ОСТАННІ НОВИНИ

У Львові відкрили пам’ятну дошку відомому дисиденту та політв’язню Михайлу Гориню

|

Сьогодні, 26 серпня, у Львові вшанували відомого українського дисидента, правозахисника і політв’язня, одного з керівників Української Гельсинської групи, почесного громадянина Львова Михайла Гориня. Побратими, представники влади міста та області і всі небайдужі зібрались на відкритті пам’ятної дошки Михайлові Гориню. Про це Львівському порталу повідомили у прес-службі Львівської міськради.

Пам’ятну дошку почесному громадянину Львова встановили на будинку, де він мешкав, за адресою вул. Шептицьких, 33. Ініціатором події стала Львівська обласна організація «Ветеранського об’єднання «Українська Гельсінська Спілка».

«Михайло Горинь – Людина, яка була переконаний державник, для якого ідея України була понад усе. Людина незламної волі, виняткової скромності і  інтелігентності. Він жив у цьому будинку. В помешканні, крізь яке. за словами його соратника Левка Лук’яненка, як через чистилище духовного гарту пройшли всі українські патріоти.

Як інтелектуал Михайло Горинь плекав ідеї. які були фундаментальними, які і на сьогоднішній день в багатьох випадках є ще актуальними», – сказав під час відкриття пам’ятної дошки керівник ЛОО «ВО «Українська Гельсинська спілка» Ярослав Гула.

Біографічна довідка

Народився Михайло Миколайович Горинь 17 червня 1930 р. у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області. Батько хлопця керував сільською «Просвітою» та районною нелегальною організацією ОУН, за що і був репресований польською владою. У грудні 1944 р. Михайло разом із матір’ю депортований радянською владою до Сибіру, та по дорозі на заслання їм вдалося втекти. Після втечі сім’я легалізувалася в Ходорові, де Михайло пішов працювати на завод. Там 1949 р. хлопець закінчив школу. З 1949 до 1955 рр. навчався на відділенні логістики і філософії Львівського університету. Однак, 1953 р. виключений із університету за відмову вступити в комсомол. Щоб не засмучувати батьків, хлопець не поїхав додому, а влаштувався у фольклористичну експедицію. Повернувшись напередодні 1 вересня, дізнався, що ректором став академік Євген Лазаренко. Юнак прийшов до нього на прийом, розповів про себе, після чого ректор розпорядився прийняти в нього іспити і зарахувати до університету.

Після закінчення вищої школи (вишу) працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. Організував першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Уже тоді юнак починає займатися науковою діяльністю. Він автор низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці.

Активний шістдесятник, 1962 р. налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими представниками національно-визвольного руху. Організовував розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та самвидаву.

У серпні 1965 р. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, а у квітні 1966 р. засуджений на шість років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії. Навіть там Михайло не покидає агітаційної роботи. У результаті за пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в’язнів мордовських таборів у липні 1967 р. Гориня відправляють у Володимирський Централ. Звільнився Михайло Горинь аж у 1971 р.

А вже у серпні 1978 р. разом із В’ячеславом Чорноволом відновив часопис «Український вісник», який Чорновіл, Михайло Косовий та Ярослав Кендзьор почали видавати 1970 р.

Крім того, Михайло Горинь бере активну участь у діяльності Української Гельсінкської групи, створеної 1976 р. Разом із В’ячеславом Чорноволом та братом Богданом Горинем він розробив «Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки», оприлюднену 7 липня 1988 р. на 50-тисячному мітингу у Львові. У вересні цього ж року Михайло організував і очолив Робочу групу захисту українських політв’язнів, яка увійшла до міжнародного комітету захисту політв’язнів. Брав участь у кількох нарадах представників національно-демократичних рухів народів СРСР.

3 грудня 1981 р. Горинь знову заарештований, а 25 червня цього ж року засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду та відмову дати покази у справі Івана Кандиби» на 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Помилуваний 1987 р., реабілітований 1990 р.

1989 р. працював в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову у Києві. На Установчому з’їзді НРУ, що відбувся 8-10 вересня, обраний головою секретаріату партії. 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.

Із здобуттям Україною незалежності Михайло Миколайович Горинь активно включається у політичне життя.

З травня 1992 р. до жовтня 1995 р. він голова Української Республіканської партії. Після розпаду УРП 1997 р. стає одним із засновників Республіканської Християнської партії. З грудня 1992 р. очолює Конгрес національно-демократичних сил.

19 травня 2000 р. обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Відтоді опікується проблемами української діаспори.

2000 р. Михайла Гориня «за визначні особисті заслуги перед Українською державою у галузі державного будівництва, активну багаторічну громадсько-політичну діяльність» нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. (за матеріалами: http://diaspora.ukrinform.ua/news-60.html).

Помер Михайло Горинь 13 січня 2013 року. Похований на «Полі почесних поховань» Личаківського цвинтаря у Львові.

Державні нагороди

  • Орден Свободи (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України;
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (14 червня 2000) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у галузі державного будівництва, активну багаторічну громадсько-політичну діяльність;
  • Орден «За заслуги» II ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність;
  • Орден «За заслуги» III ст. (19 серпня 1998) — за вагомий особистий внесок у становлення української державності, заслуги в соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвиткові України та з нагоди 7-ї річниці незалежності України;
  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) – за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод;
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.