Від хористки – до оперної діви. Як конкурс імені Соломії Крушельницької «засвітив» нову зірку



Переможниця Міжнародного конкурсу оперних співаків Мар'яна Мазур про мрію реінкарнувати славу Соломії Крушельницької
Сцена розкішної Львівської національної опери, повна зала людей. Щемке хвилювання. І тут звучить: «Гран-прі Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Соломії Крушельницької отримує Мар'яна Мазур». Далі був шквал оплесків, обійми, привітання журі та директора театру Василя Вовкуна і сльози радості. Так запам'ятався фінал і церемонія нагородження переможниці престижного конкурсу 27-річній Мар'яні Мазур.

Львівський портал вирішив поспілкуватися зі співачкою, щоб дізнатися про творчі амбіції та плани, а також про те, як вона тепер відчуває себе у ролі нової оперної зірки.

– Як Ви прийшли до музики, зокрема оперного співу?

– Я з дитинства мала схильність до музики. Родина з маминого боку у мене дуже музикальна. Кожні сімейні святкування в нас завершувалися застільними піснями у два-три голоси. І саме завдяки цим моментам в мене і зародилася любов до співу. Більше того, моя мама закінчувала в училищі клас хореографії, а тато – скрипки, однак у них не склалося пов'язати своє життя з музикою, обрали іншу дорогу. Проте мушу зазначити, що тембр голосу я успадкувала від мами, тому що вона дуже гарно співає, а ось саме відчуття музики – від тата.

Спершу я навчалася у Стрийській дитячій школі мистецтв, де опановувала фортепіано та хореографію. Навіть мала намір далі продовжувати навчання як піаністка, але доля мене нагородила моїм педагогом Євгенією Шуневич – доцентом кафедри народних музичних інструментів та вокалу Дрогобицького педагогічного університету. Саме з нею я і розпочала свій творчий шлях як вокалістка. Вступивши в університет, брала активну участь в творчому житті вишу, співала в Дрогобицькому муніципальному камерному хорі «Легенда».

Насправді спершу я дуже хотіла бути естрадною співачкою. Але мій педагог неодноразово звертав увагу на те, що без вокальної основи, яку, власне, і дає класична музика, не буде результату на поп-сцені. Відтак вона мене переконала попрацювати над диханням, основами вокалу, а далі вже обирати собі творчий шлях. Позаймавшись із нею два місяці, я зрозуміла, що опера – це моє, вона привила мені любов до цієї музики (усміхається, – ред.).

Закінчивши магістратуру, наприкінці 2015 року мені вдалося пройти прослуховування на роботу в хор Львівського оперного театру. І це було для мене величезним щастям. Ця робота мене навчила працювати на сцені в команді та поважати своїх колег.

– Як артистка хору Львівської національної опери Ви вже працюєте чотири роки, однак знаю, що доводилося виконували і сольні партії. Розкажіть про цей досвід детальніше? Як відчували себе у ролі солістки?

– Так, я неодноразово виконувала партії Наталки Полтавки з однойменної опери М. Лисенка, Оксани із опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Джанетти із опери «Любовний напій» Г. Доніцетті, Мерседес із «Кармен» Ж. Бізе. Кожна з цих ролей є кардинально іншою, в ній я мала можливість себе розкрити у різних іпостасях. Також для мене було дуже важливим те, що я відчувала зворотній зв'язок від глядача. Мені вірили і я просто кайфувала на сцені.

– Хвилювалися, адже це великий рівень відповідальності? – Взагалі перед кожним виходом на сцену я завжди дуже боюся. Але вже виходячи, одягаю на себе певну роль, переосмислюю, пропускаю її крізь себе, і хвилювання відходить на задній план. Ти вже не граєш цю роль, ти проживаєш її. Я б назвала цей стан ейфорією.
– Під час Гала-концерту конкурсу директор Львівської національної опери Василь Вовкун пообіцяв Вам сольну кар'єру. Вже мали конкретну розмову з ним щодо цього?

– Поки що ні, але я дуже на це сподіваюся. Це дасть мені змогу розкритися у нових ролях, більше контактувати з глядачем, поповнити свій багаж досвіду.

