Ігор Зінкевич: «Важливі дороги, що сполучали центр міста із залізничним вокзалом та аеропортом, у львів’ян відібрали»

Депутат Львівської міської ради, координатор “Варти-1” Ігор Зінкевич про тяганину із відкриттям дороги для приватного транспорту на Шептицького:

«Комісія Львівської міської ради вчергове відмовила у відкритті руху приватного транспорту дорогою, що сполучає вулиці Листопадового чину і Святого Юра.
Історія першої електронної петиції в місті стала лакмусовим папером для виконавчої влади Львова. І… Святоюрської гори?

Коротко. На Святоюрській горі вирішили поставити пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому посеред важливої дорожньої розв’язки. Не просто поставити, а відібрати у міста добрячий кавалок магістральних доріг районного значення. Бо пам’ятнику пасує велика площа. Хоча, очільники церкви могли поступитись частиною закритих для загалу величезних Митрополичих садів, що в акурат виходять на відібраний у містян простір. Сади занедбані церквою і займають чималу площу. Якби пам’ятник поставили там, із виходом на площу Святого Юра, конфлікту б не було.

Львів подерло в жорстких дискусіях. Проте, церква робить вибори. Мер, Андрій Садовий, ризикнув піти проти громади, але не ризикнув піти проти волі церкви. Це поки що єдине пояснення його упертості.

Важливі дороги, що сполучали центр міста із залізничним вокзалом та аеропортом у львів’ян відібрали. Цинічно.

Неподалік площі – сквер. На сквер теж поклали око. Намагались за його рахунок прокласти дорогу. Сквер львів’яни не здали. Був суд. Заключили мирову. «Скверисти» поступились частиною дерев і окрайцем скверу, аби хоч якась дорога все ж була: замість чотириполосної, хоч би двополосна. Її збудували, проте й досі вона рахується будівельним майданчиком. Офіційного статусу її не надали. Але, громадський транспорт пустили і знаки заборони руху для приватного транспорту поставили. Хоч, по суті, законного права не мали ані на те, ані на інше.

Мертва площа постала обабіч Святоюрського собору. Корки на навколишніх вулицях виросли неймовірно. Реалії голосно гатили в двері: дорогу повз сквер, нехай і двополосну, треба відкривати й для приватного транспорту однозначно. Мешканці мікрорайону, де стався цей альянс поміж владою і церквою, почали писати листи і звертатись до депутатів, бо ані виїхати з хати, ані дочекатись швидкої, що кружляла колами, по забитих об’їзних… Фахівці зробили заміри, довели, що це технічно можливо. Ширина дороги дозволяє відновити звичний для львів’ян шлях. Причому важливий. Магістральний.

Влада уперлась, і уперлись… «скверисти». Вони вирішили, що рух приватних машин …шкодитиме екології, деревам скверу. Ніби до того часу, сквер стояв не поряд із серйозною транспортною розв’язкою, а в казковому заповіднику, ніби люди і дерева на узбіччях доріг, що прийняли на себе подвійне навантаження на вулицях Степана Бандери і Городоцькій, є людьми другого ґатунку, і про екологію середовища в якому вони опинились, думати не варто.

Соціальні мережі вибухнули протестами. На сторінці ГО «Варта-1» провели опитування. Містяни однозначно проголосували за відкриття дороги приватному транспорту.
Влада відреагувала дивно: в якості експерименту дозволила рух громадського транспорту, що ж до приватників – влаштувала двобій поміж «скверистами» і львів’янами, які «за» відкриття дороги. Львів’яни обурились, адже багато хто щиро відстоював сквер, а позицію його захисників щодо дороги вважали, м’яко кажучи, не аргументованою.

Тож першою електронною петицією в історії міста Львова стала вимога відкрити рух приватного транспорту через спірний проміжок дороги. Петиція за неповних дві доби (і аж ніяк не через місяць!)набрала потрібну тисячу прихильників. «Скверисти» зареєстрували свою – проти руху приватного транспорту спірною дорогою. Вона за місяць заледве набрала понад 300 голосів.
Здавалось би, позиція громади є зрозумілою.

Влада знову втягнула львівську спільноту в обговорення, що тривають уже другий місяць. Зіштовхнула лобами громадські організації, представницька вага яких навіть не обговорюється: десяток людей, що представляють «скверистів», проти сотень «вартівців», що підтримані понад тисячою голосувальників і зверненнями до депутатського корпусу від мешканців мікрорайону поблизу закритої дороги. Політика заговорити, пересварити, затягнути із вирішенням проблеми, не нова. На черговому засіданні комісії 1 квітня 2016 року, що мала вирішити питання у відкритті руху для приватного транспорту знову відмовили. Електронною петицією, волею львів’ян просто підтерлися.

Чому така глуха зробилась влада до виборця? Чи не тому, що отці-чиновники від церкви на Святоюрській горі вирішили, що їх воля – Божа воля? Що скориставшись переляком Андрія Садового, міського голови Львова, втратити їх підтримку на наступних виборах, вони вирішили, що прикрились ним, як щитом від істинного розуміння мешканцями Львова справжніх диригентів у цьому конфлікті?

Можливо, за зневагою львівської громади, пов’язаною із площею Святого Юра стоїть гординя Святоюрських отців? Гріховна гординя, що не робить честі церкві? Можливо, отці забувають, що вони просто люди, які служать у Божому храмі? І Бог каратиме їх так само, як і всіх решта? Без індульгенцій на сан. Можливо немає розуміння, що в цій ситуації іміджеві втрати несе не лише Андрій Садовий, іміджеві втрати несуть і церковні чиновники Святоюрської гори?

Конфлікт спровоковано і він розвиватиметься радикально. Це очевидно.

Андрей Шептицький не заслуговує на таку ціну за пошанівок. Він був людиною іншого ґатунку – служив Богові і людям. За Божими законами. Хоча б у пам’ять його – сторонам конфлікту варто поступитись волі громади.