам «Удару». Дуже швидко після «Осанни» народ віддав Христа на розп’яття.
Як на мене, після виборів потрібно якомога швидше забути про всі ці фронти, удари та об’єднатися всім, кому сьогодні довіряють громадяни України, хто щиро хоче добра її народу.
Оксана Грущин, «Ратуша»