Український письменник Сергій Жадан про радянські свята та їх роль в сучасній Україні:
«Іноді заглядаєш в календар і замислюєшся: скільки всього можна запхнути в життя одного покоління. Якихось 25 років тому-23 лютого і 8 березня були державними (навіть не державними, а ритуальними) святами з повним набором спеціального етикету — листівки для дівчаток, прояви уваги від хлопчиків.
У дитинстві такі речі сприймаються нормально. А ось зараз, через чверть століття потому (та яка чверть, тридцять років вже), все це здається настільки нещасним і безпорадним, як і вся совкова ідеологічна машина з її наскрізною цензурою та нескінченними білими плямами.
Хоча чому обов’язково в дитинстві? Всього років п’ять тому обов’язково знаходилися щорічні диваки, які телефонували і бадьорим голосом вітали з чоловічим днем. Або навпаки: кілька примхливих голосів, які нагадували, що непогано б привітати їх з міжнародним днем жінок. А твоє нерозуміння списували виключно на політичні погляди. Але причому тут погляди? Я і Хеллоуїн не відзначаю, якщо вже відверто. До речі, тепер взагалі ніхто не телефонує, не нагадує. Може, змінюється країна. А може, коло спілкування.
Знаю-знаю, зараз обов’язково хто‑небудь скаже: що ж у цьому поганого, це наша історія, наше минуле. Так фальшиве це минуле, відповім я, фальшиве. А що породжувала совкова фальш? Цинізм, пристосуванство, дулі в кишені, адресовані радянській владі.
На відстані, звичайно, все виглядає привабливіше. Тридцять років тому ми дійсно виглядали краще. Але насправді той, хто вважає за необхідне поставити галочку і раз на рік привітати кохану людину букетом з теплиці, сьогодні безболісно готовий відзначати день якогось святого Валентина, не маючи ні найменшого уявлення про моральний кодекс будівника комунізму.
Примітно, що радянські свята навіть не довелося викорінювати, як пам’ятники Іллічу. Відходять самі собою. Звичайно, хтось продовжує святкувати, можливо, навіть цілими трудовими колективами. Може бути, не сперечаюся. Але так чи інакше — наш північний сусід переймає всю радянську спадщину. З росіянами теж щось відбувається, вони теж змінюються. Просто в наших суворих буднях з’являється Хеллоуїн, а в їхніх — ще й день народження Сталіна. Формується не тільки майбутнє. Вкотре переформатовується і минуле, в ньому змінюються акценти, змінюються оцінки.
От кажуть, що історія нічому не вчить. Вчить, звичайно, вчить. Правда, якщо ти не прогулюєш заняття. Вчить хоча б тому, що пам’ять — складна і непередбачувана. І добре б, покладаючись на неї, все одно перевіряти факти. З пам’яттю завжди так добре, коли ти нічого не забуваєш, але далеко не все з того, що ти запам’ятав, варто святкувати».
Фото: www.chytomo.com
