ОСТАННІ НОВИНИ

Львівський різдвяний дідух

Львівський портал

|

«Коментарі» проаналізували найбільші чудасії, які місцева влада в Україні дозволяла собі у поводженні з бюджетними грошима. Зокрема, львів’янам за часів мерства Андрія Садового  найбільш запам’яталися історії з оплатою проекту стадіону австрійцям, подарунки владі від «Тойоти» та цікава схема придбання трамваїв «секонд-хенд» з німецького Ерфурту.

Як не парадоксально, але сума найскандальнішої муніципальної закупівлі у Львові становила всього 41 тис. грн., а об’єктом був різдвяний дідух. Дехто вважає, що сніп сіна навіть коштував посади тодішньому начальнику управління культури Андрію Сидору. Офіційно, звісно, його звільнили пізніше, доволі тихо й непомітно. Але саме зі скандалу з дідухом почалася серія атак на Сидора з боку депутатів міської ради, яка зрештою почала зачіпати й імідж міського голови Андрія Садового. А для самого Сидора, крім відставки, закінчилася ще й кримінальною справою.

Суть же історії з різдвяною прикрасою, яка постала в центрі міста в січні 2009 року, така. Управління просило бюджетних грошей на її встановлення. То 60 тис. грн., то 40, то 30. Міська рада не погоджувала цієї суми, вимагаючи обґрунтування. Зрештою мерія самовільно вибила в казначейства 41 тис. грн., хоча не мала права цього робити без погодження з депутатською комісією. До того ж депутатам так і не показали документів, які б підтверджували витрати управління культури.

Утім, до кримінальної справи Сидора довела інша стаття виполя у Музеї архітектури та побуту «Шевченківський гай». Мало того, що замість робіт з консервації і реставрації історико-архітектурних експонатів фірма-підрядник взялася реконструювати інший об’єкт, то ще й управління культури підписало акт виконаних робіт на 800 тис. грн., хоча, за висновком КРУ, насправді вони мали б коштувати 40–50 тисяч. Недешевою працею на культурній ниві зацікавилася СБУ, її навіть передали до суду. Однак тяганина триває і зараз, а Сидор став радником міського голови і підприємцем, який і досі організовує чимало свят за міські гроші, однак уже як підрядник. А Садовий зрештою так і не прокоментував звинувачень у зловживаннях підлеглого, натомість наголошував на тому, що фестивально-розважальна діяльність Сидора завжди була корисною для туристичного іміджу міста.

Серед скандалів, у які потрапляла команда чинного мера, є один, у якому гроші — принаймні офіційно — взагалі не фігурували. Йдеться про історію з подарунком міськвиконкому від дилера «Тойота» у Львові, ТОВ «Сервіс-центр «Діамант». Подарувати міській владі одну Toyota Camry — для мера, а також три Toyota-Avensis і шість Toyota Corolla — для інших чиновників (на загальну суму приблизно 250 тис. євро), за версією представників фірми, було ідеєю піарників «Тойоти» для промоції марки. Натомість Садовий заявляв, що це він вирішив випросити в «Діаманту» автомобілі, оскільки автопарк мерії був надто бідний. Та не розбіжність у коментарях стала підставою для скандалу, а те, що незабаром міський голова подав депутатам на голосування ухвалу про виділення дилерові «Тойоти» ділянки розміром в 1,6 га в престижному бізнес-районі міста. Зважаючи на те, що на той час (2007 рік) за 250 тис. євро у Львові важко було придбати навіть півгектара землі, компанія істотно зекономила. Чиновники й досі їздять на японських автомобілях, а їхній продавець вибудував сервіс-центр.

Подарунком — за першими заявами представників мерії — мали б бути і трамваї «секонд-хенд», списані в німецькому місті Ерфурт. Однак про ці заяви швидко забули в процесі переговорів, і зрештою Львів купив одинадцять вживаних трамвайних вагонів. Пікантність ситуації в тому, що купували їх не в міста Ерфурт, а в української фірми «Сармат», яка виграла тендер. Керував нею Андрій Федоренко, він же володів 92% у підприємстві. А незабаром Федоренко став директором комунального підприємства «Львівелектротранс», яке завідує трамвайним і тролейбусним парком Львова. Тобто він і приймав на баланс «нові» трамваї. Щоправда, приймав не у себе самого як власника фірми «Сармат», а у співробітників своєї фірми, які зареєструвалися приватними підприємцями й купили в неї по одному трамваю. І саме вони продали їх місту, попередньо накрутивши на кожен по 180 тис. грн. за посередницькі послуги. Зрештою за цими фактами навіть порушили кримінальну справу, але вона так і заблукала десь у кабінетах обласної прокуратури.

Однак найбільш масштабним прикладом сумнівного шопінгу у виконанні львівської влади є проект стадіону до Євро–2012. Австрійська компанія «Альпіне», яка спочатку отримала практично без конкурсу право будувати стадіон у Львові, а пізніше це право втратила через зрив переговорів із мерією, мала розробити проект безкоштовно. Про це згадується не лише в заявах чиновників, але й в офіційних документах. Наприклад, у звіті міського голови за 2008 рік. Однак на практиці компанія виставила рахунок на суму, еквівалентну 36 млн. грн., і його оплатили за гроші міської громади. Та при цьому нові підрядники будівництва не змогли скористатися проектом, оскільки він не відповідав українським будівельним нормам. Довелося залучати ще двох проектантів, одному з яких місто заплатило ще понад мільйон євро. Ситуацію з оплатою проектних робіт з жовтня минулого року розслідує СБУ.

А найбільш курйозною стала закупівля, якою навряд чи зацікавляться правоохоронці. Адже протягом трьох років поспіль Львівська міська рада, якщо вірити офіційним прес-релізам, «уперше за 15 років» закуповує книжки у міські бібліотеки. По-перше, саме формулювання, що повторюється з року в рік, звучить, як анекдот. По-друге, в оприлюдненому міськвиконкомом переліку закуплених книжок можна знайти «Божественну комедію» автора «О. Алів’єрі» та «Острів скарбів», написаний якимось «Стівенсом». Хоча чого ще хотіти від влади у «культурній столиці Європи», якщо начальник управління культури цієї зими обіцяв, що на відкриття фестивалю «Кінолев» приїде особисто Федеріко Фелліні, а в туристичному буклеті мерії замість року Юліуша Словацького оголошено рік «Юліо Щасловецького»…

Всеволод ПОЛІЩУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *