ОСТАННІ НОВИНИ

Артем Сурін: «Хто захоче поїхати в Україну, де його можуть мучити добу в аеропорту і депортувати?»

Андрій Котенський

|

Відомий мандрівник і блогер Артем Сурін про те, як вороже Україна зустрічає туристів з небагатих країн:

«Знайомтеся, це Джаф з Пакистану. Йому 42 роки, живе в столиці – Ісламабаді. Інтелігентний, ерудований, освічена людина. Прекрасно говорить англійською і ще 3-ма мовами. Джаф – веб-дизайнер, він також відкрив один з перших коворкінг в столиці Пакистану. Крім того, володіє туристичною компанією, яка робить тури для іноземців.

– «Я просто дуже люблю подорожі. Особливо в ті країни, які виходять за межі мейнстріму. Там більше шансів побачити справжнє життя, відчути душу людей і країни. До речі, тому я і вирішив відправитися в Україну… Про вашу країну мало привабливої інформації в мережі англійською. Якщо ти в Гуглі введеш «Ukraine» то там переважно, будуть статті і фото про війну, заворушення, корупцію, небезпеку, які нібито чекають на туриста. Я в це не повірив. Навпаки, була внутрішня впевненість, що там живуть добрі люди, а країна цікава і гостинна. Планував відвідати Київ, побачити його древні храми, також побачити Чорне море в Одесі. А ще Львів з його чудовою архітектурою. Віза в Україну – найдорожча, яку я отримував у своєму житті. 160 $. Це чималі гроші для Пакистану.

Крім того, мені довелося не бронювати, а викупити всі квитки, для проживання у всіх містах, а також заплатити за запрошення ще 160 $».

31 травня цього року Джаф прилетів в аеропорт Борисполя.

На прикордонному контролі, побачивши його Пакистанський паспорт, офіцер сказав йому «чекати». Потім викликав старшого по рації. Його відвели в якусь тісну кімнату.

Кілька годин він просидів там, без склянки води. При цьому, ніхто нічого йому не пояснював. Через кілька годин почався допит.

– «У мене було відчуття, що зі мною спілкуються як із злочинцем».

Я показав їм оригінал запрошення, план подорожі, викуплені квитки і готелі, страховку тощо. Потім вони перерахували мої гроші. З собою у мене було 1200 $, і звичайно, кредитні карти, на яких теж були кошти, і підтверджуючі це документи. Все це записувалося на камеру».

Потім вони пішли з його паспортом, залишивши сидіти в цій тісній кімнаті.

– «Минуло 12 годин. Ніхто нічого не пояснював, коли я намагався, щось запитати, прикордонники або не говорили по-англійськи, а в окремому випадку відповідали, що  «потрібно чекати поки «nachalstvo» вирішить».

Потім Джафу дали якусь папір українською, щоб він підписався. На його зауваження, що він же не розуміє, що там написано, чи можна хоча б англійську версію документу, відповідь була: «Обурюватися будеш в Пакистані».

Через 16 годин !!! маринування в аеропорту «Борисполя», Джаф написав пост в Фейсбуці, в якому розповів про ситуацію, що склалася:

– «Я просто не знав, що відбувається, що мені робити. Я залишився один в якійсь кімнаті, в аеропорту, в чужій країні. Ніхто не хотів мене слухати, і якось допомогти. Це було жахливе відчуття. Я написав пост, і попросив ради в друзів у Фейсбуці»

У 200-мільйонну Пакистані пост миттєво розлетівся. Люди обурилися таким ставленням до свого співвітчизника.

– «Мої друзі і незнайомі люди, допомагали порадами, підтримували. Хтось зв’язався з національним телеканалом та інформація про це дійшла навіть до Президента Пакистану»

А що ж наші прикордонники? Нічого.

Протримавши людину більше доби в кімнаті для затриманих, а потім в залі очікування – депортували його геть з формулюванням «не може підтвердити мету запланованого перебування в Україні».

Підписав акт старший лейтенант Сивак Павло Вікторович, який і є вершителем доль, за сумісництвом.

Квиток назад до Пакистану Джафу довелося купувати самому. У підсумку «вояж» в Україну, а точніше в «кімнату-допиту» Борисполя обійшовся йому в 2,000 $.

-«Це був один із найнеприємніших днів в моєму житті. Коли ти розумієш, що абсолютно безпорадний – жахливе відчуття для будь-якої людини, але я не можу скаржитися, бо були ті кому було ще гірше.

Разом зі мною на одному рейсі, прилетів літній чоловік, йому за 70 років. Він був з Бангладешу, доктор медицини, приїхав в Україну на профільний семінар, а з ним вчинили так само. Йому було значно важче прийняти все це, то ж я не можу нарікати після цього».

За всю нашу розмову і кілька днів, що ми провели разом в Пакистані, Джаф жодного слова поганого не сказав про Україну, а про цю ситуацію я дізнався лише на третій день нашого знайомства.

– «Люди в Пакистані після цього, що сталося, задавали мені багато питань, і хотіли почути, що я тепер думаю про Україну. Я ж відповідаю всім, що думаю так само як і раніше: Україна, напевно – чудова країна. Просто так трапилося».

Кінець історії.

Доки ця ганьба творитиметься на наших кордонах?

Державна прикордонна служба України – перша, хто зустрічає гостей з інших країн на нашій землі.

Саме прикордонники формують, те саме перше і зазвичай визначальне враження про нашу країну. Але чим? Потворним ставленням до людей, тільки тому що у них паспорт не український, європейський чи американський? …

Окреме питання – англійська мова. Як може посадова особа прикордонної служби, що працює в міжнародному аеропорту – не знати англійської?

Це просто дно… В епоху, коли весь світ усвідомив, що іноземний туризм – це розвиток економіки, це гроші, які туристи привозять в нашу країну, це ж імідж за який ми так боремося… І в цей же час, ви зі своїми вічно негативними, підозрілими фізіономіями – ось так зустрічаєте гостей?

Може вас в Грузію відправити на стажування? Ви подивитеся як там зустрічають туристів, з подарунками, вином, посмішками, і «Welcome to Georgia!», після цього ти закохуєшся в цю країну, і повертаєшся знову і знову.

Саме ви – прикордонники та митники, можете легко ламати все ті зусилля, які робить і держава і бізнес, вкладаючи в готелі, ресторани, транспорт, інфраструктуру тощо…

Світ змінився. Зараз є соцмережі, і будь-який негатив, особливо якщо це подібна несправедливість і дискримінація, може швидко розійтися по мережі.

Вчинок одного недалекоглядного прикордонника – псує імідж, репутацію та прибутки від туризму на довгий час. Бо пост на англійській мові про свавілля в аеропорту України прочитають не тільки в Пакистані.

Хто після цього, захоче поїхати в країну, де його можуть мучити добу в аеропорту і депортувати?

А відмити (відмивати) репутацію – вартує набагато більше зусиль та часу».

Детальніше читайте у дописі Артема на Фейсбук: https://cutt.ly/0Y4qON

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *