ОСТАННІ НОВИНИ

Ігор Карабін: На вершині усвідомлюєш, що все, що робиться внизу, - далеко не твоє

Соломія ГРИГОРЄВА, Львівський портал

|

Кожен з нас хоча б раз вжитті мріям покинути буденну метушню, взяти квиток на літак, та податися підкорювати далекі гірські вершини. Адже саме в горах ти відчуваєш максимальну свободу. Але якщо для більшості це лише мрії чи одноразова поїздка під час відпустки, то для Ігоря Карабіна – це сенс життя. Він – мандрівник, альпініст та гід по всьому світу, який перетворив своє захоплення у роботу.

Львівський портал вирішив поспілкуватись з Ігорем Карабіним, щоб дізнатись, наскільки важко жити в постійних мандрах світом, але при тому залишатись щирим та відданим своїй нації українцем.

karabin-3

Наскільки ми знаємо, Ви от-от повернулися з Румунії…

Так, це правда. Я потрапив там у цікаву природну аномалію. 5 листопада, їдучи в Румунію, в мене в машині замерз літній омивач вікон, бо на дворі було -7. Коли ми піднялися на метеостанцію, було десь близько -10, а на горі Петросул Маре (2303 м) десь -15. А вже за два дні щось реально глобально змінилось – теплий дощ з теплим вітром. На горі була плюсова температура. А найцікавіше, що коли ми спускались вниз, були блискавки і громи, а температура з -7 за дві доби змінилась на +16. Але не зважаючи на все це сходження було дуже душевним: старі друзі і Румунія – класна країна.

Ви їздили в якості гіда? Як Ви організовуєте цей процес?

Я перебуваю в стані фрілансу. Я є зареєстрований в багатьох фірмах, з якими пройшов вже не один тур. Окрім того є тури, які я сам організовую. В мене є моя база клієнтів, людей, які хочуть їздити виключно зі мною. Тому іноді я сам організовую тури, проводжу свою калькуляцію. Хоча мені простіше отримати замовлення від польської чи американської контори. Раніше, до війни, в мене було дуже багато роботи з російськими фірмами, але зараз я повністю припинив з ними все спілкування.

karabin

Як Ви встигаєте поєднувати роботу в промальпінізмі і провідництві по всьому світу та ще й організовувати українцям цікаві тури?

За останній період, коли я повернувся з довгої еміграції, я розумію, що зараз в Україні я маю передавати свій досвід. Я вважаю, що треба вкладати в людей. Коли я працюю на поляків, я йду в плюс, коли я працюю на українців, то йду в мінус. Але я кажу, що це є моя інвестиція в майбутнє. Будь-який виїзд за кордон чи сходження на гору – це розширення світогляду. В кожну поїздку, коли в мене є місце, я намагаюся взяти когось «на халяву», але в той ж час я намагаюсь з нього виховати помічника, заступника.

А чого все почалось? Як Ви вирішили стати альпіністом?

Воно все прийшло само собою. Коли ти хочеш бачити щось дуже цікаве, але тобі цього не дозволяє система, то ти прагнеш це змінити. Зараз я спілкуюсь з людьми, які мені розказують, що вони в 5 років були на Кіпрі, а в 8 літали з батьками в Домінікани. А що ми бачили свого часу? Ми не бачили нічого. І в один момент ти починаєш бачити певну свободу! А особливо, коли бачиш її з вершини гори, то розумієш, що все, що робиться внизу – далеко не твоє. Ось так десь в 11 років почалось моє мандрівництво. З того часу я почав жити цим. Я розумів, що сидячи в офісі, я не принесу користі. Я буду більш корисним, рубаючи ліс в Канаді. Інакше це буду не я.

karabin-plast

Хто Вас підштовхнув до цього шляху?

Всім я завдячую організації української молоді з патріотичним вихованням «Пласт». Це був початок всього. Я пішов у «Пласт» ще дитиною, в 11 років, але й зараз продовжую віддавати своє життя цій організації. І, якщо в мене будуть діти, я буду вчити їх віддавати належне «Пласту», бо саме він дав мені моє бачення світу.

Наскільки я знаю, клаймбінг, альпінізм – це дуже дороге задоволення…

Ну, лижі на Буковелі дешевші 🙂

Ви перебираєте з мандрівками чи погоджуєтесь на всі поїздки?

Цього року я був на Північному полюсі. 15 квітня цього року. Хоча я про це ніколи не мріяв. От Південний полюс я завжди мріяв відвідати. Але так завжди стається, що «не мрії» збуваються. Я їздив туди по роботі, хоча ця робота вийшла в нуль. Але я подумав: а коли я ще буду в тих регіонах? Тому, якщо ця подорож принесе нові враження, чому б на неї не погодитись?

Ми знаємо, що Ви були членом експедиції, альпіністів якої у 2013 році розстріляли в Пакистані. Ви можете про це розповісти?

Це сталося на горі Нанга-Парбат в ніч з 22 на 23 червня 2013 року. Я був вже у верхньому таборі, а колеги, яких розстріляли, були в базовому. Грубо кажучи, між нами була різниця у 2000 тисячі метрів.

Вночі в табір прийшло 15 талібів (хоча пізніше ми офіційно дізнались, що їх було 21), які всіх підняли і змусили прийти на площу (рівне місце для зустрічей, де стоїть прапор – ред.) з паспортами і грошима. Терористи всіх допитували: ім’я, релігія і національність. Після цього їх всіх розстріляли, та ще кожному зробили контрольний постріл в голову. В одного чоловіка вистрілили впритул 16 разів.

Відтак загинуло 11 осіб: 10 іноземців та один місцевий. Серед розстріляних було четверо моїх товаришів – українець, литовець і 2 словаки… Цього року розслідування завершили, і в березні в Пакистані було страчено 18 осіб, серед обвинувачень яких був розстріл базового табору під Нанга-Парбатом у 2013 році. На них ще «повісили» напад на мечеть, спробу організації вибухопідривної смуги. Якщо подивитись на список обвинувачень, на них «відіграли» всі теракти за 10 років у Пакистані.

Ви плануєте ще колись повернутись на Нанга-Парбат?

Приїхавши тоді з Пакистану, однією з перших справ, які я зробив, я викинув всю колекцію арафаток і шапку-пуштунку. Я позбувся цього чисто з огиди. Але, не зважаючи на це, я одразу вирішив, що однозначно туди повернуся. Тим, що сталося тоді на горі, не можна перекреслити місцеве населення. Не можна підводити всіх під одну категорію. Щонайменше потрібно поставити пам’ятну табличку. Це можна було зробити і в 2014 році, але тоді почався Майдан, війна, і нам було не до того.

karabin-2

Не зважаючи на 8 років поза межами України, Ви залишаєтесь українцем?

А ким мені ще бути? Все ж таки є коріння, є могили, є живі родичі.

Перебуваючи довший час на іншому континенті, я почув, що відбувається в Україні. Я сказав своїм на роботі, що я їду… за день перед вильотом. В аеропорт приїхали мої друзі і співробітники. Кажуть, коли побачили по телевізору, що в Україні почалася війна, то заздалегідь знали, що я не зможу бути стороннім спостерігачем. Вони подарували мені в аеропорту новий бронежилет full pass і каску. Це був сильний вчинок з їх боку. Я прилетів в Україну і поїхав на Донбас. Але, чесно, я не хочу говорити про війну…

Найскладніша підкорена Вами вершина?

Це гора Музтаг-Ата (7546 м) в Китаї. Це сталося в 2010 році. Я потрапив туди по роботі. Моїм друзям потрібен був «хардворкер», забійник, грубо кажучи першопроходець групи. Вони взяли мене як виконавця найтяжчої роботи – я йшов першим, чіпляв всі страховки. Звичайно, я не міг відмовитись від цієї пропозиції.

А як стосовно Евересту?

Еверест – це комерційна гора. Над твоїм сходженням на Еверест працює дуже багато людей, які все за тебе роблять. Велика кількість бажаючих перетворили цю гору на комерцію. Я не зневажаю людей, які піднімаються на Еверест, вони дуже великі молодці, які приклали чимало зусиль. Але їх гроші зробили за них те, що на інших вершинах вони б мали зробити самі. Я знаю, що загальна вартість підкорення Евересту обходиться десь у 80 тисяч доларів. Тому цей весь антураж мені не цікавий.

karabin-montblan

А що цікаво? Яка Ваша гора-мрія?

К2 в Пакистані – друга після Евересту гора в світі. Її народна назва Чоґорі. Еверест має висоту 8848 м, а ця гора – 8611 м. К2 вважається однією з найскладніших вершин на світі, і там нема такої комерції, як на Евересті. В технічному плані вона набагато складніша за Еверест. Не можна висоту співвідносити зі складністю. Але це все згодом. На її підкорення мені потрібно мінімум 10 тисяч доларів і десь 2 місяці часу. Поза тим мені ще треба квитки, permit (дозвіл на сходження), тощо.

Які у вас найближчі плани на підкорення нових вершин?

Я думаю, що наступного року піду на найвищу вершину Афганістану. Окрім того, я з іншими альпіністами хочу зробити там новий прохід, прокласти маршрут, на якому ще ніхто ніколи не був.

Але зараз мені важко сказати, коли я зможу туди потрапити, бо в мене вже є багато контрактів по роботі. З 25 грудня у мене починається тур в Танзанію на 3 тижні. Потім повернення в Україну. 15 січня я вилітаю у В’єтнам на 2-тижневий тур. Потім місяць в Індії. Потім повертаюсь в Україну і своєю машиною їду в Грузію на 1,5 місяці…

Фото: www.facebook.com/ihor.karabin

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.