Львівські медіа – ореол таємничості чи оголена реальність? - Інститут масової інофрмації, 15 вересня

| 0

Львівщина є особливим регіоном - самі львів”яни не заперечують, що мають стійкі переконання і доволі важко вибити їм грунт з-під ніг чи змусити суперечити власним принципам. Тих, хто мешкає на цих теренах доволі важко купити, проте вони не відмовляються брати гроші, презенти чи сприяння. І це не означає, що львів”яни когось дурять – вони зрідка обіцяють, проте завжди мають добру інтуїцію, кому віддати перевагу, аби надалі отримати з того добрий зиск. І ця скупа і напевно доволі суб”єктивна характеристика стосується не лише львівського електорату. Коли йдеться про провадження бізнесу, а тим паче медійного, схоже, що у Львові його провадять, опираючись на такі засади. Поміркованість галичан замішана на хитрості та добрій поінформованості. Окрім того, мешканці цього регіону завжди на боці страждущого, того що утискають, тобто опозиції.

Не важко зрозуміти, які медіа мають найвищий рейтинг на Львівщині – ті, що дають якомога більше інформації ( це зрештою є важливим принципом роботи кожного ЗМІ), симпатизують опозиції, намагаючись при цьому бути об”єктивними.

Газети

За лідерство серед львівських газетярів ведуть боротьбу „Високий Замок” та „Експрес” – газети, які зайняли медійну нішу ще 1991-1992 року, утримуючи лідерство на цьому ринку досі. Обидві газети не виникли „з нічого” – „Високий Замок”, маючи інфраструктуру колишньої „Львовской правди”, 1991 року став друкованим органом Львівської обласної ради. „Експрес” розвинув свою діяльність 1992 року з Експрес-програмки газети Роst-Postup. Вочевидь ще тоді, редактори газет – і Степан Курпіль, і Ігор Починок - розуміли, що для успішності бізнес-проектів мусять бути залучені інвестиції. Іноземний інвестор – компанія „Оркла Медіа” (складова норвезького концерну ВВН) , що спеціалізується на виробництві споживчих товарів, продуктів харчування, хімікатів і контролює 20 відсотків ринку ЗМІ Польщі поставила перед газетою умову – успішність проекту. І схоже, високозамківці виправдовують сподівання інвестора. Газета вирізняється з поміж інших львівських медіа відкритістю щодо своїх власників – окрім норвезького концерну майже половиною акцій газети належить головному редакторові Степанові Курпілю та його заступнику і дружині Наталії Балюк.

Натомість про інвестиції Експресу можна лише здогадуватись – керівництво не розповсюджується про фінансові впливи газети, з її інформаційного наповнення теж не можна однозначно судити про її покровителів. Нібито на початках газеті суттєво допомогли дніпропетровські бізнесмени, а уже в 1997-1998 роках 80 відсотками акцій Експресу належали „правобережній інформаційній компанії”, а головному редакторові Ігореві Починку, якого до речі у недійних колах Львова вважають добрим менеджером і доволі успішним та підприємливим, - 20 відсотків. Навіть попри закритість газети щодо впливів на газету – з різних джерел є інформація про те, нині газету підтримують три фінансові групи з Дніпропетровська і саме вони визначають пріоритети діяльності газети. Є також припущення, що міністр транспорту Георгій Кирпа має можливість впливати на газету, „Експрес” мусів на це погодитись, аби уникнути судового позову на декілька мільйонів гривень за неперевірену інформацію про діяльність „Укрзалізниці”. З-поміж ймовірних покровителів газети також називають Олександра Зінченка, з його особою та його фінансами пов”язують акцію „Хвиля Свободи 2002 року” та відкриття поліграфічного підприємства „Мандарин”, устаткування якої зараз не має аналогів в Україні. Однак, газета не демонструє активної прихильності до жодних з цих осіб і однозначно запевнити, хто з них наскільки впливає на її діяльність не береться ніхто. Більше того, редакційна політика жорстко визначається її головним редактором.

Обидві будучи доволі різними виданнями – „Високий Замок” намагається зберігати за собою реноме респектабельної газети, „”Експрес” – тяжіє до масового-„жовтого” видання, Високий Замок більше позиціонують як газету міста, Експрес – газету області та інших регіонів України, ВЗ виходить п”ять разів на тиждень, Е – три рази на тиждень; при цьому мають чимало спільного – здебільшого прибутки отримують від реклами та поліграфічної діяльності, адже обидва медіа мають власні друкарні, газети намагаються охопити майже всі верстви населення, прагматична орієнтація на кон”юнктуру ринку, помітна симпатія до опозиції, що не виключаючи й її критики, тривале протистояння з львівським мером Любомиром Буняком, позиціонування себе як незалежних газет.

