Львівська міська організація Української народної партії виступила із заявою з приводу закидів вищого керівництва Російської Федерації щодо ситуації у Львові. Текст заяви за підписом голови ЛМО УНП Юрія Кужелюка подаємо повністю:
«У 1991 році при розпаді СРСР Російська Федерація оголосила себе його правонаступницею. Відповідно до цього, вона взяла на себе і моральну відповідальність за дії колишньої держави на своїй території і на території пострадянських держав.
Тому ми здивовані тим, що у висловлюваннях росіян про так зване посібництво фашистам у Львові нема згадки про співпрацю Радянського Союзу з гітлерівською Німеччиною, яку було оформлено пактом Молотова-Ріббентропа. Дивує також відсутність згадки про те, що Другу світову війну розв’язали Сталін з Гітлером, розділивши між собою низку держав. Доказом цього є спільний парад радянських і німецьких військ у Бресті у 1939 році, який разом приймали сталінський і гітлерівський генералітети. Повторюючи пропагандистську нудоту про ОУН, УПА, Р. Шухевича, росіянам не завадило б згадати і про те, що коїла на українських землях «Русская Освободительная Армия» під керівництвом генерала Власова.
Турбуючись у Москві назвами вулиць далекого Львова, можна було б і поглянути з Кремля на Красну площу, де досі в пошані лежить тіло В. Леніна – ідеолога концтаборів на Соловках, натхненника жахливої громадянської війни, вбивці Царя Миколи II, якого тепер усіма силами реабілітовує російська пропагандистська машина.
Говорячи про антиросійські настрої у Львові, можна було б замислитися над чистками у кавказьких селах, подіями в Беслані, де «кваліфіковані» дії «фахівців спецназів» призвели до масової смерті ні в чому не винних заручників, над проявами расизму на власній території, над облавами грузинів у Москві та іншими «цікавими» речами. Знаючи, як повелися радянські війська з в’язнями львівських тюрем у 1941 році, ми цій забудькуватості не дивуємося, адже справа ЧК-НКВД-МГБ-КГБ на території РФ безсмертна.
Львів’яни не лізуть з повчаннями до інших держав, вважаючи за доцільне залишити все погане в минулому і жити добрими сусідами заради майбутнього наших народів.
Проте ми добре пам’ятатимемо про наслідки приходу до Львова різного роду «визволителів» у 1915, 1939, 1941 та 1944 роках, а тому самі вирішуватимемо, кого шанувати, якого героя нагороджувати, а кого зневажати, як називати львівські вулиці і чого навчати наших дітей, щоб вони ніколи не знали того, що пережили наші батьки і діди в комуністичній імперії. Свою історію досліджуватимемо самостійно – без братньої допомоги працівників спецслужб сусідньої держави».
