В ефірі каналу «Інтер» Табачник відмовився перепросити галичан за свою фразу «Галичани — це лакеї, ледве навчилися мити руки, які практично не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному плані». Мотивував це міністр освіти тим, що спочатку хоче почути вибачення за одну зі статей, опублікованих у «Коментарях». Стаття, як стверджує міністр, є «суцільною брехнею».
Варто визнати, що в матеріалі під назвою «Київ дражнить Львів червоною ганчіркою», опублікованому в №47 ((290) «Коментарі» від 09.12.2011) справді допущено неточність щодо Анатолія Ігнатовича, призначення якого начальником одного з управлінь ОДА не одне видання пов’язало із впливом Дмитра Табачника. Ігнатовича було названо начальником управління освіти, хоча насправді він очолив управління з питань сім’ї та молоді. Зважаючи на те, наскільки кулуарно відбувалося призначення, ми не відкидаємо, що Ігнатовича готували саме на місце начальника управління освіти і, можливо, і зараз розглядають як одного з кандидатів. Цілком імовірно, що саме завдяки увазі преси така рокіровка не відбулася, й Ігнатович очолює менш впливовий (принаймні, у сприйнятті громадськості) підрозділ Львівської облдержадміністрації. Та в будь-якому разі ми просимо пробачення у читачів за неточність формулювання і у керівника обласного управління освіти Брегіна, але аж ніяк не маємо вибачатися перед Дмитром Табачником за зміст статті.
Адже, по-перше, управління сім’ї та молоді, як і управління освіти — вотчина саме Дмитра Табачника, міністерство якого лише скорочено називають «Міністерством освіти», повна ж назва структури (з якої випливають і функції та сфера впливу) — Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. По-друге ж, з абсолютно відкритих джерел без жодних труднощів можна з’ясувати, що Ігнатовича з Табачником пов’язують тісніші зв’язки, ніж призначення, яке відбулося у листопаді 2011 року. Для цього можна навіть не демонструвати спільні фото Анатолія Ігнатовича та Дмитра Табачника, які були виставлені на сторінках першого в соціальних мережах. Достатньо персонального блогу Анатолія Ігнатовича та сторінки міністерства, де теперішній начальник обласного управління сім’ї та молоді Львівщини серед членів робочої групи з підготовки проекту нової редакції закону «Про вищу освіту». Що більше, навіть зараз Анатолій Ігнатович не заперечує своєї ролі в лобіюванні цього дітища Дмитра Табачника і компанії, яке викликало дуже неоднозначну реакцію в колах освітян і цілком однозначну — в радикальних студентських організацій, які минулого місяця навіть штурмували Верховну Раду, протестуючи проти деяких особливо скандальних його пунктів. Зокрема, проти норми, яка дозволяє керівництву навчальних закладів в односторонньому порядку змінювати угоду про оплату за навчання. Натомість Національний студентський союз (НСС), який досі очолює Ігнатович, поставився до законопроекту значно лояльніше, ніж інші студентські організації. Під час проведення так званого студентського референдуму представники НСС чомусь вирішили «опустити» такі гострі проблеми, натомість наголошуючи на його «європейськості» та таких, очевидно, виграшних тезах, як «стипендії, не нижчі за прожитковий мінімум» і розмитих гаслах, як-от: «більше нових можливостей для студентів». Мало того, на агітках, розповсюджуваних НСС, була і фраза про незмінність плати за навчання, хоча саме її законопроект нівелює, передаючи право на перегляд сум оплати ректорам ВНЗ. Зразок такої агітки і досі є у вільному доступі в блозі Анатолія Ігнатовича на офіційному сайті Національного студентського союзу.
Чим же відзначився Анатолій Ігнатович уже на новій посаді? Надбанням громадськості стали три основні сфери докладених зусиль начальника управління. По-перше, за посадою, обіцянки «збільшення кількісних та якісних показників оздоровлення дітей та молоді». Для цього, як наразі обіцяє молодий чиновник, управлінням з питань сім’ї та молоді «буде проводитися робота з консолідації зусиль усіх уповноважених органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів Львівської області, що забезпечують оздоровлення та відпочинок дітей і молоді». Другий пункт — масштабний проект створення на Львівщині так званого карпатського Артеку, який поки що існує на рівні ідеї. І третя сфера старань Анатолія Ігнатовича — лобіювання законопроекту «Про вищу освіту» імені Дмитра Табачника. Для цього використовуються, як і раніше, можливості Національного студентського союзу, але тепер ще й чиновницький статус. Зокрема, під час зустрічі прем’єр-міністра Миколи Азарова з освітянами Львівщини наприкінці січня Ігнатович вкотре переконував, що законопроект є європейським і актуальним, а суперечливі моменти в ньому — незначні.
Ще одне цікаве питання, відповідь на яке відшукати все важче: коли Анатолій Ігнатович представляє систему державної влади, а коли — недержавну організацію. Зрештою цей «когнітивний дисонанс» виливається в доволі неоднозначні ситуації. Наприклад, дуже цікаво виглядає «діалог влади зі студентськими організаціями», як-от 24 січня у Києві за участі Миколи Азарова, якщо «студентські організації» серед інших, представляє Анатолій Ігнатович. По суті, людина, яка у підпорядкуванні Кабінету міністрів, «дискутує» з його керівником як «громадський діяч». Зате потім урядовці можуть прозвітувати: мовляв, конструктивно налаштовані студентські організації підтримують ініціативи МОН і Кабміну.
Але головне питання, мабуть, в іншому. Що спільного у цієї чиновницької казуїстики із образливими заявами Дмитра Табачника на адресу галичан?
Всеволод Поліщук, Коментарі
За що ще треба вибачитися Табачнику
Під час телевізійного ток-шоу «Велика політика» міністрові освіти, науки, молоді й спорту України Дмитру Табачнику запропонували (до речі, не вперше) вибачитися перед галичанами за те, що вони «не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному плані». Замість вибачення той вирішив виправдатися, мовляв, сказано це в період боротьби з «помаранчевим» політичним режимом, а в опозиційну полеміку й не такі фрази вкидаються. «Ви весь час хапаєтеся за вислови п’яти-шестирічної давнини, що їх я говорив як опозиціонер під час політичної боротьби й протидії недемократичному, на мій погляд, режиму Ющенка. Спроби витягати через роки ті самі слова опозиціонера й пристроювати їх до конкретної діяльності, що не має із цим нічого спільного, говорять про вбогість аргументів моїх опонентів. Жодної політизованної або некоректної цитати за два роки, які я є міністром, мені не наводять», — заявив він у прямому ефірі.
Однак хоч як би хотів Дмитро Володимирович подати себе суспільству скромним міністерським службовцем, який далекий від політики, він був і залишається опозиціонером — до всієї країни, у якій живе. Тому з його вуст щоразу злітають саме політизовані й некоректні, а іноді й зовсім неприпустимі фрази, порівняння й натяки. Дмитро Володимирович закликає оцінювати не його слова, а справи. Одначе він не партійний агітатор, а керівник інфраструктури, що забезпечує, серед іншого, реалізацію державної гуманітарної політики й тому є дуже чутливою не тільки до «справ», а й до «слів». Тож Табачнику завжди пригадуватимуть ті чи ті його вислови, чіплятимуться до них, вимагатимуть вибачень. Тим більше, коли є за що. Наприклад…
ЗА ОБРАЗУ «ЗАХІДНЯКІВ»
Уже ставши міністром освіти, Дмитро Табачник в ефірі одного з головних російських каналів — ТБ-Центр, відомого своїм українофобським ухилом, у такому ж ключі розповідав глядачам про особливості менталітету західних українців. «За багато років перебування під владою абсолютно чужих ментально, національно й релігійно держав, у Західній Україні сформувався абсолютно інший психотип людини, готової в очі погоджуватися з хазяїном, готової його хвалити й боготворити. А вночі з такою ж холоднокровністю і ретельністю перерізати йому горло. Саме тому у Львові, у Західній Україні такі сильні націоналістичні рухи, — розповідав Табачник. — Чому націоналістичних рухів не було на Великій або Наддніпрянській Україні? Та тому, що український етнос чудово реалізовувався в умовах полікультурної, поліетнічної Російської імперії, стаючи фельдмаршалами, князями, міністрами, цукровиками й мільйонерами. На Заході межею мріянь було стати старшим кельнером».
