Нещодавно призначений завдяки зусиллям «сімейних» голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк отримав заступником представника «газової» групи Богдана Матолича. Якщо ж зважити на те, що серед призначених чиновників ОДА є також люди, яких пов’язують кого з Дмитром Табачником, кого з Олександром Лавриновичем, а рокіровки ще не завершилася, можна припустити, що всі групи, які мають вплив у команді Віктора Януковича, отримають власні очі і вуха в керівництві Львівщини.
Можливо, призначення Матолича, очікуване ще влітку, було б зрозумілим і непримітним півроку тому. Тоді влада шукала заміну Миронові Янківу, який працював ще з часу «перед передостаннього» губернатора Василя Горбаля, однак у липні був змушений піти у зв’язку з досягненням пенсійного віку. Тоді люди з оточення керівництва області не сумнівалися, що першим заступником Михайла Цимбалюка стане саме Матолич. Він пройшов усі можливі посадові щаблі на Львівщині, не мав ворогів, його особисто перевіряв голова АП Сергій Льовочкін, і саме останнього називали ініціатором такого призначення. Тим більше Матолича пов’язують давні тісні стосунки з головним енергетиком країни Юрієм Бойком. Вони були знайомі ще з далеких 90-х, коли Матолич обіймав посаду міського голови курортного Трускавця. Логіка здавалася неухильною: жорстка вертикаль, у якій Михайло Цимбалюк намагався замкнути на собі практично всі важливі рішення в області, цілком струнко виглядала б, якщо б йому, рекомендованому групою Фірташа і пролобійованому особисто Льовочкіним, дозволили взяти в команду людину з тієї ж політичної опери, ще й відому своєю прихильністю до лояльності і субординації.
Однак влітку кандидатура Матолича, яку, за нашою інформацією, вже було подано на погодження Кабміну, чомусь отримала «червоне світло» практично на останній стадії. Натомість першим заступником губернатора Львівщини став Богдан Петрушак, рекомендований, радше за все, значно скромнішим за рівнем впливу від Льовочкіна міністром юстиції Олександром Лавриновичем. Утім, зважаючи на те, що Петрушака також багато чого пов’язує і з місцевим бізнесменом Петром Димінським, Цимбалюк безболісно пережив цю заміну у власній команді. Ще б пак, ураховуючи те, наскільки активно підтримували імідж уже колишнього голови ОДА медіа, підконтрольні Димінському.
Але те, що не сталося влітку, відбувається нині. Цього тижня кандидатура Матолича пройшла процедуру погодження у Кабміні і про це вже офіційно повідомила прес-служба Львівської ОДА. До того, щоб він зміг стати повноцінним першим заступником губернатора, залишився лише один формальний крок. І хоча поява Матолича в ОДА не є абсолютною несподіванкою, те, що це сталося саме в цей момент, викликає низку питань. Головне з них — чому саме зараз, коли нібито здавалося, що апетити Сергія Льовочкіна щодо кадрових призначень у західному регіоні обмежили, а Львівщину віддали на відкуп «сімейним»?
Найімовірніше, суперечності між різними групами впливу в оточенні Президента набирають усе більших розмірів. І Львівщина — полігон для реалізації цих суперечностей або ж побудови системи, в якій інтереси усіх груп будуть урівноважені. Біля губернатора, який представляє групу Іванющенка – Хмельницького, своїх людей вже отримали Льовочкін і Табачник. Цілком імовірно, що залишиться в ОДА і Петрушак, якого протегує Лавринович. А якщо надалі на ключові посади Львівщини призначать людей, які представляють і інші провладні групи, можна вважати, що Галичина стала пілотним проектом у побудові нової системи стримувань і протегувань.
Інша річ, що всі ці перетасовування важливіші для розкладання пасьянсу впливів у столиці, аніж з погляду якихось реальних змін у Львові. Скажімо, той же Матолич відомий, як уже було згадано, прихильністю до субординації і небажанням втручатися в якісь інтриги. Він може бути вухами й очима Льовочкіна у львівській владі, але навряд чи їхніми руками. З досвіду попередньої роботи в обласній структурі, йому більш притаманне виконання офіційних функцій і співпраця з безпосереднім керівником. Тим більше що після 2002-го, коли завершилася робота Матолича в Трускавці, він радше намагається уникати скандалів, аніж робити «різкі рухи».
Всеволод Поліщук, «Коментарі»