Затвердження меж парків захистить їх від рейдерів?

Затвердження меж парків Львова є однією з
найбільш «довгограючих» тем як для депутатів міської ради кількох скликань, так
і для медіа. А склалося так тому, що за часи незалежності багато хитрих і грошовитих
жителів нашого міста правдами і неправдами уривали шматочки припаркової чи й
просто паркової землі і будували собі скромні хатинки у приємній зеленій зоні,
подалі від міського гамору.

 Згідно з офіційними даними, процес визначення
меж парків розпочався ще 2001 року. І відтоді затверджено межі 19 львівських
парків. У прес-службі міської ради не можуть не похвалити чинну каденцію
міської влади і підкреслюють, що за останні три роки встановили межі 9 парків,
тобто майже половини від зробленого за вісім років.

 

Така динаміка показує для більш-менш обізнаних
городян, наскільки напружена і важка «робота» триває в різних кабінетах і біля
них, аби урвати ласий шматочок. Можливо, тепер це не надто актуально, але
кілька років тому в розпал будівельного буму котедж в парковій зоні мав
набагато вищу ціну, аніж просто котедж. Та варто лише згадати справу про
Брюховицькі ліси і плани їхньої забудови, щоби далі не розповсюджуватися про
тему. А в самому Львова таких місць теж трошки ще залишилося: «Зелене око», Снопківський
парк, Погулянка,  Високий Замок, не
згадуючи вже про багатостраждальне «Знесіння».

 

Проте прийняття таких ухвал не гарантує, що
межі парків залишаться непорушними. Як стверджують в міській раді, ухвали
затвердження меж парків «визначають орієнтовні площі, які займають об’єкти
природо-заповідного фонду». І лише в процесі виготовлення технічної
документації та погодження меж із суміжними землекористувачами можна «визначити
чітку площу землеволодіння».

 

Отут власне й ховається вся суть справи. Так ніби
до того, не було ніяких меж парків і вони собі розросталися на всі боки, а
ніхто цей процес не контролював. І головне питання полягає в тому, чи будуть
порівнювати старі документи, що залишилися з радянських часів із тими межами,
що їх ухвалено тепер. Можу посперечатися, що якби зробити таку карту і накласти
нову на стару та ще й вказати, хто і коли прибився до парків зі своїми
будиночками, то галасу було б на весь Львів. 
Адже свого часу захоплення земель парків було своєрідним спортом, бо
мало хто в буремні 90-і зважав на публічну опінію, лише хитріші та
передбачливіші запасалися більш-менш правдоподібними документами на всяк
випадок.

 

Тепер процес 
став значно більш гнучким і менш очевидним, але від того не менш
інтенсивним, адже незважаючи на всі кризи у Львові є достатньо людей, готових
інвестувати в елітну нерухомість в приємному місці.

 

Керівник ГО «Бюро екологічних розслідувань»
Дмитро Скрильніков побоюється, що саме так воно й буде в процесі погодження
точних земель парків і зелені легені Львова потиху будуть недораховуватися
сотки-другої зокрема і гектарів загалом.

 

Інша справа, що якби наклали оті дві карти,
про які ми згадували,  а відповідні
органи взялися прискіпливо з’ясовувати, яким чином зросли ті чи інші будівлі,
то  виявили б масу порушників земельного
законодавства.  Але за всі часи
незалежності той же Дмитро Скрильніков пригадує лише один випадок, коли у
Стрийському парку знесли самовільно збудовану стіну. А все решта якось пройшло
повз увагу пильних охоронців порядку. Хоча, якби пошукати добре, то таких
виявилося б не один і не два десятки.
Єдине, що з уже затвердженими межами легше
буде захищати ті ж таки парки від бажаючих захапати земельку і є тихе
сподівання, що процес втратить оберти.

Фото із сайту http://tutbuv.com/