Вочевидь, аналізуючи ці дві газети, як і всі інші не варто робити акцент на накладах газет – адже ми маємо офіційний тираж, який подає та чи інша редакція – „ВЗ” декларує загально тижневий тираж - 464500 примірників, Е – 747682.

Наклад ще однієї львівської газети „Поступ”, яка за читацькими симпатіями замикає трійку лідерів, декларує 175 тис.примірників. Газета, яка має постійне середовище своїх прихильників серед львівської інтелігенції та молоді, зазнала чи не найменше сторонніх впливів – заїжджих бізнесменів, її ось уже сьомий рік підтримує львівський підприємець. Напевно, через його кандидування на посаду міського голови Львова, видання газети власне й пов”язують з наміром обійняти цю посаду. Хоча покращення економічних показників цієї газети більше свідчать на користь тези, що її радше розглядають як бізнес-проект. Довкола „Поступу” у певний час теж точилося чимало чуток, зокрема про її купівлю донецькими. Газету сприймає дещо стереотипно міська влада – кожна критика нині діючого мера сприймається не як конструктивна критика, а радше – як критика через ймовірне кандидування її інвестора на посаду мера. Видання дотримується класичних засад журналістики – завжди наявні позиції усіх причетних сторін, найповніше інформує про життя міста, його видавці декларують об”єктивність у ставленні до різних політичних сил. Нещодавно, про це нагадали ще раз після підпалу газети, який викликав чимало сумнівів і який ще досі не розкрито.

„Поступ” на початках своєї роботи зібрав найкращих журналістів Львова, і там у певні роки відбувалась чи не найбільша ротація кадрів. Остання з них – чимало поступівців перейшли працювати у засновану минулого року “Львівську газету”. Видання, яке сьогодні декларує тижневий наклад 178 тисяч екземплярів, доволі галасливо втиснулося у львівський недійний ринок. Його засновники – львівські бізнесмени Маркіян Іванишин, Ярослав Рущишин та народний депутат Тарас Стецьків, вкладаючи у новий проект кошти, сподівались вийти на нульову рентабельність упродовж року. “Львівська газета”, схоже, пробувала зайняти третю позицію лідерства, тому орієнтувалась більше на перегони з газетою „Поступ”, а не на можливість зайняти свою нішу. Газета попри те, що має подібний формат з Високим Замком все ж з перших днів була зорієнтована на молодь та інтелігентів. Протистояння “Львівської газети” з Державною податковою адміністрацією остаточно виснажили газету, у ній змінився редактор, її покидають кращі журналісти. Зараз ситуація виглядає оптимістичніше – здається в газеті припинились масові ротації кадрів, припинились і стосунки з податківцями, зважаючи на мораторій перевірок ЗМІ до президентських виборів.

На молодіжне середовище була розрахована і мала надзвичайну популярність колись ще одна львівська газета „Молода Галичина”, пік її популярності забезпечив на початку 90-х редакційний колектив під керівництвом Михайла Батога, знаного журналістам ще й як керівника УНІАН. Згодом газета належала Львівській обласній раді, потім її за 350 тисяч гривень, як пишуть львівські Інтернет-сайти, хотів перекупити „Демсоз”, нині її власники – бізнесмени, наближені до СДПУ(о). Львівський підприємець Ігор Гай дучок, член СДПУ(о) опікується виданням з задекларованим накладом 80 тисяч примірників і має свою частку в газеті. Молода Галичина найчастіше викриває діяльність голови Львівської обласної ради Михайла Сендака, який колись по конфліктував з депутатом облради Сергієм Медведчуком ( власне політологи схильні цей конфлікт вважати початком паралічу роботи обласної ради), депутатів від „Нашої України” та веде полеміку з „Львівською газетою”, відповідно – доволі часто на сторінках газети бачимо коментарі членів соціал-демократичної партії. Газета виходить тричі на тиждень. Зараз газета занає кадрових змін – з „Молодої Галичини” звільнено 10- 12 (за різними даними) журналістів, з неї тиждень тому пішов редактор Роман Шостак, газета збирається змінювати формат на молодіжний.

„Молоду Галичину” та „За вільну Україну” вважають начебто частиною інформаційного холдингу львівських представників СДПУо). До тих двох газет поінформовані додають радіо „Львівську хвилю” та інформагентство Західна Інформаційна корпорація, яке було створене кілька місяців тому.

ЗВУ не так яскраво, як Молода Галичина демонструє свої прихильності. Минулого року газета „За вільну Україну” перейшла до нових власників, яких репрезентує Віктор Тришкін, не відомий у львівському медійному товаристві, як і новопризначений редактор Олег Кручек. Часопис до певної міри був символом української незалежності у Львові, заснований 1990 року В”ячеславом Чорноволом він мав неймовірно великі наклади, передплату в українській діаспорі за кордоном. ЗВУ впродовж десяти років писала про українську історію, її героїв та ворогів, прагматичність газетярського ринку вочевидь вимагала інших підходів. Колишній головний редактор видання Богдан Вовк тепер збирається створити у Львові нову газету „ЗВУ+”, в якій працюватиме частина колективу, що не поділяють нинішньої орієнтації газети на соціал-демократичні ідеї. „ЗВУ” не вказує своїх накладів. Виходить тричі на тиждень.

“Аргумент-газета”, яка називає себе загальноукраїнським тижневиком і подає багато інформації з усіх регіонів України, декларує свій наклад за тиждень 249615 примірників. Видання в багатьох аспектах подібне до Молодої Галичини, частенько критикує діяльність Нашої України, для рівноваги іноді й діяльність уряду. Видання хоча й нове, чуток довкола цієї газети з”являлося чимало. Як повідомляла Суботня пошта” у квітні цього року, „Аргумент газета” приєднана до медіа-холдингу Віктора Пінчука. За неперевіреною інформацією, у Львові 20 квітня завершилися переговори між власниками „Аргумент-газети” та представниками В. Пінчука. Хотіли 200 тисяч доларів. Ця інформація так і залишилася неперевіреною.

Ще одного проекту, мабуть, не варто оминати, який яскраво свідчить про те, що у виборчому міжсезонні виникає найбільше ідей створювати газету. „Вечірня газета”, яка як це парадоксально не виглядає щодо її назви, виходить раз на тиждень і теж починала свою діяльність з переманювання кращих журналістів з газети „Експрес”. Першу інформацію про те, що газету нібито підтримує лідер БЮТ Юлія Тимошенко, витіснила наступна, що серед інвесторів та натхненників якої Микола Княжицький(який кандидував як депутат до парламенту від Львова) та Володимир Сівкович, фотографія останнього до речі доволі часто з”являється в газеті, як і його коментарі (хоча на Львівщині він не є настільки популярною особою). Вечірня газета поки не так активно, як би вочевидь хотіли її власники, заявляє про себе на ринку, а більшість львівських журналістів її розцінюють власне як тимчасовий передвиборчий проект.

Натомість газета Львівської міської ради „Ратуша”, яка фінансується з місцевого бюджету, збільшила за останній рік штат, та кількість виходів – вівторок, субота та четвер. Упродовж останніх двох місяців Ратуша через брак фінансування зменшила кількість виходів до четвергового номера. В Ратуші доволі багато площі виділяють як не викриванню діяльності ймовірних кандидатів на посаду мера, то організаторів місцевого референдуму за відставку нині діючого мера.

Радіо

Сьогодні в радіо ефірі Львова є 10 FM станцій, більшість з них ретранслюють київський ефір і мають у Львові лише представництва зі збору реклами. Радіо, які впливають на життя регіону, з-поміж них не багато – це здебільшого станції, які мають міські новини і відповідно можуть сформувати думку слухацької аудиторії. Це чотири радіо – обласне радіо, Радіо Люкс, Львівська хвиля та Радіо Незалежність. Обласне радіо є підрозділом Львівської державної телерадіокомпанії з доволі неконкурентними засадами роботи, проте підтримуване державним бюджетом і владою, про яку змушене говорити чи не найбільше.

Аудиторія, яку охоплюють ФМ-станції дуже подібна, кожен з них говорить про різні вікові групи, проте узагальнити їх можна проміжком - від 16 до 50. З рейтингами радіостанцій подібна ситуація як з накладами газет, доволі часто кожна з них – ставить себе на перші позиції, відсуваючи якомога далі за слухацькими симпатіями свого найближчого конкурента. Попри те, що ще кілька років тому у Львові заборонили ретрансляцію Нашого радіо через недотримання вимог щодо кількості української музики, тепер Наше радіо також намагається бути серед лідерів у симпатіях слухачів. Якщо говорити про інформаційне наповнення ефіру та формування думки львів”ян, то лідерство ось уже кілька років утримує Люкс – шість випусків регіональних новин, сім випусків міжнародних новин щоденно та чотири випуски підсумкових новин щосуботи наразі за екслюзивністю матеріалів не поступаються іншим радіо. Люкс сприймається львів”янами як і у перший рік свого виходу – 1994 року – як станція, котра не крутить російськомовної музики, щоправда тепер ця декларація витримується лише у Львові – і це зрозуміло – у всіх інших містах звучить формат київського Люкса.

