День виборів у благословенному Золочеві, що на Львівщині, минув без особливих ексцесів. На відміну від 2004 року, коли люди займали черги до дільниць ще до восьмої ранку, цього разу виборці повзли проголосувати без особливого ентузіазму. У вишиванках люди майже не ходили, але краватки натягли майже всі. Як-не-як — свято.

— Христос раждається, Стефцю! За кого проголосували? — запитує якась пані у літньої жіночки, яка саме вийшла з дільниці для голосування на вулиці Шашкевича, 24.

— Та за Юльку. Шляк би її трафив! — цією фразою представниця майже однорідної української електоральної маси демонструє, що люди втомилися голосувати. Вибори щораз більше нагадують гру в рулетку, де всі сектори займають подвійні зеро, а отже, скільки не став, ставки однаково відходять у бюджет казино.

На вулиці біля дільниці перекурюють міліціонери. Доблесні охоронці правопорядку за процедурою мають охороняти святая святих виборів - дільницю — від злодіянь провокаторів і терористів. Міліціянтам нудно, бо золочівські терористи-забіяки-провокатори так і не зазіхнули на волевиявлення мешканців.

Всередині не спекотно. Дівчата, які видають бюлетені, накинули на себе пальта і дублянки. Поруч сидять кілька чоловіків. Вирази обличчя у них явно не золочівські. Заїжджі спостерігачі. Вони впівголоса жартують і потім голосно ржуть. Словом, усе зроблено для того, аби люди спокійно проголосували. Дехто у кабінках проводить по 10 — 20 хвилин. Чого, питається? Виборча агітація у нас триває вже понад півроку, і прізвища п’ятірки лідерів, здавалося б, усі вже вивчили, як “Отче наш”. Мабуть просто ретельно підходять до процедури і хочуть поставити свій хрест там, де слід.

Близько 12-ї години на дільницю зайшов цілий натовп. Закінчилася Служба Божа в Православній церкві неподалік. Виконавши зобов’язання перед Богом, люди прийшли розрахуватися з державою. Утворилася невеличка черга. Вдається розпізнати коротенькі діалоги втомлених роботою і тривалим святкуванням людей:

— До мене нині дочка дзвонила зі Львова. На першому курсі, ще не голосує, але розказувала, як то ми з мамою маємо проголосувати, — розповідає чоловік в дублянці і норковій шапці.

— Певно, шо так. Вона ж уже львівська, там краще все знають. Гівнярка, — саркастично зауважує другий пан в майже такій самій дублянці та ідентичній норковій шапці.

— Я — за Януковича буду. Ті мали п’ять років, ніц не зробили, тільки пережерлись і далі пхаються, — каже одна.

— Ну та так, — лаконічно відповідає інша. П’ять років тому за таку любов до біло-голубого кандидата та ще й в черзі на дільниці в Золочеві можна було дістати по морді. Та й на ворога народу можна було перетворитися. Сьогодні ж такі слова сприймають спокійно.

Після голосування не всі, але багато хто, прямують до місцевих “кнайп-налівах”, де досі за стограмовим гранчаком і вареним, розділеним на двоє яйцем, можна поговорити про політику. В цю благословенну часину, коли в електорату зникає вантаж вагання і заповнений бюлетень уже лежить у скринці, деякі виборці перетворюються на незаангажованих політологів, тези і висновки яких часто виглядають більш логічними та мудрішими, ніж у телевізійних експертів.

— Народ дурять. Юлька й Янукович зараз стануть як Путін із Мєдвєдєвим. Ющенка з’їли, і тепер справді почнеться переливання з пустого в порожнє, — повчає червононосий пан своїх друзів, які в благодатному передчутті вже тримаються за клямку ранкової “Чайної”, в якій, до слова, торгують не лише чаєм.

— А я вибори люблю. Бодай раз на паро років відчуваєш, що ти ними керуєш, — ділиться другий пан наївною для нього істиною зі своїми товаришами, які буквально через кілька хвилин стануть ще й його “сабутильниками”.

Двері “Чайної” зачиняють. Електорат починає тішитися своїм вибором ще задовго до того, коли будуть відомі результати.