Богдан Хруставчук – громадський лідер, голова Львівської обласної організації ВМГО «Молоді регіони», віце-президент Міжнародної федерації Бойового Гопака. В інтерв’ю журналу «Власний бізнес» Богдан Хруставчук розповідає про те, чому вирішив зайнятись громадсько-політичною діяльністю, про власні життєві принципи і про бачення ролі молоді у розвитку суспільства.
– Богдане, Ви є кандидатом у народні депутати України по 116-му виборчому округу. Чому Ви вирішили йти у велику політику?
Я розумію, що українці масово розчарувалися у львівських політиках, які вже по 20 років сидять у Верховній Раді і не можуть нічого доброго зробити для Львівщини та країни загалом. Псевдопатріоти у вишиванках тільки і розказують про загрози українській державності.
Сьогодні у парламенті потрібні не політикани, які будуть розпинатися на трибунах. Сьогодні потрібне нове бачення і підходи до розвитку країни. Переконаний, що нові обличчя українського парламенту мають бути незаплямованими якимись корупційними скандалами та багатомільйонними статками сумнівного погодження.
Сьогодні у Верховну Раду мають пройти люди, які будуть дбати не про свої особисті інтереси, а працюватимуть у команді на конструктив.
У мене є досвід роботи у команді. Я з студентських років займаюся громадською роботою, спілкуюся з людьми і дуже добре знаю проблеми молоді. За півтора роки моєї діяльності як голови громадської організації «Молоді регіони Львівщини» ми реалізували понад 200 соціальних проектів для багатодітних сімей, безпритульних, малозахищених верств населення. Активно популяризуємо здоровий спосіб життя, проводимо профілактику негативних явищ серед молоді. У парламенті я планую вирішувати соціальні проблеми, покладаючись на свій досвід.
Розкажіть, які саме закони Ви ініціюватимете?
У парламенті планую вирішувати соціальні проблеми та проблеми молоді.
Проблема працевлаштування, особливо серед молоді, нині стоїть на першому місці в усій Україні. Насамперед домагатимусь реалізації Закону «Про перше робоче місце». Його завданням є збереження наявних і створення нових робочих місць, зменшення безробіття та кількості трудових мігрантів серед молоді.
Я також домагатимусь прийняття Закону «Про доступну якісну медицину». Адже доступне і якісне медичне обслуговування – це одна із основ збереження здоров’я кожного з нас. У такому Законі необхідно передбачити зміну системи фінансування медицини на місцях, реформувати підхід до оплати праці медичних працівників та їх відповідальності за здоров’я кожного українця.
Нещодавно Ви були ініціатором акції «РозКОДуйтеся і працюйте», пікетували стіни Львівської обласної ради із вимогою до депутатів розпочати працювати. Ми знаємо, що серед опозиційних сил, зокрема, в Комітеті опору диктатурі є багато чвар і непорозумінь. Наскільки така ситуація є закономірною? Чому так відбувається?
Цю акцію ми проводили у два етапи. Перший етап відбувся наприкінці лютого, а другий – у березні. Ми вже тоді розуміли, що Комітет опору диктатурі – явище тимчасове і популістське. Тому і організували акцію, спрямовану на те, щоб закликати депутатів облради розКОДуватися і працювати. Наші протести підтримали сотні львів’ян, які вийшли під стіни обласної ради, і це були не лише представники нашої молодіжної організації, це були і звичайні студенти львівських вишів, багато молодих людей, які не можуть себе реалізувати у Львові. Тобто молодь Львова підтримала наші ідеї.
На вашу думку, чи будуть фальсифікації на цьогорічних виборах?
Під час виборів до місцевих рад 2010 року на Львівщині кандидати в депутати від націоналістичних партій залякували виборців масовими фальсифікаціями. Маніпулюючи думкою громади, вони легко отримали більшість в радах на різних рівнях області. Унаслідок цього до влади у Львові прийшли охоронці та безробітні, люди, які не здатні владнати свої особисті запитання і рвуться до «корита» лише для того, щоб вирішити свої фінансові проблеми. Хіба такі люди мають моральне право навчати нас, як жити? Протягом двох років правління опозиційні сили, маючи реальну владу на місцях, не вирішували проблеми Львівщини, а займалися самопіаром. Виникає питання: що зможуть зробити у вищому законодавчому органі України люди, які не змогли за 2 роки налагодити ситуацію на місцевому рівні? Проблеми корупції, безробіття, хабарництва на Львівщині залишаються. А хто тут при владі – хіба не патріоти? Депутатський корпус часто умиває руки від вирішення важливих питань і говорить про нескінченні загрози, тим самим сприяючи погіршенню ситуації. Складається враження: що чим гірше в країні , то краще для опозиційних сил. Адже в ситуації хаосу та нестабільності для львівських політиканів, що мають більшість у місцевих радах, відкриваються широкі можливості для самопіару. Щодо можливості цьогорічних фальсифікацій, то влада робить усе можливе, щоб запобігти порушенням на виборах, наприклад, ініціює встановлення веб-камер на виборчих дільницях. Закликаю всіх виборців Львівщини не піддаватися на провокації та залякування з боку опозиційних сил щодо можливих фальсифікацій, щоб не дати їм можливості на фоні цього шуму «заїхати» до Верховної Ради.
Розкажіть детальніше як працюватимете у своєму окрузі, що робитимете? Як здобуватимете прихильність виборців?
– У своєму окрузі (в.о. 116, Залізничний, значна частина Шевченківського району) я народився, виріс, живу і працюю. Це мій рідний округ; я знаю проблеми, які існують у цьому окрузі. Серед проблем округу, які я хочу вирішити: нестача дошкільних навчальних закладів, попри те, що як мінімум два приміщення колишніх садочків – на вул. Кульпарківській, 182 та вул. Виговського,1 – пустують через те, що їх не відремонтували; нестача дитячих майданчиків, постійні перебої із теплопостачанням та водопостачанням, незаконне відімкнення електроенергії, відсутність пристойних ринків для реалізації сільгосппродукції, внаслідок чого процвітає стихійна торгівля, та багато інших проблем. Я знаю, що більшість із цих питань належать до компетенції місцевих органів самоврядування, але якщо міська рада просто ігнорує ці проблем людей, навіть не намагається їх вирішувати, то, очевидно, у ситуацію треба втручатись.
Найкраща передвиборча кампанія для мене – конкретні справи, моя діяльність як громадського лідера. До мене часто звертаються з проханням допомогти. Найкраща кампанія – не пустословити, а йти до людей з правдою про себе і реальну ситуацію в країні.
Багато кандидатів перед виборами роблять добрі справи: роздають матеріальну допомогу, проводять облаштування дитячих майданчиків у своєму окрузі. Чи плануєте Ви працювати таким чином?
Як думаєте, що ефективніше: дати людині рибу чи вудочку, щоб вона самостійно навчилася її ловити? Завдання депутата – створити законодавчий механізм для того, щоб господарські питання вирішувалися ефективно. Обладнати дитячий майданчик – не складно, але це не повинен бути передвиборчий піар, це повинна бути реальна постійна громадська діяльність, якою і займаються «Молоді регіони Львівщини».
На Ваших плакатах є фраза «Молодь за розвиток Львівщини». Якою Ви бачите роль молоді у розвитку нашого регіону?
«Молодь за розвиток Львіщини» – це назва моєї передвиборчої програми. Громадська організація «Молодь за розвиток Львівщини» – нещодавно створене молодіжне об’єднання, яке має на меті сприяти розвитку молоді на Львівщині. Членам цієї організації імпонує моя передвиборча програма. Пункти моєї програми та цілі МГО «Молодь за розвиток Львівщини» збігаються, тому члени організації підтримують мої ідеї, будуть допомагати їх реалізовувати і контролювати хід виконання моєї передвиборчої програми.
