Григорій Чопик, голова спілки працівників кінопідприємств Львівської області, про втрачені та можливі перспективи кіногалузі.

Львівський портал

|

Втрачені
перспективи кіногалузі

Перспективи
кіно у нас були. Львів міг дійсно стати
столицею кіно, як став столицею книги.
На це у нас було кілька відправних
пунктів: згідно із загальнодержавною
програмою про розвиток національної
кіноіндустрії на 2003-2007 роки, у Львові
мав бути створений Інститут кіноінженерії.
Він існував би на базі Львівського
кінотехнікуму, фахівці для цього у нас
були. Також у Львові була започаткована
кіностудія «Галичина-фільм», яка почала
працювати, але цю кіностудію потрібно
було просто підтримати і не дати впасти.

Врешті-решт,
у нас можна було започаткувати
кінофестивалі, бо на той час у нас була
база, яка складалася з 28 кінотеатрів, з
яких на сьогодні залишилось лише шість.

Натомість
мер міста А.Садовий говорить, що для
Львова достатньо буде лише один кінотеатр.
Але це не так, я навпаки вважаю, що у
Львові має функціонувати як мінімум по
одному кінотеатру у кожному районі
міста. Але, усе це втрачені перспективи,
які могли використатися і які могли
привести Львів, врешті-решт, у нормальний
стан. Бо, окрім того, у нас існує ще й
театральний факультет і ми, відповідно,
могли би проводити кастинги та пробувати
знімати фільми.

Що треба
було зробити та що не зробилося.

Львів отримав
кіно несподівано. На Львів кіно впало,
як на Україну незалежність. Ніхто такого
не сподівався. Тому, безпосередньо у
самій виконавчій структурі Львівської
міської ради не знайшлося ані фахівців,
які би реально працювали

з кіно, ані тих, хто знав би, що робити з
тими кінотеатрами. І від того то часу
почалося падіння кінотеатрів одне за
одним. У нас проблеми кіно звелися до
проблеми тільки управління комунальної
власності. У кіно бачили тільки майно
та приміщення. Ніхто не бачив закладів
культури і перспективу розвитку
української культури та її складової
– кіно.

Що можна було
би зробити.

У нас
була і є, правда дещо вже застаріла,
регіональна програма про розвиток кіно
на місцях. Ми просили прийняти таку
постанову на регіональному рівні. Усі
казали добре, добре, але у них на думці
було лише продати кінотеатри. Як то
кажуть, замість того, щоби ловити рибку,
наші чиновники думають як продати
вудочку. Так тривало постійно і вже на
сьогодні майже нічого не залишилося.
Ця програма також передбачала і
приватизацію. Ми пропонували створити
приватизаційний фонд, вкласти кошти у
кінотеатри, але… Від 1991 року мерія міста
жодного разу не вклала ні копійки у
жоден кінотеатр.

Ця програма
також передбачала поетапний вихід із
кризи.
Тобто, для початку
потрібно було привести у нормальний
стан хоча б один кінотеатр. Потім створити
структуру, яка би нарешті зробила
паспортизацію того що ще є, а саме
апаратури, техніки, тощо.

Ми пропонували
визначитися з базовими кінотеатрами.
Зокрема, ми пропонували у Львові зробити
базовими такі кінотеатри: ще існуючих
тоді ДКП «Львів» та «Довженка», кінотеатри
«Київ», ім. Б.Хмельницького, ім. Миколайчука,
«Дзвін». Ми враховували тоді усі найновіші
економічні тенденції і навіть враховували
про можливість існування приватного
кіно. Яка різниця який кінотеатр буде,
приватний чи ні, головне щоб існував.

Ми би дуже
хотіли, щоби ця каденція депутатів чи
наступна повернулася до кіно обличчям
і зробила
зараз те, що ми
пропонували раніше.

Відновити
кінотеатри можна, але для цього потрібна
поетапна реанімація кінотеатрів і
вкладення у них коштів. Тобто треба
порахувати що у нас залишилося, вкласти
кошти і вивести кіногалузь з кризи. На
перспективу можна й і відновити
кіностудію. Думаю, що вона колись
відродиться, але це вже буде запізно і
занадто складно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *