ОСТАННІ НОВИНИ

«Prostoboso»: пройти Україну босоніж та без копійки у кишенях – реально?

Родак Катерина

|

Як їх тільки не називають: бджолярі, пасічники, хобіти, контрл С контрл V, в’єтнамці…Двоє друзів, що познайомились на Майдані під Час Революції Гідності, вирішили пройти Україну від Ужгорода до Харкова пішки без взуття та грошей. Сьогодні, на 24 день своєї сміливої подорожі, вони опинилися у Львові, де розповіли про те, як їх проект «Prostoboso» з’явився і чому вони подорожують Батьківщиною саме у такому форматі.

ghjcnj ,jcj

Товариші  – Іван Онисько (Тернопільска обл.)  і Юрій Регліс (Житомирська обл.) познайомились на Майдані у Києві, коли разом працювали у ГО «Пошта Майдану», де Юрій був керівником. Обидва хлопці люблять подорожувати, обидва мають нескінчений запас ідей та жагу до нових відкриттів. Окрім того, Іван та Юрко люблять Україну і своїм прикладом вирішили її популяризувати. Для цього друзі обрали нещодавно створений «Вишиваний шлях» України, по якому ще ніхто не встиг пройти.

«Ми хотіли пройти по Вишиваному шляху – це туристичний маршрут, який зовсім недавно з’явився в Україні. Тобто була цікавість побачити, що це за маршрут, водночас вирішили його популяризувати. Також ми хотіли випробувати власні можливості – спробувати, чи зможемо ми босі, без речей, без грошей пройти цей маршрут», – розповідає І Онисько.

Одяг для хлопців – лляні вишиті сорочки та штани – пошила мама Юрка. Цей одяг – це все, що мають чоловіки на 4 місяці подорожі. Хоча на штанцях та на вишиванках уже починають з’являтися діри, юнаки не втрачають наснаги і гумору.

1

«У нас  є торби – це все що є на 4 місяці подорожі.  Ми маємо екшн-камеру, телефони, зарядки до телефонів, носимо пляшку води, дощовики. Останнім часом у нас починають з’являтись сувеніри.  У нас є блокнот, де наші друзі написали нам слова, які надихають. І якщо у якийсь момент подорожі нам захочеться зійти з дистанції, то ми відкриємо їх і прочитаємо. І зараз, на 24 день подорожі, ми їх не відкривали і не знаємо, що там написано. А щодо одягу, то вже сьогодні стало зрозуміло, що його  треба латати», – каже Ю. Регліс.

Оригінальна подорож Івана та Юрка розпочалась 8 липня, а завершити планують її до листопада. Жартують, що встигнуть злапати перший сніг.

«Середня наша швидкість – 16 км за день. Рекорд ми поставили, коли ми йшли до Львова – ми зробили подвійну норму – 32 км. Ми пройшли 357 км, це орієнтовно 15% від усього маршруту. З ногами були проколи,  камінці залізали, дротики, мозолі натирались. Скло поки що нас не тривожило», – зазначає Юрко Регліс.

Щодо житла та грошей – то наразі з цим у хлопців проблем немає. Кажуть, що завдяки тому, що за їхньою подорожжю слідкує уся Україна, їх іноді впізнають та допомагають. А якщо і не впізнають, то все одно завжди знаходяться люди, які і нагодують, і чимось допоможуть.

«Чому без грошей? Бо це цікаво – це виклик для себе. Нам подобається руйнувати стереотипи.  Зустрічали ми багато людей. Як правило ночуємо ми так: ми йдемо, коли  втомлюємося, настає вечір, ми підходимо до людей і починаємо запитувати. Зазвичай отримуємо декілька відмов, але врешті-решт знаходимо людину, яка нас вписує. Часто буває, що трапляються люди, які допомагають знайти нам ночівлю в подальших місцях», – ділиться Іван.

«Люди про нас дізнаються і впізнають, запрошують до себе. Зупиняються водії – дають якісь персики, щось іще…», – доповнює товариша Юрко.

2

За словами Юрка Регліса, часто люди підкидають їм якісь гроші, особливо щедро, кажуть, їх задарували у Львові…

«Ми подорожуємо без грошей. Але люди часто нам дають якісь гроші. У Львові нам надавали дуже багато грошей. Ми досі не розуміємо, чому львів’яни виражають симпатію саме грошима. Можливо, тут дуже багаті люди живуть…», – сміється він.

«Можливо, люди щедрі і щирі…Нам дають зазвичай від 10 до 200 грн. У Львові  нам дали десь приблизно 600 грн», – додає Іван.

У спеку хлопцям все частіше задають питання, чи їм не печуть ноги крокувати розпеченою бруківкою, нагрітим сонцем асфальтом. Та ноги Івана і Юрка вже звикли, а самі хлопці завжди бачать, де їх може спіткати небезпека.

«Ми тепер дивимось на асфальт і бачимо, що від нього можна очікувати. Зараз ми є фахівцями з того і знаємо, який асфальт більше нагрівається, який менше, де комфортніше йти, де пристає смола тощо», – каже Юрко.

Після завершення своєї подорожі юнаки планують…поспати, а потім розповісти людям про свої захопливі пригоди.

«Те, що ми робимо зараз, набуло великого резонансу. І було би дуже гарно після закінчення подорожі проїхатися містами “Вишиваного шляху” з презентацією документального фільму та нашої історії, щоб більше людей дізналося про «Вишиваний шлях», – кажуть хлопці.

Цікаво, що під час трепелу до Івана з Юрком приєднуються й інші любителі подібних викликів.

«Надовго ніхто не приєднувався. Сьогодні приїде мій друг з Тернополя і нам місці вже вирішить, чи буде з нами довше йти чи трошки», – зазначає І. Онисько.

Детальніше про проект «Вишиваний шлях України» можна дізнатися тут.

Фото: соцмережі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *