ОСТАННІ НОВИНИ

Кому належить історичний центр Львова?

Андрій КОТЕНСЬКИЙ, Львівський портал

|

124Список посадовців, які відповідають за будівництво, чи спотворення Львова, не такий великий, як іноді гадають. Одні кивають на бездіяльність в Кабміні та вимагають надати важелі повноваження місцевій владі, інші ж навпаки – вбачають винних у спотворенні «обличчя» міста передусім у кабінетах мерії. Правда загубилась посеред крайнощів, і доки політики чубляться, національні пам’ятки архітектури потихенько занепадають, або ж перетворюються на новітніх монстрів.

На думку начальниці управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілії Онищенко-Швець, місцеве самоврядування – той інструмент, який може дати Львову поштовх у розвитку.

114 Лілія Онищенко-Швець«Ми не можемо законсервувати Львів, щоб не працював і не розвивався бізнес, тому важливо знайти баланс та рівновагу. Щодо ситуації з пам’ятко-охоронними структурами, ми мали велику надію, що після кожної революції, яка у нас відбувалася, зміниться й відповідна вертикаль влади, але нажаль цього не стається. Київ не спішить віддавати якісь повноваження чи міняти законодавство. А чинні закони прописані так, що місто не має права втручатися в будь-які об’єкти, які стосуються пам’яток національного значення. Тож зупинити самовільні роботи чи банально прийти на об’єкт будівництва не можна. Адже згідно законодавства лише центральний орган влади може видати такий припис, тобто Київ. Столиця далеко й доки на наших руках з’явиться «підпис» – це вже може бути пізно. Потрібно змінити цю ситуацію, адже містом повинні керувати городяни, які в ньому живуть», – вважає чиновниця.

Зберегти чи знищити здатні люди, які живуть у будинках-пам’ятках. Попри те, що у місті ведеться просвітницька робота серед мешканців, аби ті знали й цінували, що мають, подібні роз’яснювальні роботи мають вестись і з підприємцями, які ведуть у таких будівлях свій бізнес.

«Без змін законодавства та можливості створення муніципально-будівельної поліції, впливати на самовільних забудовників досить складно. Сьогодні міліція не має права втручатись у будівництво, бо не має таких повноважень. Інспекція архбудконтролю за вказівкою Уряду також нині не здійснює перевірок. Лише після кримінального провадження може відбутися якийсь процес втручання, але це занадто довго. Через складну бюрократичну машину дозвільної документації місто навіть не здатне освоїти кошти, які планують залучити на реєстраційно-відновлювальні роботи. Через усілякі перевірки, доки зробиш проектну документацію, експертизу та дозвіл минає час, коли можна виконувати ці реставраційні роботи», – переконана Лілія Онищенко-Швець.

Заперечує їй віце-президент Українського комітету ICOMOS, голова ради ЛОО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» Андрій Салюк. Він виступив категорично проти передачі всіх функцій з управління архітектурно-культурної спадщини України органам місцевої влади.

120 Андрій Салюк«Категорично-хибний шлях віддавати всі функції з управління архітектурно-культурної спадщини України органам місцевої влади. Саме держава несе відповідальність за збереження культурної спадщини і це засвідчує міжнародний досвід. Охороною культурної спадщини займаються державні органи, а не муніципальні. Місцеві органи влади повинні займатися додатковою, допоміжною й організаційною роботою. Вони повинні відстежувати ситуацію на місцях і належним чином співпрацювати з Державними органами влади, які приймають правильні рішення. Те, що наші державні ограни заскарузлі та приймають не ті рішення – інше питання. Не потрібно видумувати власний велосипед, коли увесь світ на ньому вже давним-давно їздить», – переконаний захисник пам’яток історії.

На його думку, дискутувати з того приводу, кому належить історичний центр Львова Київській чи міській владі – недоцільно, адже Львів належить передовсім львів’янам. І якщо ми стоятимемо на тому, що Львів належить львів’янам то всі інші речі стануть на свої місця.

«Ми маємо звернути свою увагу на систему управління в історичних містах. Якщо система управління буде заповнена нормальними чиновниками, а не злодіями і хабарниками, вона буде успішно працювати. Вивчаючи європейський досвід управління пам’ятками та територіями, не потрібно далеко їхати. У Польщі пам’ятками найвищого рівня, зокрема ЮНЕСКО, займається центральна влада. Відтак і в Україні пам’ятки національного значення повинні мати право на дотації з бюджету, адже держава несе юридичну відповідальність за збереження будинків культурної спадщини національного значення… А відповідальність за пам’ятки архітектури місцевого значення в Україні покладено не на місцеву владу, а на представників державних органів влади у регіонах – облдержадміністрації», – роз’яснив він.

Водночас Андрій Салюк висловив обурення стосовно того, що досі працює схема, коли недобросовісні забудовники із валізами грошей добиваються у Києві необхідних для них рішень, а відтак будують та нищать у Львові що завгодно.

«Величезна проблема в системі управління її голова – хто очолював чи очолює міністерство. Ми знаємо про цю жахливу ситуацію, коли люди намагаються зробити щось добре, але для цього необхідно їхати у Київ та узгоджувати. І так само із валізами грошей лізуть до Києва недобросовісні забудовники. І цей суб’єктивний фактор настільки потужний, що ці забудовники роблять, що завгодно. Один із юристів знаної у Львові фірми-забудовника, які понищили дуже багато історичних пам’яток у нашому місті, сказав: «Ми маємо законне право узаконити це незаконне будівництво». І на жаль ця теза у Львові досі працює», – наголосив він.

Знаний захисник історичної спадщини наполегливо не рекомендує перекладати повноваження чиновників із збереження історичних пам’яток з одних рук в інші, адже й ті, хто сидять у Києві та ті, які працюють на місцях, особливо не різняться.

«Якщо хтось думає, що варто передати повноваження органам місцевої влади, то ми маємо приклад, коли готель «Швейцарський» за лобіювання місцевої влади просив добудувати їм півтори поверхи. Це був триповерховий будинок кінця 19 століття, а над ним виросло аж п’ять поверхів. Усе з дозволу міської влади і ніхто цього не забороняв. А з дозволу київської влади в проході між вулицею Староєврейською та площею Ринок збудували новий будинок. І одні й інші мають «рильце у пушку». Нам необхідно добре продумати систему та органи управління влади. Але, як відомо, кадри вирішують усе. Львів належить львів’янам і, якщо ми серйозно ставитимемо питання, аби місто належним чином зберігалося, то процес відбуватиметься дещо інакше. Форми протестів ми знаємо. Лише від нашої активної позиції залежатиме, чи щось нам вдасться зробити чи ні», – наголосив він.

Натомість лауреат державної премії в галузі архітектури, член спілки журналістів України, архітектор Юрій Волощак переконаний, що всю вагу відповідальності за стан збереження архітектурної історичної несе виключно місцева влада. Відтак винних у спотворенні «обличчя» міста передусім варто шукати у кабінетах мерії.

121 Юрій Волощак«Львів – перлина Прикарпаття, а значна його частина належить всьому людству. На жаль, структура власності і приналежності різних об’єктів Львова є далеко не прозорою. Частково об’єкти належать місцевій владі, ними розпоряджається управління у справах архітектури і збереження історичної спадщини ЛМР. Частково об’єкти належать обласній владі, але таких мало. Ще ряд об’єктів належить центральній владі, а також існують відомчі (військові – авт.) об’єкти і їхній стан у Львові найплачевніший.

Біля Личаківського кладовища – одного із найгарніших кладовищ Європи, з’явилась будівля на 11 поверхів. Її зведено на фундаментах військового триповерхового будинку, який межує із Личаковом. І таких прикладів у Львові незліченно. Кому належить який будинок є відомо. Інша справа чи всім це відомо», – зауважив Юрій Волощак.

Окрім того, експерт переконаний, що існують проблеми із парковими зонами. Адже досі більшість із них не мають затверджених меж, а відтак у Львові час від часу виникає скандал із черговим будівництвом у тому чи іншому парку.

Ю.Волощак також додав, що місцеві архітектори, на жаль, також причетні до зміни обличчя міста не в кращу сторону.

«Регулюванням забудови у Львові має займатися архітектор міста. Але єдиним великим архітектором Львова був лише Ярослав Новаківський, а порядним Олег Чамара. Прізвища інших називати не хочу. Адже за управління кожного із них, місто втрачало своє обличчя у змінах з надбудовами чи перебудовами. Сьогодні усе регулювання історичної та архітектурної  спадщини належать управлінню при міськраді – Львову. А у Львові є такі особи, як Андрій Павлів, котрий дозволяє собі надбудови у центральній частині. Можна ще шукати, хто в цьому винен, стоять підписи високих чиновників і головного архітектора (на сьогодні Юліан Чаплинський – ред), і виконувача його обов’язків і управління справами архітектури. Усі вони винні в тому, що у Львові негативу в будівництві більше за позитивні моменти», – наголосив він.

Окрім чиновників, від захисників історичної спадщини отримали на горіхи й очільники міста, як сьогоднішній, так і його попередник. Один із них хотів відбудувати княжий замок на горі Високий Замок. Інший влаштував розважальний комплекс на місці концтабору часів Другої світової війни.

 

Матеріал підготовлено за підсумками відеомосту між Львовом та Одесою на тему: «Кому належать історичні центри Львова та Одеси – місцевій владі чи центральній?»

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.