Міністр закордонних справ Республіки Польща Радослав Сікорський вручив чотирьом українським вченим польську національну премію «Бене Меріто» за особливий внесок у розвиток українсько-польських відносин. Церемонія вручення відбулась учора в Києві.
Премію отримали: проректор з міжнародної співпраці Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника Ігор Цепенда, доктор історичних наук, професор Львівського національного університету ім. І. Франка, директор Інституту історичних досліджень ЛДУ Ярослав Грицак, український політолог, літературознавець, перекладач, прозаїк та поет Микола Рябчук, доктор історичних наук Владислав Верстюк.
Вручаючи премію, Р.Сікорський подякував номінантам за відновлення діалогу між Україною та Польщею.
У свою чергу, Я.Грицак після отримання премії сказав, що почувається з цією нагородою, як зі своєю дружиною.
«Тобто я відчуваю, що не заслуговую на свою дружину, бо вона набагато добріша й красивіша ніж я, водночас я її ціную, ніколи не покину й нікому не віддам. Гадаю, ця нагорода – це, радше, кредит на майбутнє, щоб далі ще більше щось робити», – сказав він.
Я.Грицак також зауважив, що вважає одним з найбільших досягнень останніх років примирення українців з поляками.
Водночас для М.Рябчука «Бене Меріто» – не перша польська премія, у 1997 році він отримав PolKul, а у 2002 році отримав нагороду «Польсько-української капітули».
«Польща – це та країна, яка має певну закордонну політику, яка має певні інтереси. Ці інтереси збігаються, великою мірою, з українськими. Звісно, що мені приємно, що хтось помічає. що я роблю. Часом більше помічають, ніж в Україні», – зазначив він.
М.Рябчук зазначив, що Польща для нього, незважаючи на всі її проблеми, є прикладом для наслідування.
«Польща – це та країна, завдяки якій ми існуємо, чесно кажучи, завдяки тому, що Україна до XVIII століття була частиною Речі Посполитої – польсько-литовської аристократичної республіки. І якщо подивитися, чим сьогодні Україна відрізняється від Росії, то саме цією спадщиною: польсько-литовською і австрійською (габсбургською), звісно теж. Це те, що нас якоюсь мірою зробило європейцями, не до кінця, на жаль, бо цей вплив урвався у XVIII столітті. Наша європейськість дуже хитка, поїдена корозією, але все-таки спадщина самоврядування, якої в Московському царстві ніколи не існувало. Зрештою, нам залишилася спадщина європейської освіти. Тобто виходить цікавий парадокс: українці (православні) воювали з поляками (католиками), проте, попри цю ворожнечу, вони вчилися від них. Саме тому Україна інша, саме тому в українців немає очманіння, затьмарення розуму перед владою. Гадаю, сьогодні нас об’єднує те саме прагнення стати до кінця європейцями», – пояснив М.Рябчук.
Львівський портал