У Львові перепоховають одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета та його дружину

Львівський портал

|

Цієї суботи, 30
жовтня, о 12.00 год. у Львові відбудеться церемонія перепоховання одного із
провідних діячів ОУН, вченого, публіциста Лева Ребета та його дружини,
співзасновниці Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Дарії Ребет. Про це
повідомляє прес-служба Львівської міської ради. 

Прах професора
Лева Ребета та його дружини перевезуть з Німеччини та перепоховають на
Личаківському цвинтарі (центральна частина поля почесних поховань № 67).

Довідка.

Реберт Лев
(псевда: «Кіл», «Стар», «Кліщ») народився 3 березня 1912 року в Стрию на
Львівщині, в сім’ї поштового урядника Михайла Ребета і Катерини з дому Недокіс.
Від 1922 по 1930 р. навчався в гімназії в Стрию, був там активним пластуном та
вже в гімназії став членом УВО. У 1929 р. став членом ОУН, а згодом і
провідником Окружної Екзекутиви ОУН-Стрий. В 1931 р. вступив до правничого
факультету Львівського університету, який через працю в УВО-ОУН та часті арешти
поляками, закінчив лише у 1938 р., здобувши титул магістра права. У березні
1939 р. був знову заарештований польською владою і перебував у тюрмі до вересня
1939 р., після звільнення переїхав до Кракова. Учасник Другого ВЗ ОУН, став на
боці РП ОУН у 1941 році.

Після
проголошення Акту 30 червня 1941 року у 
Львові та створення УДП став заступником 
голови УДП Ярослава Стецька, а від 12 липня 1941 р., після арешту
німцями Я. Стецька перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН
(б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили д-р  Кость Левицький та Митрополит Андрей
Шептицький.

14 вересня 1941
р. заарештований німцями, перебував у тюрмі в Кракові, а потім до жовтня 1944
р. – у концтаборі Авшвіц (Освенцім). Після звільнення переїхав спочатку до
Братіслави, а згодом до Відня, поранений під час бомбардування міста. В січні
1945 р. ввійшов до складу Закордонного Центру ОУН, а згодом – до складу
керівництва ЗЧ ОУН, де був обраний Головним Суддею. На тлі політичних
розходжень від праці ЗЧ ОУН відійшов ще в 1946 р. і від 1950 р. присвятився
всеціло праці в ЗП УГВР, де згодом став Головою Ради референтів (до 1953 р.).
Співпрацював з різними українськими виданнями в еміграції – «Українська
трибуна», «Час» та «Сучасна Україна», був редактором тижневика, а тоді
місячника «Український самостійник».

У 1953 р. був
покликаний Проводом ОУН  на УЗ до складу
Колегії Уповноважених  для ладнання
конфлікту в ЗЧ ОУН, у 1954 р. разом з уповноваженим Зиновієм Матлою у висліді
непогоджень із Степаном Бандерою, очолив реформаторське крило в ЗЧ ОУН, а
пізніше – щойно створену ОУН за кордоном, ставши її першим Головою Політради.

Автор багатьох
наукових праць в галузі права, політології, соціології – «Формування
української нації» (1951), «Держава і нація» (1949), «Порівняльна метода в
науці права» (1947), «Походження українців, росіян і білорусів у світлі
сучасних совєтських теорій» (1955), «Теорія нації» (1955) та «Світла і тіні
ОУН» (вийшла друком в 1964 р.).

Від 1952 р. –
доцент, а від 1954 р. – професор УВУ, член НТШ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *