ОСТАННІ НОВИНИ

Мар’яна П’єцух: «Мого сина вдарили по дупі палкою на заняттях в садку. І я ним горда»

Єва Корнійчук

|

Журналітка Маряна П’єцух на власному досвіді про сприйняття неправильних речей суспільством:

«Мого сина вдарили по дупі палкою на заняттях в садку. І я ним горда. Знаєте, чому? Бо він єдиний, хто сказав про це своїм батькам, бо , як потім з’ясувалося, отримав не лише він. Але він сказав. Я підняла питання, і діти почали підтверджувати, що неслухняних б’ють по дупі на уроках танців.
І знаєте, що я отримала в замін від деяких батьків? Звинувачення, що піднімаючи цю тему, я хочу попіаритися (і тепер уже шляк мене трафив і я напишу врешті пост). А ще, що, можливо, я отримую гроші за наїзди на садок, і що я просто хочу замінити завідувача (господи, це я просто хотіла розібратися, чому так сталося, і що робити, щоб більше такого не було, і чи може я просто відмовляюсь від тих танців, бо мене розбірки тривалі втомлюють). Але ж ні можна було розібратися по тихому! А не мусолити цю тему два дні у вайбері! Бо, виявляється, якщо я два дні їх мусолю, то я штучно розкачую скандал! Виявляється, підняття проблеми в батьківській вайбер, – це не по-тихому! це скандал! Піар, проплачений активізм!
А ще я чула про те, що треба замість критикувати – йти самій працювати в садок і показувати приклад виховання. І взагалі, ви хіба свою дитину не б’єте по “попі”? А як інакше дитину вгомонити?
А ще я чула, як одна мама на дитяче “я не піду на заняття, бо мене там б’ють” , каже : “Не выдумуй! Это ты уже наслушался” (Ага, це я чужій дитині десь за кутком нашептала, щоб вона таке придумала).
Що я вам скажу- ми живемо в такій дупі, бо ми виховуємо з дитинства громадян Дупи, заляканих, принижених, злих і ображених.
І, повірте, проблема системи не в її працівниках, вчителях,  завідувачах, директорах, а в батьках. Які просто кажуть: “Зачем создавать проблему? Зачем скандал? Зачем это все, не поможет, вы разве не знаете, где мы живём!?” Теперь уже знаю, в дупі. Але це не означає, що я змирилася, що дупа – це дупа, і що дискомфорт від життя в дупі треба сприйняти, як данність.
І я рада, що мій син теж не мириться, хоча йому лише 4 роки. Хоча через те, що він не боїться, йому буде важко в житті. Як зараз мені. Не виключаю, що цей допис може стати новим приводом для закидання мене камінням. Але змовчу зараз, все одно наступного разу зірвуся».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *