Депутат Львівської облради від ВО “Свобода” Отсап Стахів став на захист персонажа українського вертпу Жида. Про це він сказав під час сьогоднішнього сесійного засідання.
За словами депутата, вертепні дійства – це народна творчість і кожна громада має сама вирішувати, які персонажі мають бути у вертепі.
Як зазначив Остап Стахів, перший вертеп у Львові поставили 25 грудня 1988 року у Палаці культури імені Гната Хоткевича, де на сцені впродовж усіх різдвяних свят були присутні усі персонажі Вертепу: Пастушки, Ангел, Кобзар, Козак, Царі, Ірод, Воїни, Смерть та сам Жид.
«Після 70-річної заборони українських традицій для людей це було початком духовного відродження українського народу, – зазначив він. – Чомусь дехто вважає, що такі персонажі як Жид не повинні бути у Вертепі. Образ цього персонажу завжди був колоритним і дотепним і позитивно сприймався глядачами. Я разом із своїми колегами-артистами із фольклорного театру об`їздив з Вертепом чи не всю земну кулю. Коли на сцену вибігав Жид – зал оживав, зал вибухав емоціями позитиву та сміху, коли вертепний персонаж Жид показував глядачам негативні риси, які притаманні народу – грошолюбство і матеріальні спокуси, коли за гроші можна купити все: і курку, і гуску, і людську душу. Це він відкривав очі народу на ті негативні риси, від яких йому необхідно звільнитися. І ці риси народ може побачити тільки через призму персонажу Жида”.
Депутат підкреслив, що цей персонаж “ніколи він не сприймався як приниження гідності єврейського народу”.
“Чи ви, панове, чули, щоб в час чи після Різдва почалися єврейські погроми? Та ніколи персонаж Жида в Вертепі не спровокував український народ до таких дій. Чи чули ми нарікання чи скарги численних єврейських громад в Україні чи світі на вертепні дійства та їх персонажі? Ні!» – заявив О.Стахів.
Нещодавно ректор та віце-ректор УКУ отець Борис Ґудзяк і Мирослав Маринович оприлюднили відкритого листа, в якому пропонують вивести персонаж Жида з вертепного дійства.
“Ми розуміємо, що дихотомічне вертепне дійство просто вимагає персоніфікації полюсу зла – без цього óбрази добра стали б “ходульними”. Проте є різниця між образами Ірода та Смерті, з одного боку, та образом “Жида” – з іншого. В тому другому випадку зло ототожнюється з цілою етнорелігійною групою – отже, ми маємо вирішити, чи справді така світоглядна позиція є нашим новітнім “богослов’ям визволення”, яким ми хотіли б оберегти себе від вселенського зла.
Насправді жодна людська культура не має монополії ні на чесноти, ні на пороки. У всіх людей ДНК за своєю природою однакові, й не існує гену підлості чи, навпаки, доброчесності. Отже, кожен народ, як і кожна людина, може вознестися до найвищих духовних вершин і шубовснути у найгірші гріховні провалля” – зазначено у листі.
Керівники УКУ нагадують, що євреями в історичному бутті були не тільки міняйли, торговці та лихварі.
“Євреями були, зокрема, апостоли, члени найдавнішої християнської спільноти та майже всі автори Нового завіту (за винятком Луки). Єврейською була Пресвята Родина – Йосиф та Марія. Врешті-решт, по Своїй земній Матері євреєм був і Сам Ісус, Різдво Якого ми готуємось тепер зустрічати. Християнство наше вийшло з лона юдаїзму, переймаючи від нього віру в єдиного Бога. Отож, хто, як не ми, мали б прибрати поставу вдячного смирення й усвідомити той надзвичайний факт, що, кажучи словами Ап. Павла, будучи дичкою оливною, защеплені були між святе галуззя та стали співучасниками кореня та оливного соку (пор. Рм 11:16 – 17). На основі цього ще Папа Пій ХІ стверджував: “Духовно усі ми семіти” — зазначають автори документа.
Ґудзяк та Маринович підкреслюють, що окремі óбрази, які колись здавалися невинними, сьогодні можуть травмувати людські душі й суперечити нашій земній місії. “Не біймося розпрощатися з ними – біймося не помітити, що, обстоюючи застарілі óбрази, ми порушуємо найважливіше в християнстві – заповідь любові” – пишуть автори.
Вони наголошують на тому, що сучасні прояви зла розмаїті та універсальні, відтак зводити усе це розмаїття до тріади традиційного вертепу (Ірод – Смерть – Жид), зокрема до архаїчної постаті “Жида”, означало б, “що ми, наче дальтоніки, не помічаємо деяких кольорів нашого мінливого й різнобарвного світу”.
