Президент України Петро Порошенко з нагоди Дня захисника України:
Два роки тому я прийняв рішення відмовитися від хибної традиції відзначати головне військове свято нашої незалежної держави за календарем країни-агресора. І нова дата прижилася напрочуд швидко. Чому? Бо коріння її – в давньому святі Покрови, яке особливо глибоко шанувалося нашими пращурами-козаками. Коріння її – у куренях Січі та в боївках Української Повстанської Армії. 14 жовтня символізує нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України. День захисника України освятився кров’ю наших воїнів та сльозами матерів.
Ми, українці, не дали загарбницьким планам країни-агресора реалізуватися, і не вели, і не ведемо загарбницьких воєн. Споконвіку ми не виступали ніколи у ролі агресора і ніколи не зарилися на чуже. Але і свого – не віддамо. І нам, слава Богу, є вже чим зустріти непроханих гостей. Хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине… І від щита, яким стали для нас наші Збройні Сили.
Вражаючі зміни в їхній силі та якості виявилися можливими завдяки потужній солідарності українців. Завдяки мужності і героїзму солдат і офіцерів, добровольців і волонтерів. Завдяки силі духу, волі, патріотизму українських матерів. Завдяки трудовому подвигу конструкторів, інженерів і робітників наших оборонних підприємств.
Російська агресія, яка все ще триває, та військова загроза зі Сходу, очевидна на довгу історичну перспективу, – визначальні чинники нашої безпекової політики та військового планування. Якщо ми хочемо вижити як нація, як народ, як держава, маємо витрачати на Збройні Сили та безпеку мінімум 5% ВВП – як це не обтяжливо і не важко для бюджету, для економіки, для соціальної сфери.
Кожен мій день як Президента та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України починається як з «Отче наш» – із доповідей про ситуацію на фронті. Якщо є оперативна потреба, Міністр оборони чи Начальник Генерального штабу телефонують мені 24 години на добу. За рапортами: словами, цифрами, стрілами і позначками на карті, – завжди бачу насамперед людські долі. У війні головне не гроші, не техніка, не зброя, а люди – українські воїни!
Постійним нагадуванням про війну у моєму робочому кабінеті є два осколки, дитяча лялька з пекла Донецького аеропорту, які мені подарували «кіборги» та солдатський металевий кухоль. Ці реліквії ані на мить не дають забути про чорну хмару над Україною, яка нависла з боку східного сусіда.
Коли дивлюся у вічі нашим воїнам, чую їхні впевнені голоси, бачу, як вправно вони працюють зі зброєю та бойовою технікою, переконуюся – Україна обов’язково переможе.
Я вітаю всіх захисників України, які в той чи інший спосіб – на передовій чи своєю повсякденної працею – забезпечують мир та спокій нашої держави».
