ОСТАННІ НОВИНИ

Політика України веде до знищення національної мови українців

|

Як жити із законом Колесніченка-Ківалова, важко сказати навіть лояльним до їхньої діяльності експертам. Не так давно народний депутат від Партії Регіонів і палкий «антифашист» Вадим Колесніченко повідомив у своєму блозі на «УП» про появу науково-практичного коментаря до Закону України «Про основи державної мовної політики». Документ видано накладом у 15 тисяч примірників і підготовлено з метою надання правової допомоги громадянам України в процесі реалізації і захисту своїх прав, передбачених, власне, самим законом.

Про спільне дітище Колесніченка та заслуженого юриста України Сергія Ківалова, зі скандалом прийняте влітку минулого року, написано чимало. Як і про якість документа, який сам же Колесніченко заходився доповнювати і виправляти, варто було закону набути чинності. Тому «Коментарі» не могли проігнорувати пропонований «розбір польотів».

Знайомство ж із 160-сторінковим документом дало можливість виділити цілу низку неточностей і правових колізій, з якими не змогли впоратися навіть лояльні до Колесніченка експерти. Хоча це не завадило їм заявити, що «закон націлений на встановлення якомога більш чітких і конкретних правил… умов і механізмів застосування, а також обов’язків органів влади щодо забезпечення реалізації передбачених прав».

Про дефініції термінів

Одним із перших же цікавих моментів стало визначення термінів, що використовуються в законі: державна мова, регіональна мова, мова меншини і так далі. Справа в тому, що автори не стали обтяжувати себе пошуком визначення для «носіїв мови», хоча й оперують цими словосполученнями.

Замість цього про чисельність мовної групи вони пропонують судити за кількістю осіб, які визнали дану мову рідною – або першою мовою, яку людина опанувала в ранньому дитинстві, і незалежно від того, що вона сама думає з цього приводу. «Термін «рідна мова» служить об’єктивним мірилом, адже кількість людей, які вважають ту чи іншу мову рідною, встановлюється переписом населення. Це визначення слід вважати новацією у сфері вітчизняного регулювання мовних відносин», – впевнені автори Коментаря.

А тим часом російськомовні українці, які виросли в українських селах, непомітно стають україномовними «за законом», і навпаки. Хочуть вони того чи ні.

Державна чи офіційна?

У законі регулярно згадуються офіційні мови. Згідно з тлумаченням ст. 10 Конституції України Конституційним Судом, державна мова є і офіційною.

«Але те, що в Україні одна державна мова, не означає, що тільки і виключно українська мова може застосовуватися як офіційна як засіб спілкування у публічних сферах життя, – пояснюють експерти. Втім, визначення офіційної мови, як і сфери її застосування і відмінності від державної, закон Колесчніенка-Ківалова не дає.

Поява мов народу

Коли в 2003 році Україна ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, до них було віднесено 13 мов: російська, білоруська, болгарська, гагаузька, єврейська, кримськотатарська, молдавська, німецька, грецька, польська, румунська, словацька та угорська. Закон Колесніченка-Ківалова змінив грецьку мову на новогрецьку, єврейську – на ідиш, а до наявної «чортової дюжини» додав ще п’ять мов – вірменську, ромську, караїмську, кримчацьку і русинську. Остання завжди вважалася діалектом української, але з легкої подачі головного «антифашиста» країни раптом стала мовою, і закон є офіційним визнанням цього факту.

Як села керують областями

Повідомлення про те, що в якійсь області та чи інша мова стала регіональною, не дає розуміння того, як саме це відбувається. У поясненні до закону Ківалова-Колесніченка наводиться конкретний приклад, що прояснює ситуацію – по Закарпаттю. Згідно із Всеукраїнським переписом 2001 року (саме його дані наразі є вирішальними) в Закарпатській області українська мова була рідною для 80,47% населення. Ще 12,65% жителів області свої перші слова говорили угорською. При цьому головні анклави носіїв мови (більше ніж 10% від загальної кількості населення) розташовані лише у 4 районах області з 13-ти – Берегівському, Виноградівському, Мукачівському та Ужгородському – на території 29 селищних чи сільських рад. Необхідний «мовний» поріг не був подоланий ні в Ужгороді, ні в містах обласного підпорядкування – Мукачеві та Хусті.

Але завдяки загальній частці угорська мова автоматично стала регіональною для всієї області. До слова, російськомовні на Закарпатті подолали планку в 10% лише в Ужгороді, Мукачеві та Хусті, де і можуть претендувати на отримання адмінпослуг своєю мовою.

Мова «за заслуги»

Якщо з подоланням 10%-ї планки регіональна мова вводиться автоматично, то за відсутності необхідної кількості населення, що правильно говорить, місцева влада може надати «на свій розсуд» і «на підставі власного рішення» ті самі привілеї потрібній мові зі списку регіональних, яка «традиційно використовується в межах території мовної групи», але не має потрібного статусу за результатами перепису.

«Наприклад, з метою збільшення туристичної привабливості або/і як знак поваги до внеску представників відповідної мовної групи прийняти рішення про відтворення топонімів державною та загальновживаною мовою», – пояснюють експерти Колесніченка. Підкреслюючи, що номінально регіональною за статусом мова не буде. Питання, про яку «загальновживаність» мови можна говорити, якщо її не використовує навіть 10% людей, що проживають на даній території, залишається відкритим.

Референдум, якого немає

Ще один спосіб обійти кількісну планку – умовити не менше ніж 10% населення виявити бажання ввести регіональну мову. Тобто зібрати підписи. Одна біда: це положення стосується колізійних норм. Оскільки закон «Про всеукраїнські та місцеві референдуми» від 1991 року, в якому була прописана процедура такого волевиявлення, втратив чинність. «Відсутність закону про місцевий референдум робить фактично неможливим ініціювання (рішення) жителями питання про застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов», – констатують експерти.

Примітно, що така ситуація склалась ще до прийняття мовного закону. Але Колесніченко з Ківаловим цього не помітили.

Про депутатські дебати

Як би не домагалися одіозна Ірина Фаріон та інші опозиційні депутати ведення засідань Верховної Ради державною мовою або хоча б дублювання нею виступів своїх російськомовних колег, їхня мовна пісенька, схоже, проспівана. Тому що, говорячи про переклад українською, який, відповідно до закону, може здійснюватися «у разі необхідності» і «недоступності для всіх депутатів мови виступу», експерти напирають на «традиційність української-російської двомовності у виступах і дискусіях» у законодавчому органі.

«Беручи до уваги спорідненість цих мов і практичну безпроблемність розуміння всіма учасниками парламентської роботи обох мов, навряд чи слід вважати «необхідною» вимогу перекладу виступів з російської мови на державну», – визнали автори Коментаря.

Не помічаючи, що «традиційна двомовність» по суті є лише ігноруванням норм законодавства стосовно мовного закону. Замість цього у Колесніченка пропонують зобов’язати осіб, які мають намір на засіданнях виступати не державною і не російською мовами, заздалегідь повідомляти про це в апарат Верховної Ради. Наскільки «заздалегідь» – не уточнюється.

Із судами домовилися

Відповідно до закону Колесніченка-Ківалова, судочинство в сучасній Україні має вестися всіма мовами. І експерти не приховують свого схвалення: «На підставі норм цієї статті відбувається повернення до судової багатомовності, традиції якої були закладені Законом Української РСР «Про мови в Українській РСР»… Вважаємо, що для повноцінної реалізації передбачених чинним законодавством можливостей слід здійснити переклади відповідних кодексів України на всі ті мови, які є регіональними».

«Книгу скарг» замінить «книга жалоб»

Якщо на державних підприємствах українська мова і повинна зрідка зустрічатися, то в приватній економічній та соціальній діяльності вибір мови ніяк не обмежується. Навіть проханнями клієнтів.

«Наприклад, офіціант у ресторані може вільно використовувати виключно регіональну мову або мову меншини, російську, адже перебування в ресторані є вільним вибором відвідувача», – ставлять у Колесніченка жирний хрест на стараннях активістів, що б’ються з торговими мережами за обслуговування українською мовою. Де тут обіцяна рівноправність мов, не уточнюється.

Рекламна пауза

З рекламними матеріалами тепер все просто: їх мову вибирає рекламодавець. А от з маркуванням товарів, інструкцій з їх застосування і так далі справа йде складніше: вона в обов’язковому порядку здійснюється мінімум двома мовами – державною та регіональною або мовою меншин. Якою саме – вирішить виробник. «Враховуючи, що маркування і зрозумілість інструкцій є важливими елементами просування товару (послуги) на ринку, є підстави сподіватися на те, що виробники виконують їхні тексти мовою, найбільш доступною і прийнятною для потенційних покупців їхніх товарів (послуг)», – зазначають експерти. І якось відразу виникають сумніви, що це буде караїмська або словацька.

Коментарі

Фото: Львівський портал

 

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...