Минулого тижня віце-ректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович написав лист,в якому прокоментував конфлікт пов’язаний із звільненням начальниці управління культури ЛМР Ірини Магдиш. Він висловив думку, що незважаючи на те, що Церкву втягують у неналежну їй роль учасниці конфлікту, її справжнє місце – понад людськими пристрастями. Поет і прозаїк, колишній політв’язень Ігор Калинець відповів на лист Мирослава Мариновича:
«Пане Мирославе! Слава Ісусу Христу!
Читаю Ваш роздум «про конфлікт між Садовим і Магдиш через висловлювання про церкву» – так озвучено його в в інтернеті. Мені незручно через свою ретроградність зізнатися, що я не є читачем цього досягнення громадського спілкування: із деяким запізненням читаю видруковані матеріяли і хочу зрозуміти (а це не перший раз!) Вашу позицію. Мені здається, як це не прикро, між нами (не тільки мною, а й покійними нашими найсвітлішими постатями Ярославом Лесевим і Зеновієм Красівським) таки проліг згаданий Вами «тектонічний» розлом. Гірко усвідомлювати, бо ми колись цілий рік перебували у приязні в концлагері на Уралі, де я напевно не приховував захоплення Вашим героїчним чином – входженням в Українську Гельсінську Групу в 1976 р. Нині я боляче діткнутий тим, що опинився у згідно Вами окресленій «певній групі «захисників Церкви». Зрештою, чому боляче? Я радий, що входжу до Товариства «Святий Юр» – організації, що захистила Львів від безчестя, бодай наразі на половину відстоявши спорудження пам’ятника і реконструкції всього майдану разом зі сквером, бо вороги Церкви і далі перешкоджають закінчити роботи на Святоюрській площі, яка вже недавно озвучена з благословення Папи як відпустова.
Отець Юстин Бойко чи пан Олесь Городецький, на Вашу думку, «взяли на себе явно не свої повноваження». Можливо, вони і не брали, коли б Ви як проректор УКУ та й сам УКУ відчували обов’язок захистити Церкву, її традицію, героїчну історію, а не спекулювати дивним примирення нібито християнським, бо не всі «наші», на жаль, є нашими. Бо не все може бути примиреним. Вам ближче те, що руйнує традицію Церкви, бо така вже сутність лібералізму.
Кажете, що тут потрібен голос мудрої єрархії. Отож тим голосом пасувало бути Вам – Моральному авторитету, Совісті і Мужу близькому до кардинала Гузара, а не нашому «люблячому Пастору», як того хочете Ви. Справді, наш «люблячий Пастор» – це Блаженніший Святослав. Чи йому випадає забирати голос у такій нікчемній брудній справі – дискусії з пані Магдиш чи подібними? Не той рівень.
Звичайно, природна річ мати різні думки на певні справи, але не можна багном оскверняти святі речі – нашу вистраждану Церкву, навіть помимо окремо її недостойних синів. Але чого ображають мене і подібних мені таких же християн? Цитую наведену Вами сентенцію Великого Митрополита: «…незгода і боротьба приносить збурення, безлад і занепад». То хто ж постійно вносить їх цього ювілейного року? А Ви ставите в один ряд тих, хто ображає і баламутить, і тих, хто є «певною групою захисників Церкви»: «модерністів» і «традиціоналістський сегмент суспільства». Світ уже спізнав усі «принадності» ліберальних модерністів. Ми не згоджуємося стояти поруч на одній площині задля порозуміння, бо ми різні і різні наші правди, ми на різних платформах. Наша – стійка, але куди скочуєтеся Ви у своїй невиразности — похилій площині розламу?
Прочитати лист Мирослава Мариновича можна тут.
Фото: соціальні мережі
