Честь нації або як журналіст Львівського порталу став курсантом

Майже кожен львів’янин проходив повз паркан Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, бачив бойові машини, вертоліт, футбольне поле. Та чи задумувався хтось над тим, що відбувається за стінами Академії? Як курсанти живуть, про що думають, як втомлюються від виснажливих тренувань. Аби зрозуміти, яким насправді є життя курсанта, кореспондент Львівського порталу одягнув військову форму та на один день став курсантом Академії.

«Рота підйом!», – лунає о шостій годині ранку. Чесно кажучи, перше бажання, яке виникає, – проігнорувати такий «будильник» та поспати ще хоча б годинку. Проте у хлопців з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові напрацьований рефлекс, тому вже за декілька хвилин вони готові йти на ранкову зарядку.

Фізичні вправи одразу після пробудження – річ доволі незвична. Ти зовсім інакше відчуваєш свої рухи, м’язи ще не готові до роботи.

Вправи на турніку та брусах – звичайна річ, якщо не враховувати, що між підходами немає ніякого перепочинку. Після цього – інтенсивна 10-ти хвилинна пробіжка. І хоч в повсякденному житті ти можеш спокійно пробігти декілька кілометрів, після декількох сотень метрів ранкової пробіжки навколо території Академії відчуваєш, що дихання в тебе не вистачає.

 

Після зарядки виникає доволі відчутний приплив енергії, проте велике бажання лягти назад у ліжко нікуди не поділося. На моє здивування, перед корпусом Академії багато хлопців почали бігти наввипередки. Я подумав, що вправи продовжуються, проте причина виявилася набагато простіша – душ.

На приготування до сніданку є 20 хвилин, і за цей час усі мають встигнути прийняти душ, поголитися та привести себе у порядок. Звісно, завдання виглядає не найскладнішим, проте не слід забувати, що у казармі – 100 майбутніх вояків.

Втім, потрібно не лише встигнути в душ та одягнутися, а й застелити постіль. Зробити це так, як роблять курсанти, в мене не вийшло, але воно й не дивно. Сумніваюсь, що хтось у себе вдома застеляє ліжко настільки охайно.

 

Після інтенсивної зарядки сніданок сприймається як справжнє задоволення: пшенична каша з м’ясом, канапки та чай мають особливий смак. Звісно, було б несправедливо відзначити, що особливу атмосферу створюють курсанти Академії, чиї обличчя завжди усміхнені, і які завжди готові прийти на допомогу товаришу. Під час сніданку знайомишся з хлопцями і розумієш, що перед тобою вже справжні чоловіки, патріоти – оборонці нашої держави.

За сніданком познайомився з молодшим сержантом Олександром Шериховим. Родом він з Луганська і вже встиг побувати у зоні АТО. Він розповів, що стати військовим не планував, проте цьому посприяла російська агресія в Криму та на Донбасі.

«Після вторгнення російських найманців та сепаратистів я пішов служити у Збройні Сили України. Як і всі українці, я вважаю, що Крим, Луганськ, Донецьк – це Україна, і ми повинні повернути контроль над цими територіями. Саме для цього я навчаюсь в Академії»,  – з гордістю та впевненістю сказав він.

Після сніданку – десять вільних хвилин, які більшість курсантів використовують для того, аби невимушено поспілкуватися. Саме тут є час для жартів, адже коли розпочнуться заняття, вже буде не до сміху.

Перед парами шикуємося на ранкову перевірку. Старший сержант Максим Маслюк перевіряє все – від того, чи охайно ти вдягнений, до наявності усіх потрібних олівців у твоїй сумці. Завдання відповідальне, адже якщо недолік виявить старший офіцер, відповідати доведеться йому. Та Максим запевняє, що відповідальність – це не вантаж, а стимул.

«Відповідальність за підлеглих мене стимулює, дозволяє зрозуміти, що мене очікує, коли я стану офіцером. Я розумію, що підлеглим треба не пояснювати, а показувати приклад, тому я не можу собі дозволити «схалявити». Авторитет командира відіграє важливу роль, і потрібно робити все, аби не втратити його», – переконаний старший сержант.

Після усунення всіх недоліків, на які вказав командир групи, ми вирушаємо на заняття.

Перша пара – англійська мова. Якщо відверто, то не очікував, що курсанти настільки добре володіють іноземною мовою. Втім, це не перше і не останнє здивування протягом дня, проведеного з курсантами в Академії.

Потім – стрільба, про яку слід розповісти детальніше. Завдяки новітнім технологіям, які використовують в Академії,  курсантам не обов’язково отримувати патрони та їхати на полігон, аби відпрацьовувати влучність стрільби. Для навчання використовують лазерні гвинтівки. Лазер передає сигнал безпосередньо на мішень, і згодом на моніторі ми можемо побачити не лише результат стрільби, а й процес прицілювання. Виявляється, якщо відхилити автомат бодай на міліметр, то куля полетить за декілька метрів від мішені. Оскільки у бою цінний кожен набій, курсанти проводять в тирі не одну годину.

Тримати у руках автомат, не знаючи теорії – марна справа. Новачок не потрапить у ціль навіть з 10 метрів, адже не зможе правильно прицілитись. Лише з третього разу, після належного виконання усіх настанов, мені вдалося влучити у ціль. Якщо хтось гадає, що можна йти воювати, лише отримавши автомат, глибоко помиляється.

Після стрільби коротка перерва – і знову пара. Цього разу на занятті мене очікував сюрприз.

«Де знаходиться фільтр очищення масла?», – питає майор Кохан, проте його погляд затримується на мені. Ми сидимо в БТРі та вивчаємо змащувальну систему двигуна. Оскільки моя форма нічим не відрізнялася від курсантської, товариш майор сприйняв мене за курсанта. Хлопців це неабияк розвеселило. Курсанти пояснили йому, що я журналіст, проте від вивчення двигуна БТРу це нікого не звільнило.

Майор Кохан побував у зоні АТО і як ніхто інший знає, які знання повинен отримати курсант. На цій парі схема – лише допоміжний засіб, а джерело знань – безпосередньо машина. Ми прощупували кожну деталь всередині БТРу. Переконаний, що якщо у польових умовах чи під час військових дій з бойовою машиною щось трапиться, то курсанти не розгубляться та зможуть швидко усунути неполадки.

 

Слід додати, що для керування БТР, БМП або іншою бойовою машиною не потрібно покидати стін Академії. Для цього існують спеціальні тренажери, які повністю відтворюють рух машини, особливості доріг та інші фактори.

Після пар на курсантів очікує обід. В їдальні подають суп, печену картоплю з м’ясом та салати. Та попри смачну їжу курсанти знають, що перед фізичною підготовкою насилу наїдатися не слід…

По обіді випало трішки вільного часу. Вже до фізичної підготовки відчувалася втома, бажання лягти в ліжко та подрімати бодай годинку. Проте самі курсанти створювали таку енергетичну атмосферу, що я був готовий до нових випробувань. Ця атмосфера настільки «заразна», що дехто заради неї обрав життя військового. Наприклад, у цьому переконаний молодший сержант Олег Марченко, чия домівка аж у Кіровограді.

«Родом я з Кіровограда. Стати військовим я вирішив вже в армії. Ти бачиш, яка тут панує атмосфера. Я так до цього звик, що після строкової служби вирішив підписати контракт. Навчання в Академії дає дуже важливі навички, без яких у бою довго не протримаєшся. Раніше не усвідомлював, що це таке – захищати Батьківщину, проте зараз розумію усю відповідальність, яка покладена на військових. Як і всі хочу досягти найвищих вершин у армії, проте не люблю загадувати наперед. Наразі я роблю все, аби завершити навчання в Академії та отримати звання молодшого лейтенанта. Ну а далі життя покаже», – розповів Олег.

Після коротенької розмови ми вирушили на фізичну підготовку. Хлопці попередили, що саме фізпідготовка – найважче випробування. Як виявилося, вони мали рацію.

Якщо спостерігати за фізичною підготовкою збоку, то виглядає все доволі просто: перестрибуєш яму, долаєш «лабіринт», стрибаєш на стіну, перебігаєш по «зруйнованому мосту», і ось вже фінішна пряма. Проте виконати це все набагато важче. Слід врахувати те, що біжиш ти не у спортивному костюмі та кросівках, а у військовому строї та берцах. Також потрібно розуміти, що таких дистанцій потрібно пробігти декілька десятків, а половину заняття взагалі потрібно бігати із речмішком та автоматом, що значно ускладнює завдання.

Відверто кажучи, після фізичної підготовки є лише одне бажання – впасти на ліжко і заснути. Проте день курсанта ще не завершився. Решту вільного часу курсанти проводять у бібліотеці, тренажерному залі, на спортивних секціях. Складається враження, що усі вони мають нескінченний запас енергії та незламну силу волі.

Втім, після звичайного дня в Академії втомленим виглядав лише я. Напружений, виснажливий графік для курсантів є повсякденністю. Щоденний вишкіл зробив із 20-річних хлопців справжніх чоловіків, які впевнені у своїх силах, знають військову справу, не бояться труднощів та ніколи не покинуть товариша у біді.

Я побачив, що у стінах Академії гартується не лише воїн, а дружній колектив, який об’єднаний однією метою – захистом нашої держави! Переконаний, що коли ці ще юні патріоти приступлять до безпосереднього виконання своїх обов’язків перед Україною, ми усі зможемо спати спокійно. Адже охороняти нашу незалежність та територіальну цілісність будуть мужі, для яких Україна – понад усе!

Фото: Назар Пархомик