Однією із Ваших опоненток у 116-му виборчому окрузі є відома особа Ірина Фаріон. Чи готові Ви опонувати їй?
У пані Ірини є багато чого повчитись: наприклад, української мови та історії України. Проте методи досягнення цілей у нас різні. Гадаю, що її методи популяризації української мови – неефективні. Ображати дітей у дитячих садочках, відправляти усіх російськомовних українців першим рейсом до Москви – недієво і не впливає позитивно на розвиток і популяризацію української мови, а навпаки, створює стереотипи про галичан, як некоректних неадекватних націоналістів. У випадку, якщо особи з такими поглядами, як у пані Ірини, потраплять до парламенту, постраждає імідж України загалом та Львівщини зокрема.
Ви є також підприємцем. Наскільки Ваш бізнес є успішним? Яка діяльність для Вас є пріоритетною: бізнесова чи громадсько-політична?
Я став приватним підприємцем у 2003 році. Тоді розпочав навчання на І курсі і прагнув до незалежності і самостійності. Спершу більше займався підприємницькою діяльністю у сфері будівництва. Після 2007 року паралельно розпочав посередницьку діяльність у сфері страхування. У 2008 році заснував власну компанію, яка працює і досі. Для цього я багато навчався, постійно віддував різноманітні семінари та тренінги.
Та все ж громадська діяльність, спілкування з людьми – більше мені до душі. Бізнес дав можливість накопичити певні кошти, вікласти деякі заощадження. На даному етапі життя я готовий займатись законотворчістю. Відтак усі справи бізнесу передаю своїм партнерам і сконцентруюся виключно на політичній діяльності.
Як ви оцінюєте стан бізнесу на Львівщині?
Бізнес на Львівщині, на жаль, у вкрай скрутному становищі. Органи місцевої влади у Львові не сприяють розвитку бізнесу. За роки незалежності місто втратило не одне промислове підприємство. Зокрема, за два останні роки ми пригадуємо неприємні ситуації з підприємством «Львівсільмаш» та Львівську пивоварню. Нещодавно місто ледь не втратило «Ензим», на яке міська влада списала всі проблеми міської каналізації. На щастя, громадськість не допустила закриття підприємства.
Сьогодні часто лунають звинувачення у бік бізнесменів зі Сходу України. Багатьом львівським політикам не подобаються прибутки, які тамтешні бізнесмени отримують від великих металургійних, нафтопереробних, промислових об’єктів . Дивно, що багато політиків бажає повернутися до комуністичних методів в економіці та націоналізувати великі підприємства . У своїй демагогії вони не замислюються над тим, що податки, які надходять у держбюджет від великого бізнесу, значно перевищують об’єм податків, які забезпечує середній і малий бізнес. Ми знаємо, що націоналізація великих промислових об’єктів призведе до повного знищення підприємств і розкрадання землі, яка їм належить. Потрібно не націоналізовувати підприємства, а залучати нові інвестиції для створення нових промислових об’єктів. У Львові, на жаль, за роки незалежності наші львівські патріоти знищили усі економічно важливі промислові об’єкти, а нові підприємства не будуються. Хто ж тоді більший патріот? Той, хто будує заводи і створює робочі місця чи той, хто їх розкрадає?
Ви часто критикуєте діяльність депутатів місцевих рад. Яке їхнє рішення, на Вашу думку, найбільше вплинуло на ситуацію в області?
Я критикую діяльність депутатів місцевих рад конструктивно. Та більшість, яка має сьогодні вирішувати господарські питання міста – ігнорує їх. Це бачить кожен львів’янин. Рішення, яке найбільше вплинуло на ситуацію на Львівщині? Це не рішення, а радше навпаки – перешкоди, які створюють депутати для того, щоб дестабілізувати ситуацію на Львівщині. Я маю на увазі ситуацію, коли більшість облради з опозиційних сил виступила проти розробки сланцевих родовищ на Львівщині. Таким чином, вони не дали можливість Україні поступово здобувати енергетичну незалежність від Росії. Львівщина – унікальна область, яка має достатньо покладів усіх видів органічного палива, проте задовольняє свої потреби у паливі тільки на 40%. Кожному українцю зрозуміло, що власний видобуток газу є гарантією укріплення державності та енергетичної незалежності. Зважаючи ж на ініціативи ВО «Свободи» з цього питання, логічно припустити, що на їхню думку, збільшення закупівель газу у Російської Федерації за захмарними цінами є більш прийнятним, ніж власний видобуток газу. Яскравий приклад успішного видобутку сланцевого газу – Сполучені Штати Америки, де саме завдяки цьому пересічні американці мають дешевий газ, а держава є енергетично незалежною.
На вашу думку, чи є сьогодні позитивні тенденції у рості економіки України?
Не буду стверджувати, що для економіки України зараз легкі часи. Кожному зрозуміло, що вийти з кризи, яка була спричинена чварами попереднього уряду, не так просто. Процес відбувається поступово та поетапно.
Безперечено, завдяки Чемпіонату Євро з футболу влада розбудувала інфраструктуру України. За останні 2 роки збудовано та відремонтовано 3 тис. км доріг.
У Львові ми теж бачимо нескінченні ремонти доріг. Проте, на мою думку, гроші, які на це виділяють, використовуються неефективно. У центральній частині Львова вже вкотре перекладають бруківку з місця на місце, а результат залишається тим самим.
За 2,5 роки роботи уряду збудовано понад 800 дитячих садків, із них два садочки у Львівській області. Натомість влада міста за роки незалежності не збудувала жодного. А ті приміщення дитячих дошкільних закладів, які можуть функціонувати, – стоять занедбаними. Від уряду ми бачимо реальні дії, реальні зведені об’єкти, а від місцевої влади та депутатського корпусу чуємо лише взаємні звинувачення, неконструктивну критику в бік влади та голий популізм.
Богдане, а яке Ваше хобі? Чим любите займатись у вільний час?
Люблю книги. Зараз читаю книгу про життя Стіва Джобса.
Захоплююся спортом: футболом, шахами. З дитинства займаюся національним видом бойового мистецтва – Бойовим гопаком.
Споконвіків кожна сильна держава мала власну бойову культуру. Коли Катерина ІІ зруйнувала Січ і козакам було заборонено носити зброю, вони перенесли всі свої бойові знання і елементи в танець. Я почав займатись бойовим мистецтвом у 7 класі. Бойовий гопак – це філософія, яка позитивно вплинула на мої світоглядні позиції: я не вживаю алкоголь, тютюн та інші наркотики. Це дає можливість розвиватись фізично, виховувати в собі дисципліну. Кожне заняття у школі Бойового гопака розпочинається і закінчується гаслами «Слава Україні! – Героям Слава!» і молитвою. Це те, що близьке для кожного українця.
Богдане, які особисті якості необхідні лідеру, щоб успішно працювати з людьми, займатись громадсько-політичною діяльністю?
– На мою думку, щоб досягти успіху у будь-якій діяльності, людина повинна знати, чого вона хоче, куди і для чого йде. А загалом лідер, який хоче вести за собою інших людей, повинен бути цілеспрямований, дисциплінований і мати постійне бажання розвиватись. Є тип керівників, які себе оточують слабшими за себе. Вони бояться конкуренції в колективі. У моїй команді – усі професіонали власної справи. Вони просто обрали мене координатором, оскільки знають, що в цьому я кращий, ніж в інших видах діяльності.
У нашому колективі ми прагнемо єдності, прагнемо разом розвиватись і не допускаємо непорозумінь. Робота з людьми – це те, що найбільше мені подобається. Я часто спілкуюся з представниками інших політичних сил, і вони щиро дивуються тому, яких лідерів мені вдалося об’єднати в команду. Я впевнений у тому, що пройшовши у Верховну Раду України, зможу поширити позитивну діяльність своєї команди на загальноукраїнський рівень і приносити ще більше користі львів’янам.
Олександр ФЕДЕЧКО, «Власний бізнес»