Газовий шантаж: хто кого?

400 доларів за тисячу кубометрів російського газу – ця цифра може стати реальною для України уже з 1 січня 2009 року. Принаймні про це заявляє президент Російської Федерації Дмитро Медведєв. Не відкидають такої можливості й українські політики та експерти. Водночас, у відповідь на захмарні газові ціни українці погрожують ринковими тарифами на транзит російського газу. Щоправда, не виключено, що принципові рішення з обох сторін обернуться ланцюжком взаємних претензій і звинувачень.

Чи має ціна 400 доларів за тисячу кубометрів газу реальне підґрунтя – питання доволі спірне. З одного боку, Росія заявляє, що така ціна є ринковою і саме за такою ціною російський газ купують європейські країни. З іншого боку, українські експерти зазначають, що ціна на газ має прив’язку до ціни на нафту, яка впродовж останніх місяців стрімко знижується, а отже, має дешевшати і газ. Про це свідчить і те, що вже нині газові ф’ючерси у Західній Європі продають за ціною, трохи вищою за 250 доларів.

Паралельно із цим, на думку депутата Верховної Ради, радника прем’єр-міністра з питань паливно-енергетичного комплексу Олекси Гудими, не можна порівнювати ринкову ціну на газ для Східної Європи та ринкову ціну на газ для країн Центральної і Західної Європи. Адже в обох випадках йдеться про різні транзитні відстані, а отже, й про різну собівартість блакитного палива.

До речі, про транзит. Народний депутат від Партії регіонів Петро Писарчук переконаний, що не варто лякати Росію підвищенням тарифу на транзит газу. Адже у відповідь Росія може підвищити вартість транспортування середньоазійського газу до України.

Хай там як, але питання ціни на газ потрібно вирішувати, і вирішувати на користь не комерційних структур чи політичних дивідендів, а насамперед – на користь України. Наразі ж найоптимістичнішою прогнозованою ціною на газ з 1 січня наступного року є 200 – 250 доларів за тисячу кубометрів.

Українські чиновники мають пам’ятати, що газове питання постає перед нами щороку, і головне тут – не думати про тактичні перемоги іміджу окремо взятого політика, а про стратегічні інтереси держави загалом.

З іншого боку, не можна  не зазначити, що в посиленому газовому пресингу значна частка провини – на українській владі. Адже саме вона мала б провести реальні заходи із енергоощадності, проте наразі щодо цього зроблено мікроскопічні кроки. Про це свідчать хоча б дані, згідно з якими Україна планує закупити на наступний рік 55 млрд кубометрів газу з Росії. Це більше, аніж потребує газу набагато потужніша економічно Німеччина. Якби на це не пошкодували грошей, то ані тепер, ані в майбутньому з газом, а відтак і з Росією, було б набагато менше таких глупих проблем. Але українські урядовці вкотре дають привід згадати приказку про те, чим мудрі люди відрізняються від розумних.