ЗА ПОРІВНЯННЯ УЧАСНИКІВ «ПОМАРАНЧЕВОЇ» РЕВОЛЮЦІЇ З БІОМАСОЮ
«Нічого одурманювати народ і перетворювати його на юрбу з унікально відсталими поглядами. Тому що з таких обдурених обивателів, що пишаються неіснуючими історичними фактами, формується біомаса, здатна руйнувати результати виборів, як це й сталося в 2004 році», — сказав Дмитро Табачник, виступаючи на конференції Молодіжного собору громадянської згоди, що відбулася в Києві у вересні 2010 року.
ЗА ПЕРЕКЛАДАННЯ ВИНИ ЗА КОРУПЦІЮ У ВИШАХ НА СТУДЕНТІВ-«БОВДУРІВ»
«Знаєте, я вчився в університеті й не помітив корупції, — щиро ділився своїм досвідом Дмитро Володимирович під час прямої телефонної лінії в редакції газети «Урядовий кур’єр». — Про корупцію базікають грантожери й ті, хто не хоче отримати якісні знання. Переконаний, що гроші пропонують студенти, які не можуть здати іспити тільки завдяки своєму розуму». Рецепт міністра, як подолати корупцію, простий: «Якщо ти вивчив предмет — тобі немає за що платити, якщо ти бовдур і не хочеш учитися — ти шукаєш шляхи». Списуючи відповідальність за хабарництво в університетах на дурних і ледачих студентів, Табачник лицемірно переводить проблему в розряд малозначних «поодиноких явищ», з якими й боротися не варто.
ЗА ЗВИНУВАЧЕННЯ УЧАСНИКІВ СТУДЕНТСЬКИХ АКЦІЙ ПРОТЕСТУ В ГРАНТОЇДСТВІ
У відповідь на молодіжні акції протесту, що відбулися торік у травні (після того, як з’ясувалося, що в міністерській редакції закону «Про вищу освіту» немає найважливіших для студентського співтовариства поправок), міністр не знайшов нічого кращого, як звинуватити їх у виконанні замовлення Заходу. «Провокує їх той, хто платить гроші, — зарубіжні фонди», — заявив він, не загаявшись уточнити, про які фонди, суми й конкретних виконавців йдеться. Таким чином, міністр продемонстрував своє ставлення до студентського корпусу, як до сірої маси, якій відмовлено в праві мобілізуватися на захист власних інтересів.
ЗА ЗВИНУВАЧЕННЯ ПОСЛА США В «ДЕБІЛІЗАЦІЇ» УКРАЇНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТІВ
Прийом до ВНЗ лише на основі результатів ЗНО, що існував раніше, Дмитро Табачник уважає підступами Заходу, спрямованими на «дебілізацію» університетів країн колишнього СРСР. «Їм (американським порадникам), напевно, хотілося, щоб ми якнайшвидше відкочувалися до сірого третього світу, до рівня дебілізму екваторіальних країн, — виголошував Табачник у травні під час ефіру на «Ехо Москви». — В Америці з кількох тисяч університетів немає жодного — Принстон, Єль, Гарвард, Джорджтаун, де б університет був відсторонений від відбору абітурієнтів. Чому ж ви, пане американський посол, намагаєтеся дебілізувати українські, російські, білоруські університети? Вони теж повинні мати таке право». Міністр також згадав як приклад свавілля, що коїться в американських університетах, рекомендаційні листи, що їх може надавати абітурієнт. «Якби в наші виші вступали за рекомендаційними листами сенаторів і конгресменів, як у США, то я думаю, що я б не вижив навіть у броньованому автомобілі, — лякав Дмитро Володимирович. — Уявляєте, взяв два листи у депутатів Верховної Ради — і вступив до Київського університету». Тим, хто «клюне» на звичну для Табачника маніпуляцію фактами, буде складно зрозуміти, як американським вишам досі вдається залишатися найпрестижнішими у світі й випускати фахівців, що рухають світову науку.
Гліб Матвійчук, Коментарі
Всеволод Поліщук, Коментарі