Максим Тімченко, генеральний директор ДТЕК, про плани розвитку «Західенерго» та перспективи компанії

Львівський портал

|

Компанія ДТЕК переживає черговий виток розширення активів, після чого вона впритул наблизиться до дозволених законом обсягів виробництва. Проте амбітність компанії не дозволяє зупинятися, і ДТЕК ставить нові цілі. Один з нових пріоритетів – видобуток газу. Про те, як компанія має намір розпорядитися своїми активами в подальшому, за які об`єкти буде боротися на приватизаційних конкурсах і скільки планує заробити на «Київенерго», розповідає генеральний директор ДТЕК Максим Тімченко.

– На найближчий рік ви плануєте істотне розширення активів ДТЕК. Чи давно компанія готувалася до цього?

– За великим рахунком, ми почали готуватися ще років п`ять тому, коли формували стратегію розвитку компанії, визначали наші пріоритети для розширення бізнесу. І весь цей час відстоювали необхідність приходу інвесторів у вугільну та енергетичну галузь. Нарешті крига скресла: оголошено конкурси щодо двох підприємств, міноритарними акціонерами яких ми є: ПАТ «Київенерго» і ПАТ «Західенерго». Зовсім нещодавно було прийнято рішення про впровадження в компанії нової моделі управління, оскільки вже сьогодні периметр бізнесу ДТЕК вимагає інших підходів. Фінансово ми теж готові: компанія показала дуже добрий результат у 2010 році, і вже видно, що і в 2011-му буде серйозне зростання. Наші очікування за показником EBITDA – понад $1 млрд. Тобто сьогодні кредитний портфель ДТЕК може скласти приблизно $3 млрд. При цьому на 1 вересня наші кредитні лінії були завантажені на $600 млн. Також компанія підписала угоди з російськими та європейськими банками, в межах яких відкрито додаткові кредитні лінії більш ніж на мільярд доларів.

– Які переговори велися з владою щодо приватизації? Наприклад, чи подбали ви, щоб цього разу політикам не було до чого причепитися, як в історії з «Дніпроенерго»?

– Почнемо з того, що в історії з «Дніпроенерго» було поставлено крапку ще попереднім урядом. Я нагадаю, що ця компанія перебувала в стані банкрутства з 2001 року. У 2004-му після придбання вугільного об`єднання «Павлоградвугілля», «Дніпроенерго», як основний споживач вугілля, стало стратегічно важливим для нас об`єктом. Протягом двох років ми купили на ринку, в т.ч. у великих західних інвестиційних фондів, приблизно 20% акцій цієї енергогенеруючої компанії. У 2006 році, будучи найбільшим міноритарним акціонером, ДТЕК змогла запропонувати план її санації. Після того як план порятунку підприємства було схвалено, ми збільшили наш пакет у «Дніпроенерго» на 25%, виділивши $200 млн. на оплату боргів і ще $200 млн. – на модернізацію виробництва. Тобто ми запропонували $400 млн. за чверть «хворої» компанії з ринковою вартістю $490 млн. Багато це чи мало? Якщо хтось зараз готовий заплатити за 25% цього підприємства $400 млн., або навіть $350 млн., я готовий продати. І тоді були готові, усвідомивши помилку. Але ніхто не захотів відмовлятися від плану санації і повертати нам гроші, а попередній уряд, провівши ті ж розрахунки, підтвердив підсумки санації – прагматизм узяв гору над популізмом. Зараз дискусія з владою лежить в іншій площині. Це питання коректної оцінки вартості об`єктів. Початкова ціна пакета «Західенерго» десь на 35% вища, ніж на фондовому ринку, а «Київенерго» – удвічі вища. Інвестзобов`язання обчислюються мільярдами і не враховані в ціні. Я не відмовляюся від прогнозів, що ДТЕК – претендент № 1 на ці активи. Але ДТЕК жодне підприємство не купуватиме за безлімітною ціною. Сьогодні триває дискусія всередині компанії, з наглядовою радою. Остаточного рішення ще немає, але ми приймемо його протягом найближчого місяця, враховуючи, в тому числі, рівень невизначеності, що існує на міжнародних фінансових ринках.

– Який у вас план розвитку «Західенерго»?

– Ми приходимо в «Західенерго», звичайно, не просто як пасивні інвестори. Якщо порівнювати його обладнання навіть з обладнанням «Дніпроенерго», то воно на порядок гірше. Програмою реконструкції «Дніпроенерго» і «Східенерго» передбачено відновлення двох-трьох блоків на рік. Така ж програма може бути реалізована і на «Західенерго». Це коштуватиме, за нашими підрахунками, приблизно 5-6 млрд. грн. за п`ять років. Звичайно, не до кінця використаний експортний потенціал Бурштинської ТЕС. І гадаю, що додати 100-150 МВт при відносно невеликих інвестиціях можна вже сьогодні. А з наступного року ДТЕК розпочне проектування нових блоків на наявних активах. Без цього ми майбутнього теплової генерації не бачимо. Це торкнеться і «Західенерго», якщо ця компанія стане частиною нашої групи.

– Чому, на вашу думку, застопорився запланований перехід ринку електроенергії на прямі контракти? Вкажіть конкретно на того, хто гальмує процес.

– Класична українська бюрократія. У нас на рівні ідей і дискусій все йде добре, а на рівні реалізації – погано. Здавалося б, сьогодні є воля і консолідація влади для того, щоб проводити реформи. Але немає такого рівня управління – центру відповідальності. Ані рук, які можуть це зробити.

– Яким буде механізм отримання прибутку на «Київенерго»?

– Щодо «Київенерго» потрібно швидше обговорювати, як не залишитися без штанів, а не як заробити. Потрібна нова система тарифоутворення, яка передбачає повернення на вкладений капітал. У нинішньому році інвестиції «Київенерго» у тепломережі склали приблизно 350 млн. грн. Частина з них – це наш кредит як компанії-акціонера. А наступного року необхідно як мінімум мільярд гривень – просто щоб зупинити зростання проривів, які обчислюються вже тисячами. У цивілізованих країнах за це платить споживач, отримуючи, безумовно, належну якість послуг. Натомість у нашій ситуації як мінімум слід домовитися про концесію мереж – це дасть гарантії для залучення коштів. Але тут виникає тема політики. Адже договір про концесію більше потрібен місту: він встановлює зобов`язання, які ми готові на себе взяти, а також є документом, на підставі якого банки готові давати «довгі» кредити. І тоді питання буде вирішуватися не за рахунок підвищення тарифів у п`ять-шість разів, а за рахунок залучення грошей на 10-15 років і плавного виходу на економічно обґрунтований тариф.

– Але ж конкурс вже близько, а гарантій у вас немає. Ви готові ризикувати?

– Якщо компанія стане приватною, то завтра до неї прийдуть кредитори, наприклад, «Нафтогаз», і вимагатимуть виплат. Або будуть обмежувати постачання газу. У свою чергу компанія змушена буде виставляти претензії місту, регулятору, уряду і вимагати погашення боргів, що виникли через тарифи, які встановлені нижче собівартості виробництва. У результаті страждатиме споживач. Сьогодні ми пропонуємо різні рішення, які можуть влаштувати всі сторони. Сподіваюся, вони будуть прийняті найближчим часом.

– Ви претендуєте на придбання досить успішних вугільних об`єднань – ДП «Ровенькиантрацит» і ДП «Свердловантрацит». Чи не можу виникнути проблеми з АМКУ щодо ринку вугілля якоїсь групи?

– Відповідно до антимонопольного законодавства при розрахунку ринкової частки виключається внутрішнє споживання. Це те, що знімає для нас гостроту цього питання. Адже основний споживач вугілля, що видобувається – власні станції ДТЕК. У нас левова частка вугілля не експортної якості через високий вміст сірки. Тому якщо прибрати внутрішнє споживання, то на ринку ми займаємо відсотків десять.

– Купівля Vanko «Лукойлом» – це для вас добра чи погана новина?

– Ми з директором Vanko Джимом Ван Дайком обговорювали наслідки угоди. Управлінська команда залишається незмінною. Тому коли мова йде про десятки мільярдів доларів інвестицій у цей проект, нас більше хвилює прозорість у відносинах з державою і законодавство щодо СРП.

– Багато активів СКМ розширюються за кордон. ДТЕК поки що повністю зосереджена в Україні, якщо не враховувати трейдерів у Східній Європі. Чи цікавить вашу компанію придбання виробничих, добувних або енерготранспортних активів за кордоном?

– А навіщо нам «за кордон»? (Сміється.) ДТЕК – це приклад стратегічного українського інвестора. Поки є можливість розширюватися тут – ми будемо це робити. У генерації електроенергії планка – 30% ринку, більше ми не зможемо розширитися. Але в нафтогазовому секторі – скільки завгодно. Поки, на найближчі рік-два, пріоритет – Україна. Звичайно, експортні ринки дуже цікаві. Придбання за межами України можливі, тільки якщо вони матимуть зв`язок із поточним бізнесом. Наприклад, можна купувати електростанцію, яка буде споживати наше вугілля. Або купувати мережі, які дадуть перевагу при експорті. Точкові інвестиції можуть бути. Але в найближчі два-три роки широкою ходою ми за кордон не підемо.

Артем Захарченко, «ИнвестГазета»

 

 

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...