Валентина Грігорян: «Львів’яни не хочуть ділитись з «панаєхавшимі» своїм містом. Львів – не відкритий для світу»

Львів’янка, учасниця Grand Prix Lviv Half Marathon про злобу частини львів’ян на марафонців і біговий рух загалом…

«Напевно я ніколи не зможу змиритись із думкою, що Львів – це місто, яке найбільш з усіх «бігових» міст України не любить бігунів і біговий рух.

Сьогодні, як і минулого року, я знову побачила і відчула це. Мені дуже прикро і мені болить те, що я читаю в коментарях і те, що я бачу, коли спілкуюсь з іншими львів’янами:

“Знову цей марафон!”

“Поперекривали вулиці, неможливо нікуди добратись!”

“Навіщо воно?”

“Нехай бігають десь за містом!”

“Чому вони не думають про інших людей, яким теж треба кудись добратись?”

В своєму рідному місті я почуваюся наче ізгой, якому місце в Брюховицькому, Винниківському лісі, на стадіоні, на трасі, на паркових доріжках, на околицях міста, тільки не в самому місті. Тільки не в його центрі.

Люди подорожують завдяки біговому руху. Вони відкривають для себе нові міста і бігові столиці. Але львів’яни не хочуть ділитись з «панаєхавшимі» своїм містом. Львів – не відкритий для світу. Він має залишатись тільки для своїх і тільки в тому стані, який є прийнятним для мешканців – тобто в вічному гомеостазі.

Маршрути півмарафонів і марафонів складають таким чином, щоб бігуни мали можливість не тільки пробігти цікаву трасу, а ще й оглянути красиві місця і локації міста.

Берлін, Лондон, Прага, Варшава, Нью-Йорк, Стокгольм, Стамбул, Амстердам, Люксембург, Рейк’явік, Барселона, Париж, Рим – всі ці міста приймають півмарафони та марафони. І також перекривають та обмежують рух транспорту на час проведення цього івенту.

Багато з цих міст середньовічні, як і Львів, із радіальною забудовою вулиць в центральній частині і потужним транспортним трафіком.

Але це не стає ментальною перешкодою для проведення заходу.

Марафон – це величезний івент, який полягає не лише в тому, щоб «купка ненормальних» пробігла центром міста.

Це залучення коштів інвесторів, розвиток готельно-ресторанного бізнесу, супутніх товарів, рітейлу, залучення виробників та продавців спортивних товарів.

Це – сімейне свято, тому що в забігах приймають участь діти разом із сім’ями.

Це (в багатьох країнах) можливість брати участь в забігах користувачам інвалідного візка та особам з особливими потребами.

Це промоція здорового способу життя, перевірка власних можливостей і почуття гордості від того, що ти це зробив, ти це можеш.

Це – захід, в якому головний учасник, головний актор і головний герой – ти. Це те, що ти можеш зробити незалежно від того який у тебе соціальний статус.

Це – єднання людей завдяки одній єдиній події!

Але всі ці аргументи і емоції не мають жодного значення коли людині (яку персонально не повідомили про перекриття руху) треба в цей день кудись поїхати.

Що стосується транспортного руху, то от, наприклад, на сусідній із моєю вулиці – односторонній рух.

Але, незаважаючи на це, частина водіїв вирішила скоротити свій маршрут і поїхати під знак.

І вулиця повністю зупинилась. Машини там стоять вже з 20 хвилин і не можуть розїхатись. А все через отаких «умніків». Аналогічна ситуація на вулиці Франка. Не тому, що хтось поїхав під знак, а тому, що хтось комусь просто не поступився дорогою. В результаті – аварія, і вулиця “встала”.

Коли трапляються аварії, які повністю перекривають рух трамваїв на перехресті Сахарова (а це маршрути 1, 3, 5, 9) – весь район зупиняється – і доводиться добиратись кудись пішки. І ніколи не знаєш коли таке може трапитись.

Чому ж, коли попереджають завчасно, за багато днів до події про перекриття руху – це стає приводом для ненависті мешканців? Попереджають завчасно з розкладом і годинами, коди і де буде перекрито рух.

Але все одно це виявляється несподіванкою, бо власні інтереси – найважливіші.

Хоча в той самий час, ми нормально ставимось до такого, коли у нас день міста і рух транспорту також перекривають для парадів або культмасових заходів.

Сьогодні була погана погода для бігунів.

Стартували ми добре, «по сухому», але в процесі проходження траси піднявся сильний боковий вітер і почав падати дощ. Він то підсилювався то зменшувався, але врешті-решт вирішив взятись до справи серйозно і підганяв нас своїми величезними краплями до самого фінішу.

На маршруті я чула багато слів, які кидали деякі прохожі: «ви якісь наркомани, чи що?», «нащо той біг?», «щоб ви всі похворіли!». Якби не позитив, який все ж таки перекривав цей осад, то було б кепсько.

Але багато хто, незважаючи на дощ, був поряд і підтримував нас. Сьогодні я «давала п’ять» малим дітям, волонтерам, якимсь студентам і дорослим. Це було круто. Я всім дякувала і посміхалась – і мені посміхались у відповідь!

Мій Львове! Проблема не в тобі, проблема в людях, які чомусь не люблять тебе.

Що я можу сказати тим, хто був сьогодні незадоволений?

Ваші побажання здійснились. Нам було погано сьогодні. Нас здувало з маршруту, у нас була вода в кросівках, нас мочило дощем і чим ближче ми були до фінішної лінії – тим сильнішим і жорсткішим він ставав. У мене задубли руки і я не могла зняти з себе мокрий одяг, щоб переодягнутись. Не було жодного теплого місця від самого старту і аж до моменту, коли ти опиняєшся вдома або в якомусь кафе, де можна переодягнутись в сухе. Зуби вибивали чечітку, а дрижаки хапали так, що неможливо було навіть тримати в руках горня з гарячим чаєм.

Так. Було погано.

Але нехай в наших кросівках була вода, в наших серцях палав вогонь, який неможливо нічим загасити.

І якщо мій промінчик підтримки і тепла може перекрити чийсь прокльон і побажання «похворіти» – то нехай перекриє! Щоб ніхто не захворів, щоб всіх відігріли і напоїли гарячим чаєм, як мене сьогодні рятувала моя родина. Щоб всі залишились задоволені своїми досягненнями. Щоб гості Львова не образились і знову приїхали до нас наступного року!

Тому що я хочу знову бігти тут, мій Львове, цими твоїми невідремонтованими вуличками, у 2018 році! І якщо знову буде дощ – нехай! Бо це ж так по-львівськи!

І я пробіжу за себе, за того, хто не зможе і ще за тих хейтерів, кого так ображає цей захід. За вас я пробіжу теж, тому що Львів, як і біг – він для всіх!», – повідомила Валентина Грігорян у своєму Фейсбук.