Офірний цап Стельмах

Інтернет-іграшка, в якій у головного банкіра країни кидають грішми, аби збити курс долара, дуже швидко перейшла у реал, як кажуть жителі віртуальних просторів. Особу голови НБУ відміняють на всі боки і згадують переважно у негативному світлі через проблеми з курсом національної валюти та банківської системи.

Для такого ставлення  збіглося забагато чинників як об’єктивних , так і суб’єктивних. З одного боку, таким чинником стала криза банківської системи, яка виникла  через нестачу кредитних ресурсів для тих же банків і поширилася з  блискавичною швидкістю на всі  боки рідної економіки. У цьому контексті не варто забувати про проблеми конкретних банків, особливо ж Промінвесту, які призвели до вилучення людьми своїх депозитів та інших  явищ, характерних  для кризи.

До цього можна додати й постійні тертя з урядом на, так би мовити, світоглядному ґрунті різного бачення як ролі регулятора, так і механізмів, які він має застосовувати для виконання головного свого завдання – стабільності національної валюти.

Цей конфлікт останнім часом перейшов у скандал довкола рефінансування певних банків на початку фінансової кризи. До Стельмаха і рішень з цього приводу – «тому дам, а тому не дам» – забагато питань, на які так і не знайшлося обґрунтованої відповіді з боку відповідального державного чиновника.

І тут власне вступають в гру суб’єктивні чинники – практично тотальна закритість як самого голови НБУ, так і його відомства, особливо у критичних моментах, коли   треба бути прозорим як скельце і по 24 години на добу кричати про те, що НБУ робить для стабільності ситуації і що планує робити. Адже тільки так можна було б заспокоїти паніку довкола курсу валют і патологічного знецінення гривні.

Натомість пан Стельмах зрідка переривав своє мовчання ягнят, але його промови не надто вносили ясність у пануюче сум’яття.

Певна річ, що винен не лише він. Винна вся владна вертикаль, яка в найліпших українських традиціях використовує будь-які кризові моменти для залагодження  власних корпоративних інтересів. І якщо Стельмах – висуванець  Ющенка, то всі довкола неминуче цей факт використають, аби потоптатися по «гарантові» і докончено затоптати його рейтинг. Адже криза кризою, а президентські вибори геть не за горами, і тут всі стають ворогами всіх, незважаючи на можливі результати.

Пані Тимошенко, маючи ретельно підібрані факти, послідовно гасить Стельмаха у всіх напрямах. Адже для чинного прем’єра та її стратегічних цілей конче потрібно мати свого голову НБУ, який міг би в короткотерміновій перспективі щонайменше не заважати своїми діями уряду. Саме Тимошенко перетворює історію з рефінансуванням вибраних банків на майже 40 млрд гривень в істерію проти лихого Стельмаха та його поплічників, які дають заробити певним олігархам грубі мільйони «зелених».

З огляду  на можливі політичні, а точніше, передвиборні дивіденди, химерне рішення про скасування парламентом  постанови від 2004 року про призначення Стельмаха виглядає  послідовним – провідні політичні сили вже торгуються за кандидатуру його наступника. Адже свої інтереси в цьому мають всі провідні партії.

Однак на перешкоді може і хоче стати Віктор Ющенко, який від самого початку заповзявся боронити свого протеже і заявив, що звернеться до КС з приводу законності рішення Верховної Ради. Наскільки це йому вдасться – невідомо, однак можна згадати, що пан Президент регулярно здає когось зі свого ближнього оточення задля якихось потенційних бонусів.

Одне зараз можна сказати точно – зміна коня на переправі може мати як позитивні, так і  негативні наслідки. Якщо Тимошенко доможеться вигідної для себе фігури, то НБУ грудьми стане за те, щоби знизити курс долара до декларованого рівня в 6–6,5 грн. Якщо таке вдасться під вибори, то Тимошенко матиме неймовірні шанси стати президентом, навіть якщо після того вся економіка впаде пляцком. Далі про наслідки й думати не хочеться.

Якщо ж Тимошенко вистачить здорового глузду не робити НБУ на свій виборчий прапор, то цілком можливо, що заміна вітрини НБУ дасть свій позитивний результат. Однак для цього потрібні консолідовані зусилля всієї влади, а не їх постійне протиборство. Адже від такої боротьби  може й каменя на камені не лишитися.