– А пропозиції від інших театрів після перемоги вже надходили?

– Так, були певні розмови і пропозиції. Але поки я не буду розголошувати це і трохи поінтригую (усміхається, – ред.)

– Голова журі, солістка Віденської опери Вікторія Лук'янець, раніше пояснювала, що для неї важливо, щоб конкурсанти вміли перевтілюватись на сцені у персонажа, якого виконують, вкладали у свій спів душу. Напевно, Вам це вдалося найкраще, якщо Ви перемогли. Настільки це взагалі складно – входити в образ аж із душею?

– Перед кожним виходом на сцену мені потрібно 5 хвилин побути на самоті. Протягом цього часу я домовляюся з собою, що Мар'яна Мазур залишається за кулісами, а на сцену залежно від ролі виходить абсолютно інша дівчина.

Для мене дуже значимим було те, що під час партії Мімі із опери «Богема», яку я виконувала у третьому турі, я зуміла переконати глядачів і журі, вони повірили у те, що роблю на сцені, дехто навіть плакав. Я просто була щирою: не грала роль Мімі, я проживала цю роль.

– Що особисто для Вас означає перемога у Міжнародному конкурсі оперних співаків імені Соломії Крушельницької?

– Взагалі востаннє я брала участь у співочих конкурсах ще під час свого студентства у 2013 році. Це був Всеукраїнський конкурс молодих вокалістів імені Ірини Маланюк в Івано-Франківську, де я також здобула Гран-прі. Але опісля була певна пауза у зв'язку з тим, що я працювала в хорі і відклала на другий план роботу над собою як солістки.

Участь ж у Міжнародному конкурсі оперних співаків імені Соломії Крушельницької була для мене великим ризиком. Я боялася, що мої надії не справдяться. Звісно, сподівалася, що мене оцінять глядачі та журі, що матиму змогу розвиватися як солістка. Але чомусь мене не покидали сумніви. Коли я все-таки наважилася на цей конкурс, зовсім не ставила собі за мету перемогти, не робила жодних ставок. Моєю ціллю стала можливість заспівати на сцені свою улюблену партію Мімі із «Богеми». За іронією долі мені випало так, що я цю партію фактично без репетиції виконала на сцені театру. Навіть мій теперішній викладач Василь Дудар піджартовував, що я на конкурсі в третьому турі здала партію, тому що він ніколи до цього не чув її у моєму виконанні (сміється, – ред.). Мені здається, що саме вона мені й принесла успіх.

Цей конкурс став своєрідним тестом, чи варто мені рухатися далі як солістці, чи все-таки моє місце є у хорі. Я склала його успішно. Однозначно маю амбіції солістки і буду в цьому напрямку рухатися далі.
– Як взагалі готувалися до конкурсу? Які труднощі виникали?

– Загалом підготовка тривала щоденно протягом двох місяців. Це були дуже інтенсивні заняття. Мушу сказати, що робота вокаліста є дуже складною, адже на голос впливає все: самопочуття, настрій, погода… Були й різні курйози. В один день голос просто ллється і ти вже відчуваєш себе переможницею, в інший – взагалі не йде, навіть опускаються руки. Це нелегко і навіть втомлює фізично. Але зрештою я зібралася і зробила це.

– Чи давалася взнаки конкуренція, адже було майже пів сотні учасників?

– Так, я дуже хвилювалася з цього приводу. Конкуренти були дуже сильні. Але це ще більше мене мотивувало. Коли змагаєшся з кимось, кого оцінюєш нижче свого рівня, то це не приносить ніякого задоволення. Тому ця конкуренція була мені в кайф. Можливо, саме завдяки їй я і перемогла, бо довелося викладатись на всі 150%.

– Якихось капостей конкуренти не робили?

– На щастя, ні. Але, знаєте, в моєму досвіді таке було. У 2012 році брала участь у одному вокальному конкурсі в Києві, там доводилося після кожного туру міняти сценічний образ. Я залишила у гримерці своє плаття, а, повернувшись, просто посередині побачила пропалений слід від праски. Все було зрозуміло. Однак мене такі речі абсолютно не вибивають із колії. Я вийшла у тому пропаленому платті, це навіть додало мені якогось азарту (сміється, – ред.).

До таких речей треба бути завжди готовими. Під час конкурсу імені Соломії Крушельницької я також цього не виключала. Однак все було на вищому рівні, конкурсанти вели себе достойно.
– Багатьох може насторожувати той факт, мовляв, щось тут не чесно: артистка хору Львівської опери перемогла у конкурсі, який проводився у цьому ж театрі. Що можете відповісти на такі закиди?

– Я була до цього навіть готова. У всіх був шок. Мовляв, як так хористка перемогла на конкурсі оперних співаків, такого ж не буває. Моя мета – задоволений глядач і якісна музика. На конкурсі мене оцінив як глядач, адже крім Гран-прі, я взяла і приз глядацьких симпатій, так і журі. Тому я вважаю, це не потребує додаткових коментарів.

– Вже думали, куди витратите 10 тисяч доларів Гран-прі?

– Тільки на вдосконалення, можливо, навіть поїду на навчання закордон. Також частину коштів хочу спрямувати на популяризацію української музики. Крім цього, як справжня дівчина не зможу втриматися від того, щоб не купити собі декілька суконь (сміється, – ред.).

– Відійдімо дещо від теми конкурсу. Оперним співакам часто доводиться виконувати твори різними мовами. Бути поліглотом – необхідність для оперного співака?

– Насправді це дуже важливо. Якщо хочеш бути професіоналом своєї справи, більше того –збираєшся працювати закордоном, то це є однією з необхідних якостей для вокаліста. Виконуючи партію, необхідно розуміти, про що ти співаєш, потрібно вкласти у це відповідну емоцію, донести правильний меседж глядачеві. Без розуміння мови це неможливо зробити, смислова картинка тоді не збігатиметься з тією, що на сцені. Іноді це виглядає дуже смішно. Коли йде переклад, глядачу одразу помітно те, що артист не розуміє, про що співає. Тому я переконана, що для вокаліста високого рівня знання мов є необхідністю.

Тут мушу додати, що я також постійно вчуся. Наразі вільно розмовляю англійською, вивчаю італійську, а далі планую взятися за німецьку.
– Також, напевно, необхідно по-особливому берегти свій голос і здоров'я загалом. Як про це дбаєте, чи багато у Вашому житті заборон, наприклад, якесь табу на морозиво?

– Багато на цю тему читала. Знаю, що деякі вокалісти не дозволяють собі газованих напоїв, морозиво, навіть не розмовляють у холод на вулиці. Я зізнаюсь, що дозволяю собі все і в мене нема ніяких заборон (сміється, – ред.). Тут важливо не зловживати і правильно співати. Станом на сьогодні в мене, на щастя, ще не було ніяких казусів. Єдине, що перед самим конкурсом так склалося, що я справді захворіла і фактично протягом всього конкурсу співала на антибіотиках. Дякувати Богу, це не вплинуло на голосові зв'язки, і якість співу не зіпсувалася.

– Розкажіть, яку музику любите послухати поза своєю професійною діяльністю?

– Чесно кажучи, не слухаю ніякої музики, мені вистачає її у професії. Більше того, я тепер будь-яку музику сприймає як інформацію, яка записується у підсвідомості і потім цілий день крутиться та аналізується у голові. Тож я зрозуміла, що мені не потрібно слухати ніякої музики. Хоча попри все можу включити «The Hardkiss», Злату Огнєвіч чи навіть Артура Пирожкова (сміється, – ред.). Ці виконавці роблять мій настрій.

– Про що мрієте? Які б сольні партії хотіли б виконати?

– Мрію пропагувати українську музику. Для мене це важливо, я відчуваю її по-особливому. Якщо у мене складеться доля стати відомою співачкою, то я б хотіла працювати в Україні, але ділитися цим досвідом закордоном, щоб пропагувати українське у всьому світі.

Що стосується сольних партій, то я наразі про це не думала. Я мрію вийти на світовий рівень. Хотілося б, щоб відбулася така собі своєрідна реінкарнація Соломії Крушельницької. Вона мала свою місію, а я хочу її продовжити!
Автор, верстка: Соломія Головіна

Фото: Львівська національна опера

Загрузка...