Люкс“ є лідером за доходами від реклами, має власні рекламне та піар-агентства. Львівська Хвиля позиціонує себе як львівська ФМ станція – її лого „Радіо нашого міста”, формат станції доволі лояльний. „Львівська хвиля“ пропонує своїм слухачам місцеві новини, а також випуски всесвітньої служби радіо Бі-Бі-Сі. Подейкують, що Львівська хвиля змінила власника, начебто станом на сьогодні до неї причетні – члени СДПУ(о), зокрема співробітники Західної регіональної митниці. Наразі на спрямуванні ефіру це суттєво не відбивається, щоправда про ці впливи почали говорити кілька місяців тому.

А перша приватна радіостанція у Львові - „Незалежність“, яка з`явилася 1 січня 1991 року на громадські кошти, і вже у 1995 року розпочала цілодобове мовлення на ультракоротких хвилях 106,7, наразі є серед аутсайдерів у рейтингу незалежних радіостанцій Львова. “Незалежність” тепер є власністю журналістського подружжя, яке й створило її на початку 90-х. “Незалежність” ретранслює Голос Америки, що теж може притягувати якусь частину аудиторії.

Кілька місяців тому на радіо-ринку Львова з”явилось радіо МАН, яке може претендувати на певний рейтинг також, адже за своїм форматом дуже нагадує шалено популярні у Польщі Radio ZET і Radio RMF, львів”яни знають ці радіостанції, адже доволі перетинають українсько-польський кордон і бувають у сусідній державі. Радіо МАН має як фізичних так і юридичних засновників – серед юридичних – українсько-польський медіа-клуб. Кошти під цей проект отримано з гранту міжнародного фонду. Вже до нового року керівництво радіо МАН збирається створити інформаційну службу і випускати новини.

Телебачення

Львівське обласне телебачення є державним медіа , має свого глядача – це здебільшого населення області, наповнення 12 каналу відповідне до його приналежності. Компанія орієнтується здебільшого на смаки влади, в ефірі регулярно з”являються голова Львівської облдержадміністрації, його заступники, чиновники. Інформаційне наповнення каналу також свідчить про певні симпатії до соціал-демократичної ідей. У Львові у різні роки виникало кілька ідей створити комунальне телебачення,

Депутати Львівської обласної ради навіть прийняли рішення призначити директором комунального підприємства “Телекомпанія “Львів-ТБ” досвідченого журналіста-телевізійника Едуарда Занюка. Згідно з рішенням сесії, Едуард Занюк повинен був отримати в Національній Раді з питань телебачення та радіомовлення України ліцензію на право телевізійного мовлення у Львівській області. Потім з цією ідеєю носився теж відомий у Львові телевізійник, заступник директора Львівського телебачення Михайло Хвойницький – є інформація про те, що нібито під ці потреби було отримано кошти на закупівлю обладнання.

Зараз активно та наполегливо завойовує телевізійний ринок – телерадіокомпанія „Люкс”, яка орендує час на Новому каналі, має добре обладнану студію та великий штат фахівців-телевізійників. З інформаційних продуктів - рейтинг компанії роблять щоденний випуск „Нашого репортера” та аналітично-інформаційна програма „Підсумки”. Пізнаваьна програма „Легенди Старого Львова” цього року здобула нагороду „Телетріумф” за кращу регіональну програму. Компанія виготовляє чимало комерційних проектів, політичні симпатії чітко прослідкувати важко.

Незалежне-телевізійне агентство, до якого має причетність прес-секретар Міністра транспорту та зв”язку Едуард Занюк, продукує чимало „транспортних” телевізійних продуктів – про роботу українського судноплавства, залізниці, будівництво автошляхів, тощо. Доволі цікаві щоденні інформаційні випуски НТА, політичні симпатії мають комерційне підґрунтя, як і в більшості львівських компаній.

Цей до певної міри поверховий аналіз медіа-ринку Львівщини не претендує на всеохопність, проте, напевно, ще раз підтверджує, що цей регіон є свого роду оазою незалежної журналістики (попри наявність медіа, які все ж прихильно працюють на певні політичні структури), і зорієнтований більше на успішні медіа-проекти, аніж на темники чи чиїсь вказівки

комментарии powered by Disqus