Новий глава УГКЦ може віддалити греко-католиків від Ватикану

Інтронізований у неділю предстоятель Української
греко-католицької церкви Святослав Шевчук залучатиме до Церкви молодь і
єднатиме греко-католиків всього світу

27 березня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві відбулася інтронізація нового предстоятеля Української
греко-католицької церкви Святослава Шевчука. Наймолодший за віком серед усіх 50 єпископів
УГКЦ 41-річний владика лише два роки тому був висвячений у архієрейський сан, а
тепер посів найвищу церковну посаду. І якщо не станеться
форс-мажорних обставин, то має змінитися ціле покоління, поки синод
греко-католиків збереться на чергове засідання з виборів нового глави Церкви.

Незважаючи на те, що ім’я Верховного Архієпископа
Святослава Шевчука навіть не згадувалося у переліку можливих кандидатів на
патріаршу посаду, його обрання не стало несподіванкою. Навпаки, склалося
враження, що голосування
було зрежисоване ще до оприлюднення офіційних результатів. Дивувала
відсутність на такому найважливішому засіданні, як вибори патріарха, 11 членів
синоду. Кодекс канонів Східних Церков (кан. 68, §1-2) покладає «важкий
обов’язок» на кожного єпископа з’явитися на вибори предстоятеля. Причини, за
якими архієреї мають право відмовитися від участі у засіданні, мають бути
архіважливими. Сумнівно, що п’ята частина єпископату раптово захворіла чи
знайшлися інші непереборні обставини, які дозволили пропустити справді
історичну непересічну подію в житті УГКЦ. Ще й враховуючи той факт, що кожен з
єпископів є потенційним претендентом на патріарший престол. Відсутність 11 членів
синоду може побіжно свідчити про те, що основний кандидат на посаду вже був
визначений і учасникам засідання відомий (тому відсутні
єпископи або просто бойкотували засідання, або ж тихо погодилися з таким
рішенням). Синоду потрібно було лише формалізувати вибір. Зайвим підтвердження
цього є і «злив інформації» про обрання владики Святослава до офіційного
оголошення результатів, а також швидка схвальна відповідь Ватикану.

Які внутрішні партії всередині УГКЦ, так би
мовити, лобіювали обрання Святослава Шевчука предстоятелем Церкви? Відповідь на
це запитання лежить на поверхні: варто подивитись на біографію нового
патріарха. 26 червня 1994 року священицьку хіротонію над дияконом Святославом
здійснив тодішній глава УГКЦ Блаженнійший Мирослав-Іван Любачівський. Пізніше,
у 2002-2005 роках, Святослав Шевчук стає головою секретаріату та особистим
секретарем наступника кардинала Любачівського, Блаженнійшого Любомира Гузара,
за присутності якого у 2009 році відбулася архієрейська хіротонія Шевчука.
Колишні предстоятелі Йосип Сліпий, Мирослав-Іван Любачівський та Любомир Гузар
є представниками тієї «києвоцентристської партії» всередині УГКЦ, яка і
сьогодні активно виступає за створення «Київського патріархату» і послаблення
залежності від Риму.

Півтора місяці, що минули після добровільної
відставки Любомира Гузара, без сумніву, були витрачені на пошуки єпископа, який
відповідав би цим «києвоцентристським» тенденціям. Напередодні
обрання нового глави УГКЦ Любомир Гузар в одному з інтерв’ю відверто відповів,
що сьогодні група єпископів закінчує розробку стратегії розвитку
греко-католицької церкви, яка буде презентована у вересні 2011 року. За його
словами, стратегічна «візія» розрахована на 30 років! Тобто, на виховання
наступного покоління греко-католиків, очільником яких буде Святослав Шевчук. Чи
належить новий глава УГКЦ до цієї «групи єпископів»? Вочевидь, так, зважаючи на
проповідь, яку він прочитав 27 березня з нагоди введення на престол. Зокрема,
Архієпископ наголосив: «Сьогодні ми, спадкоємці Володимирового Хрещення,
відчуваємо єдність та тяглість з нашою історією та традицією, переймаємо дорогоцінний спадок наших
великих попередників: Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, Патріярхів
Йосифа, Мирослава-Івана та Любомира. Сьогодні ці мужі теплою
рукою Любомира благословляють нас та роблять цей скарб живим, промовистим та
просвічуючим для сучасного українця. «Святість об’єднаного Божого люду» – є і буде
стратегією розвитку нашої Церкви. Вона живе і діє як єдине тіло
у цілому світі, як церква вселенського масштабу, вона є і буде душею
українського народу, щоб його освячувати, відкрити його серце до свого брата і
сусіда, щоби зберегти наш люд як люд Божий і вести його до спасіння та життя
вічного».

Фактично, Святослав Шевчук повторив слова свого
попередника Любомира Гузара, який в інтерв’ю «Лівому берегу» сказав наступне
щодо пріоритетів, що стоять перед новим предстоятелем: «Сьогодні Київська
Церква є поділена. Отже, велику увагу хочемо звернути на те, що можемо зробити, як найкраще може
Українська Греко-католицька Церква послужити об’єднанню Церкви.
Щоб окремі части, які походять із одного кореня – Київської церкви, – повернулися до первісної
єдності, яка була в часи Володимира».

Тож кандидатура молодого освіченого поліглота
єпископа Святослава Шевчука була не випадковою. Після «катакомбного» радянського періоду і 20
років відродження за роки незалежності України УГКЦ вже не може експлуатувати
ідею «гнаної» Церкви. Сьогодні вона потребує динамічного
кількісного і якісного розвитку. Для цього перед новим главою греко-католиків
поставлені два головних завдання. Перше: залучення до церковних структур
молоді, з якою Святослав Шевчук завжди знаходив спільну мову. Друге: тісніше
єднання українських греко-католиків з їхніми одновірцями в еміграції. Кому, як
не новообраному главі УГКЦ, що майже два роки ніс пастирське служіння в
Аргентині, знати про проблеми українців за кордоном. Адже емігранти поступово
починають втрачати національну ідентичність.

Що стосується ідеї створення «Київської церкви»,
яка б могла об’єднати дві гілки одного «Володимирового хрещення» – греко-католиків
та православних – в одну структуру, то навіть Любомир Гузар скептично оцінює
реалізацію цієї програми в найближчі десятиліття. «Це програма… може і на
століття», – наголосив він. Можливо, тому Ватикан ці відцентрові тенденції УГКЦ
і сприймає цілком спокійно. Крім того, на 30 березня запланована аудієнція Святослава
Шевчука у римського папи Бенедикта XVI. Де новому владиці нагадають ще раз, що
Українська греко-католицька церква хоч і «східного обряду», але цілковито
підпорядковується Риму.  

Ярослав КОЦЮБА,  Коментарі